У науці муніципального права широко застосовується метод логічного аналізу, оскільки це зумовлено природою юриспруденції. З допомогою логічного аналізу вирішуються питання співвідношення місцевого самоврядування з соціальним і державним управлінням; класифікації інститутів муніципального права; досліджуються форми муніципального устрою тощо.

Наука муніципального права широко використовує соціологічні методи [53]: опитування, інтерв'ювання, анкетування, соціального експериментування, організаційно та нормативно-правового проектування, імітаційно-ігрового моделювання ситуацій в галузі муніципального права тощо. Так, моделювання як метод дослідження соціальних процесів має важливе значення для поглиблення наших знань, їх додаткової перевірки, для свідомого управління суспільними процесами. Кожна наукова модель передбачає виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку, головних рис того чи іншого явища й дозволяє апробувати їх практичну доцільність. Важливою умовою теоретичного моделювання муніципальних явищ і процесів є чітке урахування об'єктивних закономірностей розвитку суспільства (зокрема, високий рівень індивідуальної та масової правової культури, здатність населення до самовідповідальності, наявність міцної фінансово-економічної бази тощо).

Певне значення в науці муніципального права має метод статистичного аналізу, який допомагає виявляти ефективність дії муніципально-правових норм, визначати їх вплив на суспільні процеси. Кількісний фактор -- важливий показник реальності демократичних інститутів, урегульованих муніципально-правовими нормами. Тому наука муніципального права аналізує статистичні дані, які торкаються всіх сфер місцевого і державного життя, що регулюються однойменною галуззю права, й на їх основі робить відповідні висновки. Так, статистичний метод використовується, зокрема, коли досліджуються структура депутатського корпусу місцевого самоврядування, кількісні показники про форми зв'язків депутатів з виборцями, динаміка активності виборців на основі виборчої статистики тощо.

Метод кібернетики (науки про закони управління складними динамічними системами в природі та суспільстві) розкриває широкі можливості для науки муніципального права. Особливість кібернетики полягає в тому, що вона досліджує кількісні зв'язки та співвідношення в процесах управління. Саме через кількісні характеристики можна підійти до аналізу якісних змін у муніципально-правових процесах. Предметом правової кібернетики можуть бути якісні та структурні зміни, а також формально логічні зв'язки та відносини, що існують у системі місцевого самоврядування, в локальній правотворчості та правозастосувальній практиці. Кібернетичні моделі можуть бути використаними, зокрема, для розробки оптимальних систем побудови органів місцевого самоврядування. Кількісне відтворення функцій тих чи інших органів у моделі сприятиме формуванню кращого варіанта їх структури й компетенції; кількісне відтворення певних процесів роботи рад, наприклад, свідчило б про проникнення математики в аналіз муніципальної діяльності. Останній дозволить повніше з'ясувати закономірності структури та функцій відповідних органів, устрою адміністративно-територіальних одиниць, визначити ступінь їх самоврядності та ефективності. Вже одне це дає широке поле діяльності для використання методів кібернетики при аналізі муніципального права.

Окрім перерахованих наука муніципального права використовує ще й інші методи дослідження [53]. В сукупності всі методи наукового пізнання дають нам оптимальну уяву про ті чи інші сторони муніципально-правової дійсності. Використання різноманітних методологічних засобів дозволяє з різних боків підійти до дослідження муніципально-правової реальності, простежити вплив конституційних норм, міжнародно-правових і локальних актів на соціальну практику, здобути справжню уяву про різні сторони життєдіяльності територіальних громад.

Застосовуючи різні методи для пізнання оточуючої муніципальної дійсності, необхідно пам'ятати, що кожний метод має деякий потенціал, який дозволяє нам усвідомлювати той чи інший бік цієї дійсності, однак, водночас він має і певні обмеження, що закладені в самому існуванні кожного з методів. Тому неможливо відкрити єдиний універсальний метод пізнання усього багатства дійсності на всіх рівнях пізнання, як неможливо винайти, наприклад, один універсальний вид транспорту, зручний для всіх випадків життя. Звернення до того чи іншого методу в ході дослідження залежить передусім від самого об'єкта, а також від цілей дослідження, від специфіки предмета тієї галузі науки, в рамках якої використовується в даний момент певний метод.

Таким чином, викладений підхід передбачає не побудову жорсткої схеми, а розгляд на основі системного аналізу моделі, яка постійно розвивається та дозволяє узагальнювати й структурувати складний об'єкт дослідження. Можна передбачити у зв'язку з цим перспективність застосування синергетичного підходу в правознавстві. Однак, безумовно, для того щоб мати найповнішу уяву про предмет, дослідник у процесі творчості повинен синтезувати ці методи, що приведе до цілісного системного результату. Це дозволяє усвідомити особливе значення муніципального права в системі права України, структуру та зв'язки його складових, їх функціональну характеристику.

У першому розділі розглянуто історико - правовий досвід становлення органів місцевого самоврядування на території України, теоретичне підґрунтя з вдосконалення системи органів самоврядування та основні ідеї політичних діячів й мислителів. Визначено, що кінець XIX -- початок XX ст. заклали основу української національної справи та відповідний розвиток інтересів місцевого населення, але у багатьох випадках розвиток місцевого самоврядування України відбувався за відсутності власної державності та регулювався нормативними актами інших держав. Також визначено, що на місцевому рівні процес створення систем самоврядування в ідеальному вигляді полягає у формуванні внутрішніх структур усього муніципального організму, призначених для вирішення як конкретних завдань місцевого значення, так і в розвитку інших соціальних, психологічних і моральних цінностей, норм та інститутів усередині територіальної громади. Для цього використовується ряд методів дослідження функціонування органу місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО - СТРУКТУРНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

2.1 Сучасні зарубіжні моделі місцевого самоврядування як джерело інноваційних перетворень

2.1.1 Огляд місцевого самоврядування в країнах стійкої демократії

Однією з ознак демократичної держави та громадянського суспільства є наявність децентралізованого управління. Цілковито реалізувати демократичні засади в державі неможливо без наявності місцевого самоврядування, діяльність якого ґрунтується на демократичних принципах.

Ідеї субсидіарності та децентралізації належать до головних цінностей управління суспільними справами в європейських країнах. Саме Рада Європи, як гарант прав людини та прихильник демократичних принципів управління, запропонувала чітку правову форму, яка має характер засадничих принципів організації й функціонування місцевого самоврядування, що закріплено в Європейській хартії місцевого самоврядування (далі - Хартія) [41]. Головна ідея Хартії полягає в забезпеченні розвитку місцевого самоврядування - однієї з підвалин демократичного суспільства.

Кожна європейська держава виробила свою концепцію децентралізації. Але слід пам'ятати, що Європа не є одноманітним регіоном, позаяк у кожній європейській країні є свої особливості, обумовлені історичними, культурними та соціально-економічними особливостями [42, 39].

Одним з визначальних чинників розвитку місцевого самоврядування в Європі ХХ ст. стало поширення політичної ідеології державного управління. Моделі місцевого самоврядування в державах стійкої демократії, новодемократичних і пострадянських країнах різняться за певними концептуальними ознаками [57].

Рада Європи виробила стандарти щодо організації й управління на місцях на засадах місцевого самоврядування, що стало об'єднавчим чинником стосовно європейської моделі місцевого самоврядування. На основі Хартії можна реалізувати безліч різних моделей місцевого самоврядування. Приєднавшись до Хартії [55], кожна з держав зобов'язана дотримуватись загальноєвропейських стандартів, але при цьому має виробити свою національну модель місцевого самоврядування на основі власних потреб і традицій.

Згідно з нормативним означенням, за Хартією [41, 42], «місцеве самоврядування» означає право та спроможність місцевих властей у межах закону та своєї компетенції регулювати й управляти суттєвою часткою суспільних справ в інтересах населення. Це право реалізовують ради або збори, що формуються на демократичних засадах.

З цього означення випливає, що місцевій владі задля ефективного виконання своїх функцій обов'язково необхідна організаційна та фінансова автономія. Акцентується увага на реальній спроможності вирішувати питання місцевого значення, приймаючи управлінські рішення та забезпечуючи їх належними засобами (фінансовими, матеріальними, кадровими тощо). Серед суб'єктів місцевого самоврядування в Хартії на перше місце поставлені «ради або збори», а вже потім - територіальна громада з її безпосередніми формами демократії. Особливу увагу там зосереджено на компетенційному та фінансовому забезпеченнях місцевого самоврядування, свободі вибору оптимальних структур управління й засобів, тобто на вільному визначенні організаційної структури.

Кожна держава-член Ради Європи виробила свою модель місцевого самоврядування, яка не порушує основних визначених у Хартії засад.

Залежно від рівня демократії та гарантованості прав і свобод громадян можна сказати, що в країнах стійкої демократії муніципальне право є всебічною гарантією цих прав і свобод; у новодемократичних країнах - достатньою гарантією; а в країнах перехідної демократії - недостатньою [47].

Розглянемо європейську модель місцевого самоврядування в країнах стійкої демократії на прикладі ФРН та Швеції [42, 47].

Зокрема, ст. 25 Основного Закону ФРН надає громадянам право в рамках законів регулювати всі питання місцевого характеру під власну відповідальність.

У справах щодо місцевих сфер відання громади мають «всеохопні» повноваження. Територіальні округи, утворені з кількох громад, мають право на самоврядування в рамках регульованої законом сфери їхнього відання. У цій же статті закріплено право громадян на отримання достатнього фінансового забезпечення для виконання завдань самоврядування. Між ландтагом, земельним парламентом, та адміністрацією землі діє ланцюжок відносин демократичного контролю й відповідальності. Громада згідно з гарантією самоврядування вирішує всі справи місцевого характеру під власну відповідальність. Самоврядна громада самостійна фінансово, організаційно, стосовно планування та кадрових питань.

У Швеції [27] основні принципи місцевої автономії викладено в «Урядовому акті», одному з трьох головних документів шведської Конституції 1975 року. Тут зазначено, що муніципалітети й округи мають право встановлювати податки в межах своєї території, а приймати рішення вповноважені виборні представники в муніципальних та окружних радах. Закон про місцеве самоврядування 1977 року визначив, що місцеві ради «самі керують власними справами». Себто місцеві органи влади уповноважені діяти в інтересах тамтешніх жителів. Але рішення мають стосуватися питань, що становлять громадівський інтерес, у межах сфери її повноважень.

Ознаками моделі місцевого самоврядування в країнах стійкої демократії є такі [42]:

1. Місцеве самоврядування спирається на громадянське суспільство, де громадяни проявляють готовність до перебрання на себе політичної відповідальності.

2. Місцева влада формує та виконує завдання на демократичній основі й залишається прозорою для громадян.