право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо (ст. 44 Конституції України, ч. 4 ст. 293 ЦК України, п. «г» ч. 1 ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я, КЗпП, ЖК України, Законів України «Про охорону праці», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про основи містобудування», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічне благополуччя населення», «Про пожежну безпеку», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», а також низкою будівельних норм і правил, державних санітарних норм та правил, санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, санітарно-епідеміологічних правил і норм, протиепідемічних правил і норм, гігієнічних та протиепідемічних правил і норм, державних санітарно-епідеміологічних нормативів, санітарних регламентів і т. ін.). [22]

«Ділова репутація - це громадська оцінка професійних якостей особи» [6, с. 64]. Ділова репутація - це також суспільна категорія, дуже близька до честі та гідності. Як і честь та гідність, ділова репутація базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей фізичної особи. Згідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України - «Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації» [7, с. 171]. Фізична особа, людська гідність, честь або ділова репутація якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися для їх захисту з позовом до суду. [23]

Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла особи, що померла, а також до місця поховання особи. У разі глуму над тілом особи, що померла, або над місцем її поховання, члени її сім'ї, родичі мають право на компенсацію завданої їм матеріальної і моральної шкоди. [23]

Під поняттям «ділова репутація» слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно-значимі діяння (поведінку), як правило, в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій і т. д.), що відома оточуючим, і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальної групи. Зовнішня схожість між поняттями «ділової репутації» та «честі» не є підставою для ототожнення цих понять, оскільки:

честь визначає людину саме як особистість, громадянина, індивіда без вказівки на певний рід занять, професію чи іншу соціальну роль в суспільстві, тоді як ділова репутація напряму залежить від того, як особа виконує покладені на неї професійні, службові чи інші рольові обов'язки, а не взагалі дотримується етично-моральних норм як член суспільства;

честь може бути лише позитивною, а її зміст та обсяг може змінюватись в проміжку від нуля до безкінечності, тоді як ділова репутація може бути як позитивна так і негативна. І тому окремі особи, які, використовуючи своє право на індивідуальність (ст. 300 ЦК України), створили собі негативний імідж (репутацію) з точки зору суспільної моралі, наприклад, окремі політичні лідери, хіпі, панки мають повне право у випадку поширення недостовірної інформації, про те, що вони вчинили певний моральний вчинок, вимагати захисту своєї негативної ділової репутації шляхом спростування попередньо поширеної цієї, недостовірної інформації;

честю (як і гідністю) наділена тільки фізична особа, тоді як ділова репутація як особисте немайнове благо, притаманна як фізичним, так і юридичним особам. [24]

Передбачене ст. 299 ЦК України право на недоторканність ділової репутації включає в себе такі основні складові: іШ|

повноваження вимагати недоторканості ділової репутації, яке полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушене дане особисте немайнове благо. Найбільш часто право на недоторканність ділової репутації фізичної особи може порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації, наприклад, шляхом недобросовісної реклами, порушенням вимог про законодавства про захист економічної конкуренції тощо. Як і у випадку недоторканності гідності та честі (ст. 297 ЦК України) основною вимогою до цієї інформації є те, щоб вона стосувалась певної особи, була викладена недостовірно та порушувала право на ділову репутацію фізичної особи;

право на захист ділової репутації, яке полягає у можливості у випадку порушення її недоторканності вимагати застосування способів захисту даного права. Захист здійснюється відповідно до вимог Глави 3 та статей 275 - 280, 1166 - 1168 ЦК України. Основним способом захисту при цьому законодавець визначає судовий. [24]

Окрему увагу слід приділити встановленню правової природи, змісту та особливостей здійснення інших особистих немайнових прав, що пов'язані із правом на ім'я, відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦК «фізична особа має право на ім'я, ст. 295 - право на заміну імені, ст. 296 - право на використання імені» [1, с. 413 - 418], та індивідуалізують фізичну особу. До таких прав відносяться: а) право на творче ім'я псевдонім, криптонім, сценічне ім'я, «нік», творче прізвисько тощо; б) право на підпис (власноручний підпис електронний підпис тощо). Аналізуючи право на підпис слід виділяти дві можливих складових цього права, зокрема: право на власноручний підпис фізичної особи та його факсимільне чи інше механічне відтворення і право на електронний (електронно-цифровий) підпис. [25]

Повноваження на володіння власним іменем включає в себе передбачену законом можливість фізичної особи бути носієм відповідного прізвища, ім'я та по батькові. Однак реалізація цього повноваження відбувається в наслідок реалізації батьками (усиновителями), опікунами, а в передбачених законом випадках також і органами опіки та піклування або ж судом іншого немайнового права - права на присвоєння імені. Так, відповідно до ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України «Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану» [48, с. 53], і одночасно присвоїти їй прізвище, ім'я та по батькові. «Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом» [48, с. 53]. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. У випадку, коли мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. При цьому батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, наприклад, Карпенко-Карий, Мамин-Сибіряк тощо. [26]

Згідно з ч. 1 ст. 146 Сімейного кодексу України «Ім'я дитини також визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини» [48, с. 54]. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Присвоюючи ім'я, батьки мають право використовувати ім'я передбачене чи непередбачене Довідником власних імен, керуючись лише здоровим глуздом. У випадку, коли батьки виявляють бажання присвоїти дитині певне «екзотичне» ім'я, на кшталт, Дазраперма (скорочено «Да здравствует Первое мая!», Усама Бен Ладен тощо, то органи опіки та піклування або ж суд може використовуючи принцип розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України) відмовити батькам в реєстрації такого імені, керуючись при цьому інтересами дитини. [26]

Відповідно до ст. 147 Сімейного кодексу така складова, як - «по батькові дитини визначається за іменем батька. У випадку ж народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком» [48, с. 54]. Однак згідно з Законом України «Про національні меншини в Україні» дозволяється громадянам, які слідують національним традиціям! не мають звичаю фіксувати «по батькові», записувати у паспорті дитини лише її прізвище та ім'я. Якщо між батьками не досягнута згода щодо прізвища, імені та по батькові дитини, то цей спір може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. [26]

Ім'я фізичної особи будучи особистим немайновим благом (ч. 1 ст. 201 ЦК України), є найдавнішим способом її індивідуалізації в суспільстві. Значення цього особистого немайнового блага в цивільному обороті полягає в тому, що фізична особа набуває прав та створює для себе цивільні обов'язки, а також здійснює ці права та виконує цивільні обов'язки під своїм іменем (ч. 1 ст. 28 ЦК України). [26]

За своєю структурою ім'я складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Право на ім'я фізичної особи є особистим немайновим правом, яке включає в себе такі повноваження:

володіння, користування і розпорядження своїм іменем;

вимагати від інших осіб звертатись до особи відповідно з її іменем;

вимагати зупинити незаконне використання свого імені, а також будь-які інші порушення. [26]

Право на зміну імені є одним із основних повноважень фізичної особи щодо власного імені. Право на зміну прізвища, імені та по батькові відповідно до Сімейного кодексу України, указу Президента України (Про порядок переміни громадянами України прізвищ, імен та по батькові) від 31 грудня 1991 р. № 23 та Положення (Про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові), затвердженого Кабінетом Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233 мають фізичні особи, яким виповнилось 16 років. Також, фізична особа яка досягла 14 років наділяється правом у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім'я. [26]

Право на використання імені полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім'я у всіх сферах суспільних відносин, в тому числі при вчинені правочинів, зазначенні свого імені у різного роду посвідченнях особи, документах про освіту, вимагати зазначення свого імені як автора тощо. При цьому, використання імені може здійснюватись як безоплатно, так і за плату. [26]

«Право на творче ім'я (псевдонім, криптонім, сценічне ім'я, нік тощо), пов'язане із правом на ім'я, і об'єктом цього права є також особисте немайнове благо як (авторство)» [14, с. 165]. Закон України «Про авторське право і суміжні права», яким передбачена можливість користування псевдонімом лише для авторів творів в галузі науки, літератури і мистецтва. Псевдонім так як і ім'я є засобом індивідуалізації особи, але лише у певній сфері діяльності. Саме тому, що псевдонім виконує ті ж функції, що і ім'я, то і захист його потрібно забезпечити адекватний до правового захисту імені. [26]

Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що передбачено в даній статті є доволі важливою гарантією всебічного та гармонійного розвитку особи у суспільстві. Дане право є гармонійним розвитком положень, що закріплені у ст. 54 Конституції України та в ст. 27 Загальної декларації прав людини. [26]