Особисті права і свободи людини

  • Вступ
  • право конституційний захист
  • В умовах сучасної правової держави забезпечення нормальної життєдіяльності людини, громадянина здійснюється шляхом формування та функціонування системи нормативних регуляторів - соціальних норм, які є різними за походженням і змістом, але однаковими за призначенням, яке полягає у впорядкуванні відносин між людьми у суспільстві. Істотну роль у врегулюванні суспільних відносин відіграє держава, яка впливає на досить широку сферу життя людини. Межі свободи особи, зміст і спрямованість її повноважень у кінцевому підсумку визначаються об'єктивними закономірностями розвитку суспільства. Правова держава зв'язана цими закономірностями, і не може діяти всупереч їм. Враховуючи дані закономірності, держава юридично стимулює зміст і межі здійснення прав та свобод людини і громадянина.
  • Ідея непорушності прав і свобод, їх рівності та невід'ємності відображає багатовікове прагнення людства до знищення будь-яких форм насильства, експлуатації і пригноблення, прагнення до співіснування, заснованого на принципах справедливості, демократизму і гуманізму. В сучасному світі ступінь реальності і забезпеченості прав і свобод особи є яскравим показником досягнутого суспільством і державою рівня цивілізованості. Права і свободи людини є найвищою гуманістичною цінністю, без них втрачається сама суть людської особистості, смисл її існування.
  • Значну увагу реформуванню суспільного життя в Україні, дослідженню теорії і практики прав і свобод людини і громадянина приділяють сучасні українські вчені-політологи В.Бабкін, М. Баймуратов, Є. Афонін, А. Мартинов, А. Пахарєв, А. Білоус, С. Кириченко, В. Журавський, В. Табачковський, В. Селіванов, В. Скиба, В. Горбатенко, І. Кресіна, А. Коваленко, С. Бульбенюк, А. Сіленко, В. Цвєтков, І. Яковюк та ін. Не менш важливими доробками з проблем прав і свобод людини є праці правознавців А. Колодія, А. Олійника, О. Кушніренка, Т. Слинька, П. Рабиновича, В. Погорілка, Ю. Тодики, О. Фрицького, В. Шишкіна, М. Хавронюка, Н. Шость, М. Баймуратова, О. Скрипнюка та ін. Досить конструктивно працюють на цьому терені і російські дослідники Е. Баталов, В. Нерсесянц, Г. Мальцев, К. Баранівський, С. Борсукова, К. Гаджиєв, О. Соловйов, Л. Глухарьова, В. Чиркін та ін.
  • Метою даної курсової роботи є дослідження сутності особистих прав і свобод людини за Конституцією України. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання:
  • · проаналізувати співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин";
  • · дослідити права людини та громадянина, їх класифікацію;
  • · визначити поняття та структуру конституційно-правового механізму забезпечення реалізації прав і свобод людини;
  • · охарактеризувати гарантії забезпечення прав і свобод людини;
  • · проаналізувати стан забезпечення та захисту прав і свобод людини в останні роки;
  • · визначити шляхи вдосконалення системи конституційного забезпечення та захисту прав людини в Україні.
  • Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.
  • Поставлена мета та задачі курсової роботи зумовили її структуру. Робота складається з вступу, чотирьох взаємопов'язаних розділів, висновків проведеного дослідження та списку використаних джерел.
Розділ 1. Особисті права і свободи людини 1.1 Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин" Становище особистості в суспільстві визначається правовими та іншими видами соціальних норм і позначається терміном «суспільний статус». Конструювання поняття конституційний статус громадянина” значною мірою залежить від чіткого визначення співвідношення таких понять: „людина”, „особистість”, „громадянин”, „особа”, інших понять, що використовуються в різних правових актах, а також у юридичній літературі як синоніми. Зазначені поняття часто не розмежовуються, вони трактуються такими, що мають однакове значення. Слід відзначити, що в певних випадках ці поняття можна розцінювати як однопорядкові, однак необхідність з'ясування їхнього змісту - об'єктивна передумова для визначення змісту й особливостей конституційного статусу громадянина [22, c. 54]. Людина є невід'ємною частиною природи, що виявляється в її біологічних, фізичних, фізіологічних і психічних процесах. Будовою скелета, внутрішніх органів, головного мозку, біохімічним складом крові, анатомо-фізіологічними особливостями люди схожі на людиноподібних мавп. Проте завдяки своїм біологічним особливостям людина в ході тривалої еволюції істотно перетворила себе, створивши якісно новий, невідомий природі стан -- людське суспільство. Зауважимо, що в Конституції України законодавець пішов на розмежування прав, свобод і обов'язків людини та громадянина, що зокрема випливає із самої назви розділу другого Конституції України. Але водночас у статті 21 Конституції України зазначено, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах [1]. А оскільки поняття „людина” більш широке, ніж „громадянин”, і в більшості випадків охоплює його, можна говорити про певну громіздкість понять, що має місце у вітчизняній науці. Та все ж таки, не ототожнюючи ці поняття, спробуємо розкрити їх суть. Сукупність властивостей, що характеризують людину як соціальну істоту, учасника суспільних відносин, і охоплює поняття особистості. Особистістю не народжуються, а стають, і не будь-хто може виступати в цій ролі. Так, особистістю не є дитина і душевнохвора людина. Таким чином, поняття "людина" й "особистість", відображаючи різні аспекти одного цілого -- окремого індивіда, перебувають між собою в тісному взаємозв'язку. Як продукт природи, конкретна людина виступає матеріальною, біологічною основою особистості. Для особистості як продукту суспільства характерна єдність індивідуальних соціальних і біологічних рис. Отже, можна зробити такі висновки. Людина -- це поняття, що визначає вид живих істот, які виділилися з біологічного середовища. Людина -- біологічна істота, наділена свідомістю. Особистість -- це продукт розвитку суспільства. Поняття "людина" ширше від поняття "особистість", тому що до нього входять кілька типів людини, що не є особистістю. Громадянин -- це поняття, що характеризує належність особи до певної держави, внаслідок чого на неї поширюється суверенітет цієї держави. Держава захищає права й законні інтереси громадянина як усередині країни, так і за її межами. Правовий статус особистості - це її юридично закріплене становище в державі й суспільстві, він становить важливу складову частину суспільного статусу особистості, належить до її якості як людини і громадянина, характеризує зв'язки особистості з державою та державно організованим суспільством [13, c. 27]. Такі зв'язки виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, між різними категоріями людей і державою та регулюються практично всіма галузями національного права України, що дозволяє виокремити різні види правових статусів за різними підставами. Так, наприклад, за суб'єктами розрізняють статуси: 1) загальний - поширюється на всіх людей і громадян; 2) спеціальний (родовий) - характеризує особливості становища окремих категорій людей і громадян, наприклад, біженців, студентів, пенсіонерів тощо; 3) індивідуальний - притаманний окремому індивіду. Залежно від того, нормами якої галузі права визначається положення людини і громадянина, виокремлюють різні галузеві статуси: конституційно-правовий, адміністративно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-процесуальний тощо. Найбільш суттєві зв'язки між людиною і громадянином, суспільством та державою отримали закріплення в Конституції України; у сукупності вони становлять конституційний статус людини і громадянина. Слід розмежовувати поняття конституційного і конституційно-правового статусу людини і громадянина: перший визначається лише Конституцією України, а другий - як Конституцією України, так й іншими джерелами галузі конституційного права, наприклад, законами України «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про біженців» тощо. Конституційно-правовий статус людини і громадянина посідає особливе місце в системі галузевих правових статусів. Його специфіка полягає в тім, що, по-перше, він єдиний та однаковий для всіх людей і громадян (тобто це - загальний статус), по-друге, він відіграє роль базового, вихідного для всіх інших галузевих статусів. Норми, які сукупно визначають конституційно-правовий статус людини і громадянина, складають загальний конституційно-правовий інститут «Основи правового статусу людини і громадянина». За своєю структурою цей інститут відображає структуру конституційно-правового статусу людини і громадянина і складається з кількох головних конституційно-правових інститутів, до яких, зокрема, відносять: 1) конституційні принципи правового статусу людини і громадянина; 2) громадянство; 3) загальну правосуб'єктність; 4) основні права, свободи та обов'язки; 5) гарантії правового статусу [14, c. 107]. Конституційно-правовий статус людини і громадянина базується на певній концепції прав людини, принципах правового статусу людини і громадянина; перелік основних прав, свобод і обов'язків визначаються конституцією держави відповідно до тих чи інших теоретичних положень у галузі прав людини. Таким чином, права і свободи являють собою соціальні можливості громадян, що визнані та забезпечуються державою; обов'язки - також соціальні можливості, що виражають вимогу держави до громадянина, його поведінки. Законними інтересами є ті інтереси особи, які безпосередньо не охоплюються змістом встановлених законом прав і свобод, але підлягають захисту з боку держави і охороні законом. В основі прав, свобод, обов'язків та законних інтересів особи завжди лежать володіння і користування конкретними соціальними благами: соціально-економічними, духовними, політичними і особистими. Правовий статус і його юридичні гарантії - суттєва сторона правового становища, що визначається, насамперед, приналежністю особи до конкретної держави, її громадянством. З цієї точки зору розрізняють правовий статус громадян даної держави, громадян інших держав і осіб без громадянства. Права громадян закріплено законодавчо, а за своєю соціально-правовою природою найбільше значення має конституційний статус особи, що, як правило, є і загальним правовим статусом, оскільки конкретизується в різних галузях законодавства (цивільному, трудовому, екологічному та ін.). 1.2 Права людини та громадянина, їх класифікація Природа конституційних (основних) прав і свобод людини визначається тим, що в якій би країні особа не проживала, вона перебуває під захистом світового співтовариства, а також держави, громадянином якої є. Стан свободи не дарується публічною владою, а належить людини від народження і реалізується через суб'єктивні права, які мають природно-правовий характер, а тому є невід'ємними. Конституція України [1] (ст. 21) зазначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи є невідчужуваними й непорушними. На шляху свободи стоїть держава, яка створюється людьми для підтримки можливості реалізації самої свободи. Держава через закони, і насамперед Конституцію, закріплює права і свободи людини, які є мірою можливої поведінки для особи. Таким чином, права людини виникають з природного права, а права громадянина -- з позитивного. Але і ті, й другі мають невідчужуваний характер. Права людини є вихідними, оскільки вони притаманні всім людям незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якій проживають; а права громадянина -- це права, які закріплюються за особою лише в силу її належності до держави у вигляді стійкого правового зв'язку - громадянства.