2) Принцип дієвості або дієздатності влади. Дієздатність державної влади означає здатність своїми діями набувати відповідних прав, свобод і виконувати ці обов'язки в межах своїх повноважень, які закріплені в чинному законодавстві і праві. Дієвість або дієздатність окремих гілок та окремих органів державної влади та управління означає також їхні здатність і можливість вирішувати ті завдання і функції, які поставлені або стоять перед окремими органами державної влади та управління. Така здатність залежить від професійності й компетентності, від рівня культури, економічних і фінансових можливостей, від бажань і прагнень державних службовців і посадових осіб кваліфіковано і грамотно вирішувати свої функціональні завдання і закріплювати права та обов'язки. Дієвість і дієздатність державної влади значною мірою залежать від аналізу економічної, політичної та управлінської ситуації, реального становища справ на кожній ділянці управління і роботи, а також від прийняття відповідних конструктивних рішень та їх реалізації або виконання.

3) Принцип легітимності, або законності, діяльності та функціонування органів державної влади та управління.

Цей принцип означає, що всі органи державної влади та управління повинні бути законно обрані народом цивілізовано (без будь-яких зловживань і підтасувань голосів виборців тощо) та офіційно призначені вищими представницькими органами державної влади або уповноваженими особами. Усі представницькі органи державної влади і самоврядування повинні мати реальну підтримку всього чи більшості народу, користуватися моральним авторитетом, повагою і підтримкою народу. Відсутність такого авторитету і підтримки влади веде до застосування сили і державного примусу під час реалізації основних завдань і повноважень окремих органів державної влади та управління тощо. Крім того, у своїй діяльності всі органи державної влади повинні керуватись і управляти за допомогою правового законодавства і принципу верховенства права в державному і громадському житті. Державна влада повинна спиратися на народ, на правове законодавство, на мудрість і соціальну справедливість, а за їх відсутності - на здоровий глузд і прагматизм. Ще Арістотель обгрунтував ідею, що найкраще правління та управління державою те, яке здійснюється за допомогою раціонального, справедливого і мудрого законодавства та права, а не за допомогою емоцій і почуттів правителів тощо.

4) Принцип таємності й відкритості діяльності влади. Влада повинна вміло користуватися широким арсеналом неявних, латентних засобів та інструментів (таємна дипломатія, секретна переписка, закриті зустрічі, конгреси, форуми, заслуховування тощо), які спрямовані не стільки на охорону державних, політичних чи партійних таємниць (хоча і це важливо), скільки на дотримання правила: найнебезпечніше для влади - казати правду раніше часу (завчасно). Хоча, звичайно, цей принцип суперечить гласності і відкритості діяльності влади.

Питання про таємність діяльності державної влади досить спірне, оскільки державна влада - легітимна і повинна бути відкритою для своїх громадян. Громадяни мають знати про всі проблеми, які існують у державі й суспільстві, та підготуватися до них або вирішувати разом із владою, оскільки сама влада без підтримки народу не зможе вирішити всіх тих завдань і функцій, які стоять перед державою й суспільством. Крім того, у кожній державі існують державні та військові таємниці, на підприємствах існує комерційна таємниця тощо. Усі ці таємниці повинні бути захищені державою та законом. Водночас можуть існувати і латентні форми та види діяльності влади для гарантування національної безпеки держави, захисту її політичних та економічних інтересів, цілісності території та недоторканності державних кордонів тощо. Можуть бути й така діяльність та інформація, які не повинна бути доступними для інших держав і всього населення. Така інформація може існувати для службового користування. Водночас внутрішня і зовнішня політика держави повинна базуватися на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. Загалом до таємної дипломатії, таємних договорів державна влада повинна ставитися дуже обережно, оскільки це може призвести до негативних наслідків. Таємна дипломатія була дуже поширеною у ХУШ-ХІХ ст. Слід пам'ятати про принцип: "Все таємне через деякий час стає явним" (доступним і відкритим). Тому влада повинна використовувати як явні, так і таємні форми і методи діяльності для захисту та оборони країни, але не порушувати національних законів, норм і принципів міжнародного права. Необхідно пам'ятати, що таємна діяльність влади може призвести до державної зради, до спричинення шкоди державним інтересам і до втрати суверенітету й незалежності держави, до державних переворотів і руйнування державності тощо.

5) Поєднання принципів єдиноначальності й колегіальності. Який із цих принципів кращий, сказати важко, оскільки кожний із них має свої плюси і мінуси. На нашу думку, потрібно застосувати принципи залежно від ситуації та конкретної обстанови. Принцип єдиноначальності є позитивним у деяких випадках, де існують відповідні умови, потреби. Наприклад, в армії, міліції, в окремих сферах управління.

6) Принцип толерантності. Толерантність означає терплячість, поблажливість до чужих думок, поглядів, вірувань тощо. Висока й велика терпимість, доброзичливість до політичної опозиції, до критики (а не до критиканства) влади свідчить про велику політичну культуру влади, про її широту поглядів, ерудицію, далекоглядність тощо. Державна влада має бути гуманною і поблажливою до малокультурних, а іноді й агресивних елементів (за Конфуцієм). Водночас вона повинна бути дуже вимогливою до самої себе, до своєї практичної діяльності і своїх наслідків. Влада повинна поважати сама себе, своїх опонентів, свій народ, права і свободи громадян, права та інтереси інших держав і громадян на підставі загальновизнаних норм і принципів міжнародного і національного права. Влада, яка не поважає і не шанує сама себе, не може поважати і шанувати інших.

Водночас влада не повинна бути байдужою до долі держави і народу. Вона має бути дуже вимогливою і нетерпимою в боротьбі з такими явищами як корупція, організована злочинність, розкрадання державного майна, інші тяжкі злочини тощо.

До всіх позитивних і моральних явищ влада повинна бути позитивною, підтримувати і захищати їх. Якщо державна влада є терпимою до всіляких кримінальних злочинів, морально і практично підтримує чи захищає злочинців, то така влада сама поступово стає злочинною і не має морального і законного права здійснювати державну владу. Такі представники влади повинні йти у відставку, не чекаючи, поки їх попросять. Щоправда, в умовах авторитарних, а іноді й злочинних режимів такі представники влади тримаються до останнього, поки їх зметуть державні перевороти, революції, кримінальні справи, імпічменти тощо.

7) Принцип кооперації або єдності влади і народу. Цей принцип означає співучасть і причетність, єдинодумство і допомогу громадян, народу і влади. У демократичних державах усі громадяни мають право (у різних формах і видах) брати участь в управлінні державою і державними справами (ст.38 Конституції України). Державна влада сильна тоді, коли її громадяни беруть участь (співучасть) у вирішенні основних завдань і функцій держави. Принципи кооперації, співучасті, одностайності є характерними для демократичних держав. Антидемократична державна влада не може і не хоче ділити свої повноваження ні з ким. Така влада все тримає в таємниці, вона заснована на принципі панування, державного примусу, насильства, страху перед владою тощо. Принцип або закон кооперації може діяти лише в демократичних державах, оскільки державна влада зацікавлена в широкій участі всього населення в управлінні державою і суспільством. У демократичних державах існують єдність і спільність потреб, інтересів, прагнень до вирішення тих чи інших завдань і цілей. На підставі цієї спільності й виникають одностайність, єдність і консолідація соціальних груп у їхній практичній діяльності.

8) Принцип кон'юнктурності влади. Державна влада у своїй діяльності може спиратися лише на певні політичні партії, класи і соціальні групи. Практично вся влада у державах спирається на великий капітал, на монополії, військово-промисловий комплекс тощо. У цьому виражається кон'юнктура влади. В епоху диктатури пролетаріату влада опиралася спершу на весь пролетаріат, потім на люмпен-пролетаріат, а потім лише на державно-репресивний апарат держави. Таким чином державна влада може спиратись і на військово-поліційний апарат примусу, на бюрократію, політичні партії, на союз промисловців і підприємців (Україна). У демократичних державах влада спирається на весь народ і на демократичні закони. У правовій, соціально-демократичній державі - на владу народу, на правові закони, не лише на одну яку-небудь партію.

Принцип кон'юнктурності проявляється і в тому, яку державну політику здійснює влада - проамериканську, проєвропейську, проросійську, проукраїнську (патріотичну) тощо. Така кон'юнктурність може бути мотивована матеріальними, егоїстичними, державними і міжнародними інтересами, іншою політичною чи моральною зацікавленістю. У принципі, влада не повинна бути кон'юнктурною, а діяти на підставі норм міжнародного права та системи національного права і законодавства. Водночас влада повинна враховувати державні інтереси сусідніх та інших держав. Кон'юнктурність взагалі - це антиморальне явище, але, мабуть, іноді неможливо обійтися без компромісів, договорів, угод з іншими державами і політичними силами тощо.

9) Принцип самокритичності влади. Державна влада та її носії досить часто, якщо вони довго перебувають при владі, страждають на "зоряну хворобу", їхні свідомість і культура деформуються, вони стають гордими, самовпевненими "безгрішними", стають на шлях формалізму та бюрократизму, хабарництва і корупції тощо. Ось чому влада повинна "озирнутися", перевірити й оцінити, чи все вона робить так, як це потрібно для держави і народу. Такий аналіз і синтез теоретичної та практичної діяльності дозволить державній владі з'ясувати хиби і прогалини у своїй роботі й винести відповідні рішення, внести корективи у свою діяльність. Відсутність самокритики і самоаналізу може призвести до негативних наслідків, що позначиться на неправильному курсі розвитку держави і суспільства, на виборі неправильних і незаконних засобів, форм і методів реалізації тих чи інших завдань і функцій. Принцип самокритичності також означає бути "самим собою" - не наслідувати іншим негативним державам, не потрапити під їхній вплив, не стати сателітами інших держав, особливо коли це стосується негативного розвитку і негативних явищ, які існують у західних країнах, обережно підходити до запозичення чужого досвіду, враховуючи принцип діалектики, історичності, національних звичаїв, культури.

10) Єдність методів переконання і державного примусу.

Державна влада має монополію на застосування державного примусу до порушників закону або правопорушень. У попередні століття й тисячоліття державний примус надзвичайно широко використовувався державою і владою, досить часто - незаконно і необгрунтоване. Це особливо стосувалось антидемократичних режимів, а також класово-антагоністичних держав, у яких пануючі класи або еліта використовували владу для застосування державного примусу і захисту свого панування, своїх потреб та інтересів.