1. Поняття судимості та її кримінально-правові наслідки Поряд з інститутами, діючими у межах галузі права, існують інститути, які вбирають в себе норми декількох галузей права. У науковій та навчальній юридичній літературі їх називають змішаними або комплексними правовими інститутами, тобто такими, що є складовими елементами комплексних галузей права [19, c. 562-563; 27, c. 337]. Саме до них можна віднести й інститут судимості, який за всіма властивими йому ознаками є інститутом кримінального права та водночас містить в собі норми про правові наслідки судимості, які випливають з інших галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, цивільного, сімейного та ін. В рамках іншої галузі - кримінального процесуального права - здійснюється і зняття судимості відповідною мотивованою постановою суду, порядок якого передбачений ст. 414 Кримінально-процесуального кодексу України. Таким чином, інститут судимості є комплексним правовим інститутом, який регулює відносини, що виникають між державою і особою, стосовно якої набрав законної сили обвинувальний вирок суду, у сфері досягнення та закріплення мети кримінальної відповідальності. Він створює правові гарантії законності застосування до судимих осіб передбачених законом правообмежень та надає можливість особам, які мають судимість (судимості), позбавитись загальноправових і кримінально-правових її наслідків шляхом законослухняної поведінки [15, c. 307]. Загальна частина Кримінального кодексу (далі - КК) України містить розділ ХІІІ "Судимість", де регламентовані питання про правові наслідки судимості (ст. 88), диференціацію строків погашення судимості (ст. 89), обчислення строків погашення судимості (ст. 90) та зняття судимості (ст. 91). У розділі ХV "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх" запроваджено окрему ст. 108 КК, що присвячена особливостям застосування інституту судимості стосовно осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років. На підставі ст. 108 КК погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88 - 91 КК, але з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Отже, такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні: 1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання; 2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; 3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; 4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26 грудня 2003 р. № 16 [5] визначив: "...Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків...". Вважаю, що це визначення не повною мірою розкриває сутність та мету судимості. Є.О. Письменський з урахуванням правової природи судимості пропонує авторське визначення судимості, під якою розуміється правовий стан особи, засудженої за вчинений злочин із призначенням покарання, що передбачає можливість настання для неї встановлених законом наслідків соціально-адаптаційного та правообмежувального характеру [31, c. 92]. Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями. Саме тому в літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи [9, c. 12]. Так, ч. 3 ст. 6 Конституції України передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлена заборона на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката тощо особами, які мають судимість. Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються (ч. 3 ст. 88): а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання; б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання; в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом. Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; і, крім того, у випадках, передбачених законом, 2) на певний строк після відбуття покарання. Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, поведінка особи. Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим припинення пов'язаних з нею обмежень. На нашу думку, слід підтримати Є.О. Письменського, який вважає, що однією з найважливіших цілей судимості (на відміну від законодавчо визначених цілей покарання) є сприяння соціальній адаптації засудженого [31, c. 92]. Таким чином, судимість - це негативний правовий статус (стан) особи внаслідок засудження особи вироком суду до кримінального покарання, який характеризується соціально-адаптаційними та правообмежувальними наслідками. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Зі змісту наведеної норми випливає, що погашення або зняття судимості, як завершальний етап реалізації кримінальної відповідальності, означає повне й остаточне припинення існування всіх обмежень і позбавлень, пов'язаних з судимістю. Наслідки судимості треба поділяти на: 1) соціально-адаптаційні (сприятливі) - пов'язані з можливістю надання державою допомоги судимій особі з метою корегування її поведінки відповідно до вимог суспільства, поновлення її в соціальному статусі повноправного члена суспільства; 2) правообмежувальні (несприятливі) - пов'язані з можливістю здійснення обмежень прав і свобод особи. Дається характеристика видів правообмежувальних наслідків судимості, які згідно з чинним законодавством можуть мати кримінально-правовий і загальноправовий характер [32, c. 120]. Загальноправовими наслідками слід уважати певні правові обмеження, що діють стосовно судимих осіб, які передбачені нормами різних галузей права (крім кримінального) і застосовуються протягом усього або частини строку судимості, але не пов'язані з призначеним покаранням [32, c. 121]. Всі наслідки судимості кримінально-правового характеру мають, як вірно зазначає Є.О. Письменський, класифікуватися за такими напрямами: 1) судимість як підстава для визнання повторності й рецидиву злочинів; 2) судимість як обставина, що перешкоджає звільненню особи від кримінальної відповідальності; 3) судимість як обставина, що впливає на призначення покарання; 4) судимість як обставина, що впливає на звільнення особи від покарання та його відбування; 5) судимість як ознака, що впливає на кваліфікацію злочинів [32, c. 123]. Аналіз норм КК свідчить про те, що закон передбачає судимість як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так: а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34); б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято (ч.4 ст.32); в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст.67); г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-47); ґ) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч.3 ст.296). Цей перелік кримінально-правових обмежень достатньою мірою показує значення інституту судимості в кримінальному праві. 2. Погашення судимості Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26 грудня 2003 р. № 16 [5] визначив: "...Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків...". Погашення судимості - це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину [14, c. 284]. Слід зазначити, що Кримінальний кодекс України 2001 р. у своїй основі зберіг колишні ключові моменти щодо порядку погашення судимості. Стаття 89 КК встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, відбутого винним. Так, відповідно до пунктів 1 і 2 ст.89 КК у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання. У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття покарання або звільнення від нього. Так, згідно з пунктами 3 і 4 ст. 89 КК судимість погашається після відбуття таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), службові обмеження для військовослужбовця (ст. 58 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) або з моменту їх дострокового звільнення від цих видів покарань. Так само погашається судимість у разі відбуття покарання військовослужбовцем на гауптвахті замість арешту. Стаття 89 КК передбачає також погашення судимості перебігом встановленого в законі строку після відбуття особою основного і додаткового покарання. Тривалість цих строків встановлюється залежно від виду покарання і ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, п. 5 передбачає строк погашення судимості в один рік, якщо особи відбули покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, а для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі, строк погашення судимості дорівнює двом рокам (п.6). У пунктах 6-9 ст. 89 КК строки погашення судимості диференціюються залежно від категорії злочинів (ст.12), до яких належить вчинений засудженим злочин. Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене діяння. Тяжкість злочину повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засобу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків тощо. Відповідно до положень ст.