Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття співучасника злочину

Розділ ІІ. Кримінальна відповідальність співучасників відповідно до статті 29 Кримінального кодексу

Розділ ІІІ. Проблема підстави кримінальної відповідальності співучасника злочину

Розділ IV. Особливості кваліфікації діянь співучасників у межах окремих форм співучасті у злочині

4.1 Кваліфікація діянь співучасників за елементарної форми співучасті у злочині

4.2 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину групою осіб

4.3 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою

4.4 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину організованою групою

4.5 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину злочинною організацією

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

В Стародавньому Римі вважалося, що природа наділила людину прагненням поступати справедливо та заради загального блага. Але, будучи наділеною цим прагненням, людину завжди цікавило що ж знаходиться по той бік, за межею справедливого. Тож для людства, схильного до трансгресії, незабаром настав і момент, коли в сутності індивіда утворилося і деструктивне, що поклало початок спершу аморальним, а потім, з виникненням законів, і протиправним діянням. Тому можна сказати що споконвічно існували люди, які зневажали моральні устої суспільства, і люди, що їх відновлювали; споконвічно існували поняття "злочину" та "покарання", які були нерозривно пов'язані між собою як дія та протидія.

Але протягом всієї історії людства, далеко на завжди суворість покарання відповідала суворості злочину. Закони архонта Драконта, гоніння та винищення інакодумців в середньовіччі, політично вмотивовані вироки суддів часів СРСР є підтвердженнями даної тези. Парадоксально, але завжди одна гріховна істота визначала покарання для іншої. Тож не дивно, що помилки допускалися і особами, на яких було покладено обов'язок захищати права та інтереси людей від злочинних посягань, відновлювати порушені права потерпілих -- справедливість, в цілому. На жаль, не зважаючи на абсолютно новий цивілізаційний рівень людства, ця проблема залишається актуальною і в наш час.

Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя є пріоритетним завданням правоохоронних органів та судів, яке не є можливим без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Корупція в правоохоронних органах та серед суддів, їхня некомпетентність або недбале ставлення до виконання своїх обов'язків та звичайна людська наївність перешкоджають правильній кваліфікації тих чи інших ознак суспільно небезпечних діянь, а надто злочинів, скоєних у співучасті. Це, в свою чергу, не дає можливості відправляти правосуддя в його істинному сенсі, оскільки неправильне оперування фактами призводить до винесення рішень, далеких від справедливості.

Відповідно до статті 26 Кримінального кодексу України, співучасть визначається як умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Такі злочини становлять підвищену суспільну небезпеку, оскільки наявність кількох учасників злочину підвищує рівень як самого злочинного посягання, так і успішності його виконання, а при притягненні до відповідальності, покарання несуть не всі учасники злочинного посягання.

Метою даною курсової роботи є дослідження кримінального законодавства в частині, що стосується злочинів, скоєних в співучасті; особливостей кримінальної відповідальності кожного з видів співучасників, а також особливостей кваліфікації злочинних дій залежно від форми співучасті особи, оскільки вивчення проблеми кваліфікації злочинів, вчинених в співучасті, зокрема, у складі організованих груп і злочинних організацій - це насущна потреба правозастосовчої діяльності правоохоронних органів, включаючи органи внутрішніх справ.

Завдання дослідження полягали в тому, аби:

-- визначити поняття співучасника та видів співучасті

-- з'ясувати основні аспекти проблематики підстави притягнення до відповідальності співучасника злочину

-- проаналізувати особливості кваліфікації діянь співучасників в залежності від форми, використовуючи національне законодавство, наукові погляди та практику Верхновного Суду України.

Об'єктом дослідження є чинне кримінальне законодавство та судова практика

Предметом дослідження є власне сама кваліфікація в межах окремих форм співучасті та те, які особливості лежать в основі кваліфікації кожної з форм.

Актуальність дослідження даного питання зумовлена, перш за все, тим, що в умовах постійної загрози дефолту, масового безробіття, а також психічно нестійкої ситуації серед населення, криміногенна ситуація в Україні має можливість зрости. А оскільки злочини, як з практичної, так і з психологічної точки зору, легше здійснювати у співучасті, то виникає необхідність дослідження проблеми кваліфікації таких злочинів, діянь кожного із співучасників. Також дослідження цього питання зумовлене тим, що в правозастосовчій практиці часом простежується нездатність уповноваженими особами правильно або ж однозначно кваліфікувати ознаки злочину вчиненого у співучасті, що часто призводить до зміни або ж скасування рішень судів нижчої інстанції судами вищої. Нерідко співучасть вбачається там, де мав зміст всього лише випадок або ж збіг у часі чи в місці. Таким чином, нерідко до відповідальності притягується особа, що не тільки не брала участі в злочинному діянні, але й не мала наміру скоювати його.

Серед вчених, які досліджували проблематику кваліфікації злочинів скоєних у співучасті, зважаючи на її різновиди, можна виділити: Квашу О.О, Навроцького В.О., Нікіфорова В.Ю., Єфремова С.О., Козлова А.П., Бурчака Ф.Г.

Методи і прийоми дослідження визначаються метою та завданнями.

Метод наукового опису дозволив провести комплексний аналіз матеріалу.

В рамках цього методу використані були прийоми суцільної вибірки, інвентаризації (для відбору матеріалу), систематизації, кількісної обробки (для узагальнення результатів дослідження), інтерпретації зіставного аналізу (для опису матеріалу).

Висновки про типовість тих чи інших мотиваційних процесів ґрунтуються на даних кількісного та структурно-семантичного аналізу.

Порівняльно-правовий метод дослідження дозволив здійснити порівняння правозастосовчої практики в аспекті кваліфікації злочинів, скоєних у співучасті та зробити відповідні висновки.

Структура курсової роботи. Відповідно до поставлених завдань, робота складається зі вступу, чотирьох розділів, п'яти підрозділів, висновку та списку використаних джерел.

Повний обсяг курсової роботи становить 31 сторінку.

Список використаних джерел налічує 29 найменувань.

Розділ І. Поняття співучасника злочину

Як вже зазначалося раніше, співучасть, або ж залучення до скоєння злочину кількох осіб, зумовлена тим, що співпрацюючи один з одним, такі особи значно підвищують ймовірність успішності та, часом, безкарності своїх діянь. Законодавцем визначена мінімальна кількість осіб, при якій має місце співучасть. Для того, аби злочин вважався скоєним у співучасті, необхідно встановити принаймні факт співпраці двох осіб.

Співучасником є особа, яка свідомо, за власною волею надає допомогу іншій особі або групі осіб у вчиненні умисного злочинного діяння, виконуючи відведену їй роль. Співучасником вважається не тільки особа, яка безпосередньо скоює злочин, але й та, яка скоювала його опосередковано, шляхом участі і наданні своєї допомоги для успішного результату як під час скоєння злочину, так і на стадії готування до нього. Тобто, незалежно від ролі співучасника, його діяння в будь-якому випадку є злочинними і підлягають кримінальному покаранню.

Також слід зазначити, що особа співучасника характеризується кількома аспектами. В інтелектуальному аспекті, співучасником є особа, яка усвідомлює суспільну небезпечність не тільки своїх дій, але й дій виконавця та інших осіб, що разом з нею беруть участь в скоєнні злочину. Обов'язковою ознакою, в такому випадку, є поінформованість такої особи про дії її співучасників. Вольовий же аспект, полягає в тому, що дія або дії співучасника направлені на настання суспільно небезпечного наслідку.

Співучасником де-факто є особа, яка могла не брати участі у злочині від початку, але, знаючи про факт скоєння злочину, або ж володіючи будь-якою інформацією про нього, перешкоджала правоохоронним органам у встановленні повної картини злочину, шляхом приховування відомих їх фактів, або ж введення слідчих, суддів в оману.

Тут також слід наголосити на тому, що має місце і помилкове визнання особи співучасником. Як зазначалося раніше, в правоохоронній практиці бувають випадки, коли збіг обставин, таких як перебування особи в той самий час і в тому самому місці, де відбувалося скоєння злочину, а також певним чином підозріла поведінка цієї особи, підтверджена свідками, яка може бути викликана будь-якими іншими причинами, дають підставу правоохоронним органам затримати таку особі за підозрою у співучасті в злочині.

Також, як свідчить професор Навроцький та й сам аналіз кримінального закону, характер взаємодії між співучасниками відіграє важливу роль при кваліфікації їхніх дій, оскільки, чим вищим є рівень їхньої взаємодії, тим менше значення має характер дій кожного із учасників спільного злочину для оцінки суспільної небезпеки його посягання. Важливим стає сам факт належності до певної злочинної групи. Тож в ряді випадків, законодавцем передбачена кримінальна відповідальність осіб лише за саме об'єднання в злочинну групу, незалежно від того, вчинено було злочинне посягання, чи ні.

Слід також наголосити на тому, що співучасть є відсутньою в тих злочинах, в яких особи, що виконують відведені в посяганні ролі, не є суб'єктами злочину. Наприклад, злочин, скоєний із залученням неповнолітніх або малолітніх, відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верхновного Суду України "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" не вважається таким, що скоєний у співучасті, а суб'єктові злочину, окрім статті, яка передбачає відповідальність за скоєні ним дії, окремо інкримінується ще й Стаття 304 Кримінального Кодексу.

Розділ ІІ. Кримінальна відповідальність співучасників відповідно до статті 29 Кримінального кодексу

Як визначено законодавцем в статті 29 Кримінального кодексу України, виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин, оскільки він безпосередньо виконує об'єктивну сторону злочину, а отже і не потребує окремого посилання на статтю 27, окремого визначення його ролі. Зазначення в формулі кваліфікації будь-якої з частин статті 27 Кримінально кодексу також є зайвим. При кваліфікації діянь виконавця, врахування положень таких інститутів як стадії злочину, множинність, конкуренція кримінально-правових норм робиться за такими ж правилами, як при кваліфікації злочину, вчиненого за відсутності ознак співучасті. Також на кваліфікацію діянь співучасника поширюються такі правила:

1. при вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб (у співвиконавстві за попередньою змовою) діяння кожного співвиконавця кваліфікується з інкримінуванням йому кваліфікуючої ознаки (особливо кваліфікуючої) ознаки "за попередньою змовою групою осіб", якщо така ознака передбачена у юридичному складі відповідного злочину. Аналогічно слід кваліфікувати і при вчиненні злочину у співучасті з розподілом ролей, якщо її елементом є співвиконавство за попередньою змовою.