3. Система органів виконавчої влади та управління: суть, функції та призначення
У кожній державі вся державна влада - єдина і неподільна, оскільки єдина держава, територія, єдина система права і законодавства, політична й економічна системи. Водночас в обмежених монархіях, у республіках існує принцип розподілу державних повноважень і функцій згідно із суспільним (державним) поділом праці, який не допускає монополізації та концентрації всієї державної влади (законодавчої, виконавчої, судової, контрольно-наглядової) в одних руках, оскільки надзвичайно велика чи абсолютна концентрація державної влади в руках фактичного монарха або правителя (президента) веде до зловживань державною владою, до деспотичних, тиранічних чи інших антидемократичних державно-політичних режимів. Оскільки в державі існують найвищі законодавчі органи державної влади, органи правосуддя, контрольно-наглядові органи влади, то відповідно до розподілу державних повноважень (компетенції та функцій) існують і виконавчо-розпорядчі органи державної влади та управління, зайняті реалізацією внутрішньої та зовнішньої політики держави (й влади), функціями управління суспільством і державою.
Виконавчі органи державної влади належать до вторинних (похідних) органів державної влади та управління, оскільки в більшості випадків вони формуються найвищими представницькими органами державної влади (парламентом і президентом). Вони в цілому підзвітні й підконтрольні безпосередньо парламенту й главі держави - президентові. В окремих державах, зокрема у президентській республіці, найвищі виконавчі органи державної влади (президент) обираються всім населенням або колегією виборників, і в таких державах ці найвищі виконавчі органи мають представницький, первинний характер, а глава держави не підзвітний парламенту (законодавчим органам державної влади), хоча в таких республіках існує принцип взаємодії, координації, корпорації, система стримувань і противаг, взаємного контролю і самоконтролю. В обмежених монархіях найвищі органи виконавчої влади формуються парламентом, або керівник уряду - прем'єр-міністр обирається на загальнонародних виборах на певний строк.
Термін "виконавча влада" найбільше походить від функцій цієї гілки державної влади - виконувати закони держави, реалізовувати державну політику, здійснювати виконавчо-розпорядчі функції держави і влади. "Виконавчою владою" називають систему державних органів влади і посадових осіб, які здійснюють повноваження і функції з управління державою і суспільством. Кількісно в цій системі існують різні органи влади та управління, посадові особи і державний апарат, які функціонують у сфері конкретно визначеного державного управління. Іноді їх називають "адміністративний апарат" або "апарат державного управління". Ці державні органи і посадові особи провадять адміністративну (управлінську) діяльність. За своєю природою вони не є органами і посадовими особами, які здійснюють політичні (урядові) функції. Проте, між ними існує тісний взаємозв'язок, вони становлять органічну єдність. Характер виконавчої влади багато в чому зумовлений формою державного правління. '
На думку спеціалістів конституційного права, щоби визначити сутність виконавчої влади в Україні в сучасний період, необхідно:
1) з'ясувати питання про співвідношення представницької та виконавчої гілок влади в системі єдиної державної влади;
2) визначити місце виконавчої влади в цій системі та її мету;
3) перелічити зміст функцій, притаманних цій формі влади;
4) вирішити питання про суб'єктів виконавчої влади;
5) розкрити зміст правової форми діяльності суб'єктів виконавчої влади;
6) з'ясувати особливості управління з боку суб'єктів виконавчої влади конкретними об'єктами. Поділ влади сприяє вдосконаленню механізму реалізації влади, забезпечує реальний, а не формальний розподіл функцій із керівництва суспільством.
Представники адміністративного права вважають, що сутність виконавчої гілки державної влади зводиться до такого:
1) Виконавча влада є відносно самостійною гілкою (формою, видом) єдиної державної влади в Україні - атрибутом державно-владного механізму, побудованого на засадах поділу влади, здійснюється поряд із законодавчою і судовою, тісно з ними взаємодіючи.
2) Виконавча влада є самостійною лише в зв'язку з практичною реалізацією Конституції, законів України в загальнодержавному та функціонально-компетенційному масштабі. На неї покладається найбільша частина загальнодержавних функцій.
3) Виконавча влада має державно-правову природу, наділена владними повноваженнями, що проявляються в її можливостях
впливати на поведінку і діяльність людей, їх об'єднань, праві та можливостях підкоряти собі волю інших.
4) Виконавча влада здійснюється на засадах поділу державної
влади на гілки, не на всіх рівнях, а лише на вищому, оскільки на місцевому рівні відсутні законодавчі органи.
5) Виконавча влада не може ототожнюватися з виконавчою діяльністю, оскільки така діяльність є формою реалізації виконавчої влади, видом державної діяльності відповідної компетенції та функціональної спрямованості.
6) Виконавча влада здійснюється системою спеціально створених суб'єктів - органів виконавчої влади різних рівнів, які наділені виконавчою компетенцією, що не властиво органам законодавчої та судової влади. Через систему цих органів виконавчої влади здійснюються державне управління, виконавча та розпорядча діяльність.
На думку В.К. Колпакова, основними ознаками виконавчої влади є:
1) відносна самостійність у системі єдиної державної влади;
2) організаційний характер впливу на суспільні відносини;
3) організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретно суб'єктивне визначення та уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;
4) системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональною взаємозалежністю, організаційно ієрархічною та юридичною підвладністю;
5) професіоналізм, тобто ця діяльність здійснюється спеціально утвореними і підготовленими, а також офіційно визнаними державою суб'єктами;
6) універсальність існування в часі та просторі, тобто виконавча влада здійснюється безперервно і на всій підпорядкованій державі території;
7) вторинність і підвладність законодавчій владі. ' Виконавчі органи державної влади та управління також відрізняються від органів законодавчої влади та органів правосуддя за своїм призначенням, функціями, характером управління, взаємовідносинами між різними органами влади та управління, формами та методами реалізації своїх державно-владних повноважень, складом державних службовців.
Органи виконавчої влади - це найбільша частина державного апарату, вони мають різні види, структуру. Кожний орган виконавчої влади є юридичною особою, має всі ознаки юридичної особи і виступає від імені держави.
У виконавчих органах державної влади сконцентровані всі силові міністерства, більшість правоохоронних органів і величезний апарат державних службовців. Ці органи влади та управління мають і реалізують реальну державну владу, хоча й підпорядковані Президентові (главі держави) і парламенту. Парламент виконує лише законодавчі функції, парламентський контроль, розподіляє державний бюджет тощо. Практично майже всі виконавчі органи влади та управління безпосередньо підпорядковані в президентській і президентсько-парламентській республіці, - президентові. Виконавчі органи влади мають у своєму розпорядженні всі форми і засоби державного примусу - армію, поліцію (міліцію), службу безпеки, карно-виконавчі установи тощо. Вони здійснюють охорону правопорядку, охорону державного і конституційного ладу, прав і свобод громадян, а також матеріальних і культурних цінностей на підставі та в межах закону.
Усі органи виконавчої влади та управління мають право на правотворчість - видання в межах їхньої компетенції відомчих або локальних нормативно-правових актів. Кабінет Міністрів (Уряд) має також право законодавчої ініціативи (право готувати і вносити законопроекти на розгляд до парламенту).
Органи виконавчої влади та управління відрізняються від державних підприємств, установ та організацій за державно-владними повноваженнями і соціальним призначенням. Крім того, практично всі центральні та місцеві органи виконавчої влади і управління мають право ухвалювати індивідуальні державно-правові рішення і застосовувати закони відповідно до принципу законності і справедливості тощо.
Висновки
На закінчення виділимо головні моменти, висвітлені в роботі.
Отже, розподіл влади слід сприймати як загальний принцип здійснення державної влади.
Спираючись на норми, закріплені в Конституції України, можна зробити висновок, що Україна є правовою державою. Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечено гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави та особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонено законом, а державних і самоврядних органів і посадових осіб тільки те, що передбачається їхньою компетенцією? Слід також констатувати, що в Україні не в повному обсязі вирішено питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядку і дисципліни.
Ці та деякі інші проблеми дають нам право говорити про необхідність формування правової держави в Україні. До основних напрямків формування правової держави в Україні слід віднести:
1) необхідність зв'язати правом (загальносоціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;
2) формування правового механізму, з допомогою якого можна було б подолати відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії;
3) чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України і конституційних законів;
4) створення системи незалежних загальних і арбітражних судів та інших ланок судової системи України. Поки що в нашій державі в повному обсязі не створено судової системи, передбаченої Конституцією України;
5) формування у людей (народу України) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони та вміння використовувати ці закони в повсякденному житті.
Отже, правова держава - це така держава, в якій досягнуто пріоритет прав людини; яка зв'язана саме цим правом і підкоряється йому; де законодавча, виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства у повсякденній діяльності.
Ось чому дуже важливо визначити принципові заходи з формування громадянського суспільства в Україні. Але передусім слід зазначити, що багато дослідників обминають ці питання, а роль держави в цьому процесі залишається незначною.
Список використаної літератури
1. Ведєрніков Ю.А., Чурпітпа В.В., Колодій А.М. та ін. Історія вчень про державу і право: Навч. посіб. - К., 2001.
2. Кельман М.С. Теорія держави: Навчальний посібник. - Тернопіль, 1997.
3. Кельман М.С. Теорія права: Навчальний посібник. - Тернопіль, 1998.
4. Колодій А.М. Принципи права України. - К., 1998.
5. Котюк В.О. Теорія права. - К., 1996.
6. Василюк С. Теорія поділу влад і судова влада в Україні // Право України. - 2005. - № 5.
7. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади // Вісник Конституційного суду України. - 2000. - №1.
8. Скомороха В. Адміністративна реформа в Україні; потрібне законодавче забезпечення (правові аспекти поділу і розмежування влади) // Право України. - 1999. - № 7.
9. Титарчук В. Вдосконалення державного апарату // Право України. - 1999 - № 3.
