Розділ IV Проблема обмеженої (зменшеної) осудності, її співвідношення з осудністю Різновидом осудності є обмежена осудність. Відповідно до закону (ч.1 ст.20 КК) обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними [2]. На думку М.В. Марчака "Обмежена осудність" є не що інше, як знижена психічним розладом здатність винного суб'єкта діяти усвідомлено та керувати своїми діями під час учинення злочину. Здатність винно діяти може бути виражена у особи в різних ступенях. Це означає, що осудність може мати мінімум дві градації: повну (абсолютну осудність) та неповну (обмежену осудність) [18, c.131-132].4 Ю.А. Внукова, характеризуючи поняття "обмежена осудність", вважає: "Обмежена осудність пов'язана з наявністю у суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії; Унаслідок такого психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність учиненого діяння. Але при цьому на відміну від неосудної особи в обмежено осудної особи повністю не виключається здатність усвідомлювати свої дії та бездіяльність та (або) керувати ними повністю; Обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, а, отже, не виключає і кримінальну відповідальність за вчинене діяння" [12, c.144]. Варто звернути увагу на визначення поняття "обмежена осудність", яке надає М.Й. Коржанський, де під цим поняттям розуміється коломежовий стан між осудністю та неосудністю психопатів, дебілів, хронічних алкоголіків і наркоманів та осіб, які мали поранення (струс, травми тощо). В даному визначення М.Й. Коржанський наводить певний перелік психічних розладів, за наявності яких, на його думку, можна вважати наявним медичний критерій обмеженої осудності. Здатність таких осіб усвідомлювати характер своїх дій та керувати ними хоча і знижена, зменшена, але вона збереглася. Якщо в особи така здатність є, то вона осудна, винна, бо вина неподільна. Якщо ж особа такої здатності не має, то вона неосудна [14, c.122]. А.А. Васильєв зауважив, що існує велика кількість психічних відхилень, які не суттєво обмежують особу у виборі конкретного варіанту поведінки, але сприяють такому вибору, тому повинні бути враховані щонайменше під час вибору виду та розміру покарання (наприклад, як це було здійснено щодо особи, визнаної обмежено осудною в ч.2 ст.20 КК України) [10, c.128]. На наш погляд доцільно розглянути юридичний та медичний критерії, які характеризують "обмежену осудність". Медичний критерій обмеженої осудності полягає в наявності у особи певного психічного розладу, внаслідок наявності якого особа не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. У КК України він визначається словосполученням "психічний розлад", що вказує, як вважає О.В. Беклеміщев на хворобливу (у медичному розумінні) природу порушень психіки особи. До цього розладу відносять усі можливі аномалії та розлади, що вплинули на обмеження здатності особи усвідомлювати своє діяння та (або) ним керувати. Окреслення кола цих конкретних розладів є досить складним питанням і викликає розходження у думках певних авторів [6, c.126-127]. Юридичний критерій - вказує на порушену (послаблену) можливість "повною мірою" усвідомлювати свої дії (інтелектуальна ознака) та (або) керувати ними (вольова ознака). За обмеженої осудності інтелектуальна ознака юридичного критерію полягає у тому, що особа не здатна повною мірою усвідомлювати кримінальне значення своїх дій, передбачати їх небезпечні наслідки. Вольова ознака характеризує нездатність особи повною мірою керувати своїми діями. Наш 129 М.В. Марчак відмежовує "Обмежену осудність" від "осудності" та "неосудності" тим, що зменшено осудна особа під час вчинення злочину не повною мірою усвідомлює свої дії та керує ними, оскільки у неї є наявний психічний розлад, який обмежує її інтелектуально-вольові можливості. Також ця відмінність полягає в аспекті правових наслідків, тому що обмежена осудність породжує наслідки подвійного виду: покарання може складатися з примусових заходів медичного характеру, але може бути й призначено без примусових заходів медичного характеру, в той час, як осудна особа несе кримінальне покарання повністю, а неосудність виключає кримінальну відповідальність та покарання взагалі, будучи у випадку негативного соціально-медичного прогнозу підставою для призначення примусових заходів медичного характеру. Крім того, відмінність "обмеженої осудності" від "неосудності" полягає у виді примусових заходів медичного характеру. Обмежено осудній особі відповідно до ст.94 КК України може бути призначений тільки примусовий захід медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку може надаватися засудженому як у спеціальному медичному закладі, так і в медичних частинах спеціальних установ Державного департаменту з питань виконання покарань України, якщо обмежено осудний засуджений відбуває покарання, пов'язане із обмеженням чи позбавленням волі. У даних установах особи проходять також і заходи медико-соціальної реабілітації, оскільки вони в силу психічної недостатності потребують створення умов, що сприяють адаптації до режиму виправних установ [18, c.131-132]. Розділ V. Кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але до встановлення вироку захворіли на психічну хворобу Як вже було зауважено, стан неосудності визначається на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Але можливе захворювання особи на психічну хворобу після вчинення діяння, але до постановления вироку. Згідно з ч.3 ст. 19 КК "не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановления вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати її дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню" [2]. Якщо застосування примусових заходів медичного характеру припиняється через видужання осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, вони підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, суд закриває кримінальну справу [4, c.103]. Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.2 ст.515 КПК) [3]. Розділ VI. Особливість кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин у стані сп'яніння До проблеми осудності належить питання про відповідальність особи, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин. Алкоголь, наркотики, токсичні речовини впливають на нервову систему людини, можуть негативно відбитися на інтелектуальній і вольовій складових його психіки. Систематичне їх вживання веде до деградації особи, полегшує формування антигромадської установки. Навіть одноразове їх вживання може мати провокуючий для вчинення суспільно небезпечного діяння характер. У ст.21 КК закріплено положення, за яким особа, котра вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. У такої особи, як правило, зберігається контакт з оточуючим середовищем, вона не втрачає можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними, а шкідливий вплив алкоголю і наркотичних речовин на організм людини різко збільшує прояви агресії, неповаги до норм моралі та права. Водночас при обґрунтуванні кримінальної відповідальності за діяння, вчинені у стані сп'яніння, у літературі відзначається відсутність медичного критерію неосудності. У зв'язку з цим П.С. Берзін звертає увагу на те, що текстуально зміст ст.21 КК відрізняється від передбаченого у п.13 ч.1 ст.67 КК формулювання: "вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів". Крім того, про перебування особи "в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції" зазначається у ст.287 КК. Отже, у цій статті законодавець розрізняє стан сп'яніння та стан, за якого особа, що керує транспортним засобом, перебуває під впливом не будь-яких лікарських засобів, а лише тих, що знижують увагу та швидкість реакції особи. З огляду на це П.С. Берзін констатує відсутність у чинному КК єдиного підходу щодо позначення різновидів сп'яніння (станів сп'яніння), які за певних умов впливають на кримінальну відповідальність особи [7, c.157]. Сп'яніння може бути алкогольним, наркотичним або токсичним. Алкогольне сп'яніння можливе у двох основних формах: патологічне і фізіологічне. У ст.21 КК мова йде про другу з цих форм, адже саме при фізіологічному сп'янінні особа визнається осудною і підлягає кримінальній відповідальності. При патологічному сп'янінні особа може за необхідних підстав визнаватися неосудною. Однак у судовій практиці, як зауважує В.Я. Тацій, хоча і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання - біла гарячка, алкогольний галюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільно небезпечне діяння у стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У таких випадках на підставі ч.2 ст. 19 КК особа визнається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності. Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, але навіть і в тих, хто не страждає на алкоголізм. Практиці відомі випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин - фізичного або психічного виснаження, нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю або наркотиків настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп'яніння), коли особа не усвідомлює свої дії або не може керувати ними. Такі особи з урахуванням висновків судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними [15, c.150]. Патологічне сп'яніння є проявом тимчасового психічного розладу, який викликається вживанням певної кількості алкогольних напоїв, виникає раптово і триває протягом незначного проміжку часу (за певних обставин при такій формі сп'яніння вживання алкогольних напоїв може поєднуватися зі стресом, ураженням центральної нервової системи, черепно-мозковою травмою та ін.) [7, c.158]. Наркотичне сп'яніння - це психічний стан людини, в основі якого лежать абстинентний синдром, комплекс розладів, що виникають в особи після раптового і повного припинення вживання нею наркотичних засобів. Ще одним видом сп'яніння є токсичне сп'яніння, тобто психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (психоактивні лікарські засоби або речовини, які не належать ані до алкоголю, ані до групи наркотиків, а також ароматичні летючі речовини, вживані в промисловості і побуті, - ацетон, бензин, хлороформ тощо) 19. Підсумовуючи, варто сказати, що кримінальна відповідальності за злочин, вчинений у стані сп'яніння, полягає у тому, що особа не може бути визнана неосудною у таких випадках, адже відсутній як психологічний (особа не втрачає можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними), так і медичний (відсутня ознака психічного захворювання) критерії неосудності.