В загальному розумінні, під поняттям «честь» слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. «Інакше кажучи честь - це об'єктивна оцінка особи, оцінка моральних та інших її якостей з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян» [6, с. 64]. Честь визначає людину саме як особистість, громадянина, індивіда без вказівки на певний рід занять, професію чи іншу соціальну роль в суспільстві. Честь може бути лише позитивною, а її обсяг може змінюватись в проміжку від нуля до безкінечності. [20]

Правом на честь фізичної особи слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) щодо дотримання морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорення. Це законодавче закріплено відповідною статтею ЦК України ч.ч. 1, 2, 3 ст. 297 - «Кожен має право на повагу до його гідності та честі; Гідність та честь фізичної особи є недоторканними; Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі та гідності» [1, с. 420]. [20]

Гідність фізичної особи є «старожилом» серед інших особистих немайнових благ, адже саме відносини щодо захисту честі та гідності фізичної особи завжди традиційно включались до предмета цивільного права. І тому цивільне законодавство не лише постійно пов'язувало ці блага, але й відносило їх до певних соціальних благ. «Найпоширенішим поняттям гідності є внутрішня самооцінка власних якостей особи» [6, с. 64]. Водночас, сьогодні поняття «гідності» зазнає суттєвої трансформації, з огляду на європеїзацію цивільного законодавства. Насамперед, це пов'язане із тим, що традиційно для розуміння поняття «гідності», як внутрішньої самооцінки особи на сьогодні не може задовольняти, адже цивільне право нездатне впливати на внутрішню самооцінку фізичної особи. Цивільне право, як регулятор, може впливати тільки на суспільні відносини, які об'єктивуються поведінкою учасників, тоді як внутрішня самооцінка, емоції, переживання не можуть зазнавати вплив права взагалі. А це означає, що поняття гідності повинно бути об'єктивованим, як окреме особисте немайнове благо. Тому під поняттям «особистої гідності» слід розуміти особисте немайнове благо, яке є вищою соціальною цінністю та полягає у визнанні цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. [20]

Вказаний підхід повинен змінити не лише розуміння поняття «Особиста гідність», а повинен торкнутись і її цивільно-правового режиму, шляхом встановлення окремого особистого немайнового права на особисту гідність. При цьому, місце цього права в системі особистих немайнових прав фізичної особи повинно бути змінено. Право на особисту гідність є особистим немайновим правом, що забезпечує природне існування фізичної особи, оскільки воно забезпечує відповідний цінний статус фізичній особі та сприяє встановленню «мінімального рівня поводження» із нею незалежно від її соціального статусу, то відповідне особисте немайнове право повинно бути розташоване серед тих особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи в частині її відособленості від інших фізичних осіб. [20]

Окрему увагу слід звернути і на зміст цього права, яке, враховуючи тричленну структуру суб'єктивного цивільного права, буде складатись із позитивних повноважень, негативних повноважень та повноважень захисту. Активні повноваження будуть включати, першу чергу, благовоління особистою гідністю, яке включає в себе юридичне прикріплення відповідного блага до особи, а також визнання за фізичною особою правового статусу носія відповідної особистої гідності. Тісно із цим пов'язане також і повноваження на благовикористання особистої гідності, яке може реалізуватись фізичною особою як шляхом фактичного здійснення, так і превентивним використанням. Крім позитивних повноважень, право на особисту гідність включатиме в себе і можливість вимагати від інших не порушення своєї особистої гідності, а у випадку порушення вимагати її захисту. [20]

Вищенаведене приводить нас до висновку, що право на особисту гідність слід розуміти як особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти. На визнання цієї цінності, на вимогу ставлення до себе як до вищої соціальної цінності, а також на захист від поводження та покарання, що принижує людську гідність, як у статті 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «Нікого не може бути піддано катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню» [47, с. 119]. [20]

Право на свободу та особисту недоторканність - це особисте немайнове право, яке складається з двох взаємопов'язаних складових: права на свободу та права на особисту недоторканність. [21]

Відповідно до Конституції України недоторканість та безпека поряд з життям здоров'ям людини та її честю та гідністю визнаються найвищою соціальною гідністю. Право на особисту недоторканність - передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого посягання на особу з боку іншої особи (фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню). Зміст права на особисту недоторканність включає і право фізичної особи (на випадок смерті) розпорядитися своїми органами та анатомічними матеріалами, тілом, кістяком, наприклад, передати їх науковим, медичним або навчальним закладам. [21]

Особиста недоторканість включає в себе: фізичну (тілесну, соматичну) недоторканість, психічну недоторканість, моральну недоторканість. Аналізуючи питання фізичної (тілесної, соматичної) недоторканості фізичної особи науковці вважають, що право на фізичну недоторканість містить в собі лише негативний аспект, що дає можливість особам, які наділені цим правом вимагати від інших лише утримуватись від людського тіла, що може призвести до каліцтва чи навіть смерті. Практично усі норми, якими регламентується право на особисту недоторканість ґрунтуються на встановлені юридичних заборон. Так, наприклад, ч. 2 ст. 289 ЦК України встановлює заборону катувань та іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання, та схожа на неї за змістом стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «Нікого не може бути піддано катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню» [47, с. 119]. Ще одним прикладом негативного аспекту права на особисту недоторканість є встановлення заборони фізичного покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних також суттєвим чином гарантує здійснення останніми їх права на особисту недоторканість. [22]

Проте, окрім негативного аспекту право на особисту недоторканість включає в себе також і низку активних повноважень. Так, законодавець вказує на можливість фізичної особи розпорядитись щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам (ч. 4 ст. 289 ЦК України). [22]

Ще одним аспектом особистої недоторканості є психічна недоторканість фізичної особи, під якою слід розуміти можливість нормального перебігу психічних процесів в організмі людини, що обумовлюють недоторканістю її душевної організації. Гарантіями психічної недоторканості є встановлена законодавцем заборона на проведення без спеціального дозволу МОЗ, розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічно або біоенергетичного впливу. Однак, проблема заборони впливу на психіку людини на сьогодні знаходиться на стадії розробки. Саме це і спричиняє можливість фактично безкарного застосування гіпнотичного впливу на психіку людини, так званого «25 кадру», використання ультра - та інфразвуків, інших впливів на підсвідомість людини та зловживання психіатрією. [22]

Останнім елементом особистої недоторканості фізичної особи є її моральна недоторканість, якою охоплюється можливість фізичної особи формувати моральність на ґрунті загально прийнятих моральних засад суспільства, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати складену у свідомості систему моральних пріоритетів та устоїв. Гарантіями прав на моральну недоторканність фізичної особи є забезпечена законодавцем заборона посягати на честь, гідність та моральну свободу фізичної особи. «Найбільш часто честь та гідність можуть порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації. При цьому не важливо, яким способом здійснюється поширення інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, за допомогою міміки, жестів, за допомогою ЗМІ тощо). Основним є те щоб дана інформація стосувалась певної особи» [1, с. 422]. До основних із них слід віднести заборону здійснювати жорстоку, аморальну поведінку фізичної особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, забезпечення права на повагу до честі та гідності (ст. 297 ЦК України) та інші гарантії. [22]

Особливе місце серед вищих соціальних цінностей, які проголошуються ст. 3 Конституції України займає безпека людини. Особиста безпека фізичної особи за своєю юридичною природою є особистим немайновим благом, яке наділено такими характерними ознаками:

становить вищу соціальну цінність, як різновид загальної безпеки людини (ст. 3 Конституції України);

має індивідуальне спрямування на конкретного суб'єкта - фізичну особу і спрямоване на захист її приватного інтересу. Саме цим і відрізняється вказане благо від, наприклад, національної безпеки, де суб'єктом відповідно виступає не конкретна фізична особа, а колективний суб'єкт - нація;

являє собою стан захищеності конкретної фізичної особи від небезпеки (поняття безпеки тісно пов'язано з такою правовою категорією, якою є ризик). При цьому необхідно зауважити, що існують відповідні об'єктивні параметри ризику, а стосовно даного випадку, такого його різновиду, як ризику індивідуального;

спрямоване на захист будь-яких чинників, які здійснюють на фізичну особу зовнішній чи внутрішній вплив та можуть негативно вплинути на стан її захищеності. [22]

В Україні не вирішено питання комплексного правого забезпечення особистої безпеки фізичної особи. Натомість, у чинному законодавстві міститься низка прав та гарантій їх здійснення, які покликані забезпечити охорону окремих із сторін такого права, яким є особиста безпека фізичної особи. До таких прав відносять наступні:

право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ч. 1 ст. 293 ЦК України, п. «а», ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»);

право на безпечні для фізичної особи продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту), (ч. З ст. 293 ЦК України, Закони України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», «Про молоко та молочні продукти», «Про лікарські засоби», «Про пестициди і агрохімікати», «Про відходи», «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» тощо);