3. Чітко визначений на законодавчому рівні принцип субсидіарності. Всі проблеми, які можна вирішити в межах місцевості чи регіону, вилучені з адміністративного поля центрального органу державної влади.

4. Ефективність місцевої кадрової політики забезпечується спеціальною освітою фахівців, а також упровадженням особливої етики місцевого управління.

У новодемократичних державах (Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія тощо) місцеве самоврядування характеризується певними особливостями [47]. Ст. 16 Конституції Польщі визначає, що всі жителі одиниць основного територіального поділу силою закону становлять самоврядну спільноту. Місцеве самоврядування бере участь у виконанні окремих функцій державної влади. Суспільні завдання, пов'язані із задоволенням потреб самоврядної спільноти, виконує одиниця місцевого самоврядування як свої власні. Закон може зобов'язати її виконувати й інші завдання, якщо це випливає з обґрунтованих потреб держави. Місцевому самоврядуванню забезпечується участь у державних доходах з огляду на покладені на нього завдання.

Теорія відродження місцевого самоврядування в країнах Центральної Європи має своєю основою теорію вільних громад, яку пристосовує до сучасних потреб країни. Вона проголошує місцеве самоврядування самостійним і незалежним від центральної влади інститутом.

Європейська модель місцевого самоврядування в новодемократичних країнах Європи основана на державницьких позиціях і характеризується такими ознаками [55, 57]:

1. Формування органів місцевого самоврядування на демократичних засадах і забезпечення реальної участі громадян у муніципальному житті.

2. Активна участь місцевих і регіональних органів виконавчої влади в муніципальному житті, а саме у фінансовому забезпеченні та наділенні делегованими повноваженнями.

3. Унеможливлення прямого протистояння між органами місцевого самоврядування та державної влади; ефективність адміністративного судочинства.

4. Посилення ролі політичних партій у формуванні місцевих влад і вирішенні питань громади.

2.1.2 Огляд моделей самоврядування в пострадянських країнах та в Україні

Модель самоврядування в пострадянських країнах склалася в результаті роздержавлення місцевих органів влади радянських часів та припинення панування в них комуністичної партії [56]. Запровадження інституту місцевого самоврядування в пострадянських країнах не вплинуло на зміну суспільно-політичного ладу та формування демократичних засад управління суспільством. На відміну від змін, що відбулись у країнах Центральної Європи, в пострадянських країнах (Казахстан, Росія, Білорусь) місцеве самоврядування від початку розвивається на засадах радянської системи. Керівництво в його органах перебрали державні бюрократи, які були представниками радянського комуністичного режиму. Це призвело до того, що почала розвиватись номенклатурно-бюрократична модель місцевого самоврядування, для якої характерні такі риси [40]:

1. Місцеві власті в політичному, адміністративному й фінансовому планах контролює виконавча влада.

2. Громадяни територіальних громад не відіграють важливої ролі в муніципальному житті; населення бере участь тільки з огляду на корпоративні інтереси місцевих бюрократів чи бізнесової еліти.

3. Брак дієвих механізмів взаємовідносин між органами місцевого самоврядування та мешканцями територіальної громади, що є наслідком атомізованої концепції територіальних громад. Органи місцевого самоврядування вважають, що виконують завдання держави на місцях і є відповідальними перед нею. В такому разі мешканці територіальних громад з їхніми інтересами відходять на другий план і місцева влада фактично не несе відповідальності за наслідки своєї діяльності.

4. Держава в особі виконавчої гілки влади продовжує зухвало втручатися в діяльність муніципальних органів. Застосовуються різноманітні контрольно-ревізійні перевірки, зміщення посадовців місцевого самоврядування тощо. Тому про форми автономії місцевого самоврядування, що передбачені Хартією та моделями місцевого самоврядування в країнах стійкої демократії, не може бути й мови.

Доводиться констатувати, що в Україні побутує патерналістська концепція прав людини [59]. Законодавство в державі основується на державній теорії в тому сенсі, що гарантії місцевого самоврядування зведені до намагання все вирішити й розподілити на урядовому рівні. Наслідком є нерозмежування державної та комунальної власності (крім землі), брак самостійних місцевих бюджетів. Формально місцеве самоврядування повністю належить міським і сільським територіальним громадам, а фактично перебуває під контролем державних органів, які нерозвиненість структури і традицій демократичного самоврядування використовують на власну користь.