Нерідко трапляється так, що співучасники злочину повністю виконують його об'єктивну сторону, тобто, характер їх дій є тотожним діям виконавця. Отже, можна стверджувати, що в злочині є кілька виконавців де-факто, дії кожного з яких повністю охоплюються нормою Особливої частини КК, причому наявність кількох учасників злочину не обов'язково є передбаченою диспозицією відповідної статті КК. Саме такі випадки злочинних посягань і прийнято іменувати елементарною співучастю, або ж співвинністю. Особливість даного виду співучасті полягає в тому, що серед співучасників немає чіткої диференціації ролей та завдань, що і робить його простим або "елементарним". В таких злочинах не можна говорити про підготовку, планування.

Зокрема, при кваліфікації дій осіб, що вчинили злочин за елементарної співучасті, застосовують Загальну частину кримінального закону, з метою з'ясувати роль кожного із співучасників. В разі кваліфікації такої співучасті, окрім посилання на конкретну статтю, якою регламентується те чи інше злочинне посягання, слід обов'язково також посилатися на відповідну частину статті 27 КК України. В усіх інших випадках, коли співучасть передбачена нормою Особливої частини Кримінального кодексу, йдеться мова про так звану співучасть особливого роду

співучасник злочин кваліфікація суд

4.2 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину групою осіб

Співучасть у складі групи осіб передбачена 12 статтями Кримінального кодексу, в переважній більшості яких факт наявності злочинної групи є кваліфікуючою або ж особливо кваліфікуючою ознакою. При цьому, співучасть може бути вказаною і як основна ознака (стаття 258-3 КК України).

Незайвим буде наголосити на тому, що злочин вчинений групою осіб передбачає наявність кількох ознак:

1. злочинною є група, що складається з двох або більше учасників;

2. роль виконавця є спільною для всіх співучасників;

3. відсутній факт попередньої змови між співучасниками.

Для учасників групи характерною є, насамперед, узгодженість дій. В п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини" підкреслюється, що необхідною умовою для кваліфікації зґвалтування як злочину вчиненого групою осіб є погоджена діяльність групи осіб з метою вчинення насильницького статевого акту. У випадку, коли потерпілих при зґвалтуванні декілька, і кожен із співучасників мав на меті і зґвалтував лише одну потерпілу, дії кожного з них кваліфікуються як зґвалтування, вчинене групою осіб. Тому можна зробити висновок, що простий збіг у місці та часі не дає підстав кваліфікувати посягання як таке, що було вчинене групою осіб.

Варто зазначити, що виконання об'єктивної сторони кожним із співучасників є обов'язковою ознакою злочину вчиненого групою осіб. Ця теза знаходить своє вираження як у правозастосовчій практиці, так і в кримінальному законі, статті Особливої частини якого, що регламентують злочини вчинені групою осіб, інкримінують лише тим особам, хто повністю або частково виконував дії, передбачені диспозицією відповідної статті, тобто лише виконавцям або співвиконавцям злочину.

Виходячи з наведеного, видається можливим сформулювати наступні правила кваліфікації злочинів, вчинених групою осіб:

Діяння групи осіб, які діють погоджено та виконують об'єктивну сторону злочину, слід кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини, що передбачає відповідальність групи осіб за конкретний злочин.

Посягання всіх, хто не є учасником злочинної групи ( підбурювача, пособника, організатора ) кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК та статтю Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений групою осіб.

Якщо групою виконується злочин, який не передбачений статтею відповідною статтею Кримінального кодексу , то скоєне кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст. 27 та ч. 1 ст. 28 КК. При цьому діяння виконавців або співвиконавців кваліфікуються з посиланням на ч. 2 ст. 27 КК, а діяння інших співучасників - з посиланням на ч. 3, 4 або 5 ст. 27 КК.

4.3 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою

В ч. 2 ст. 28 Кримінального кодексу законодавцем викладено чітке визначення поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Даний спосіб вчинення злочину в законодавстві виступає кваліфікуючою ознакою.

Особливістю кваліфікації діянь вчинених такою групою є те, що наявність попередньої змови, по суті, нівелює значення окремої ролі кожного співучасника, дозволяючи кваліфікувати кожного із них як виконавця, незалежно від того, чи виконувалася ними об'єктивна сторона злочину. Тобто кожен відповідає як виконавець, але при цьому важливо, аби співучасник перебував на місці злочину.

Дискусійним є питання, до якої з форм співучасті слід віднести групу осіб за попередньою змовою -- простої чи складної. Такі вчені як В.А. Владіміров та П.С. Матишевський обстоювали думку, що дану кваліфікуючу ознаку слід віднести до простої форми, яка охоплює вчинення злочинів у співучасті за попереднім розумінням і виключає можливість завчасного планування. Інша група вчених, такі як М.Г. Іванов та А.О. Пінаєв займали протилежну позицію, відносячи дану кваліфікуючу ознаку до складної форми співучасті.

Перший підхід ґрунтувався на тому, що таку групу може утворювати декілька осіб-співвиконавців. Другий же підхід ґрунтувався на тому, що "група осіб" є значно ширшим поняттям і включає не тільки співвиконавців, і цілком може бути застосоване до випадків вчинення злочинів з розподілом ролей.

З прийняттям Кримінального кодексу 2001 року ця проблема набула більш чітких обрисів. Якщо звернути увагу на ч. 1та ч. 2 ст. 28, то можна побачити, що в частині першій законодавець дає визначення поняттю злочину вчиненого групою осіб як діянню, що здійснюється кількома виконавцями, роблячи акцент на характері їхніх дій. В той же час, частина друга передбачає вчинення злочину кількома особами, з відсутньою вказівкою на характер їхньої діяльності, дозволяючи зробити припущення, що законодавець передбачає можливість кваліфікації за цією частиною і тих злочинів, де мав місце розподіл ролей серед співучасників.

Повертаючись до особливостей кваліфікації таких злочинів, то тут слід наголосити на тому, що існує певна специфіка залежно від того, як викладена стаття Особливої частини. Якщо в диспозиції статті передбачене вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, ( тобто статтею передбачається співучасть особливого роду ) то окремого посилання на ст. 28 робити не варто. Участь же тих осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується також за ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27 КК.

Якщо ж в диспозиції статті вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб не передбачене, то окрім статті Особливої частини, яка передбачає вчинений групою злочин, діяння співучасників кваліфікуються за ч. 2 ст. 28 КК. Стосовно осіб, які не є учасниками групи, то їхні діяння також кваліфікуються відповідними частинами ст. 27 КК.

Якщо має місце випадок, коли диспозицією статті передбачається особливо кваліфікуюча ознака -- вчинення злочину організованою групою, а вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою не передбачається, то діяння співучасників кваліфікуються як вид злочину, вчиненого однією особою, з обов'язковим посиланням на ч. 2 ст. 28 КК. Участь у вчиненні злочину осіб, які не є учасниками групи, кваліфікується з посиланням на ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28 КК та норму Особливої частини про відповідний вид злочину, вчиненого однією особою.

4.4 Кваліфікація діянь співучасників при вчиненні злочину організованою групою

Згідно з чинним кримінальним законодавством, вчинення злочину організованою групою є кваліфікуючою ознакою. Активного застосування поняття організованою групи набуло ще в 80-х роках минулого століття, коли громадськістю та правознавцями злочини вчинені такою групою були визнані як такі, що становлять підвищену суспільну небезпеку посягань. Тому в Кримінальному кодексі 1960 р. вже 17 статей передбачали наявність організованої групи як кваліфікуючу ознаку злочину.

Єфремов С.О. у віснику "Право України" звертається до питання організації таких злочинних угрупувань. На його думку, перш за все, це закріплення за окремими членами угруповання функцій, необхідних для забезпечення його розвитку та здійснення злочинної діяльності на постійній основі. Поряд з функцією забезпечення керівництва угрупованням та його діяльністю, з'являються і такі функції як:охорони керівника організованої групи, підтримання зв'язків між окремими членами угруповання, переховування здобутого злочинним шляхом майна, розвідки та контррозвідки тощо. Єфремов вважає, що злочинні угрупування відрізняються від груп, які вчиняють злочини за попередньою змовою чи без такої саме наявністю даних функцій, які спрямовані на підвищення спільної ефективності злочинної діяльності.

Сергій Олександрович Єфремов також вважає слушним розподіл рівнів організованої злочинності, запропонований І. Гуровим, який виділяє три таких рівні: примітивний, середній та високий.

Примітивний рівень передбачає організацію за структурою "ватажок--учасники". При середньому рівні має місце виділення таких підрозділів як бойовики, розвідники, виконавці, охоронці і нерідко пов'язані корупційними зв'язками з чиновниками органів влади та управління. Високий рівень утворюють кримінальні організації з мереживною структурою, які мають дві та більше ланок управління, їх характеризує наявність матеріальної бази (спільних грошових фондів, банківських рахунків, нерухомості); легального прикриття у вигляді зареєстрованих фондів, спільних підприємств, кооперативів, ресторанів тощо; колегіального органу управління; функціонально-ієрархічної побудови з розподілом організації на окремі групи; міжрегіональних зв'язків; статуту у формі певних правил поведінки, традицій, "законів" та санкцій за їх порушення; жаргону; інформаційної бази, створюваної, зокрема, шляхом здійснення розвідки та контррозвідки; своїх людей в органах влади, судових та правоохоронних органах.

При кваліфікації злочинів, вчинених організованою групою, з огляду на підвищений характер небезпеки вчинюваних співучасниками дій та дедалі більшу ступінь згуртованості, на перше місце виходить не індивідуальна роль кожного учасника у посяганні, характер виконуваних ним дій, а сама участь у групі, яка вчиняє злочин.

Варто мати на увазі, що кожен співучасник злочину, вчиненого організованою групою, прирівнюється до виконавця, а сама група виступає колективним виконавцем. Таким чином, до уваги не береться характер вчинюваних особою дій, її роль злочинному діянні, а кожному із співучасників інкримінується спільний злочинний результат, якого досягнула організована група.

Вищезазначене має місце як тоді, коли дана кваліфікуюча ознака не передбачена диспозицією статті Особливої частини, так і тоді, коли законодавець не передбачає вчинення злочину організованою групою як ознаку основного чи кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину. В разі настання останнього випадку, відповідальність співучасників не підсилюється, але, тим не менш, кожен з них, незважаючи на свою роль у вчиненні злочину, виступає виконавцем і несе відповідальність як особа, що виконала об'єктивну сторону злочину.