Зміст

Вступ

Розділ 1. Структура державного управління пенітенціарною системою

1.1 Поняття пенітенціарної системи та її характеристика

1.2 Історія формування пенітенціарної системи України

1.3 Органи державного управління пенітенціарною системою

Розділ 2. Політика держави щодо засуджених

2.1 Правовий статус засуджених

2.2 Виправлення і ресоціалізація засуджених

Розділ 3. Шляхи вдосконалення пенітенціарної системи України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В зв'язку із сучасним незалежним становленням української держави існує необхідність у визначенні місця і ролі пенітенціарної системи України в сучасній Україні, а також необхідність визначити структуру державного управління пенітенціарною системою, історію розвитку і становлення. Також на сучасному етапі існує проблема визначення політики держави щодо засуджених, і процесів реформування пенітенціарної системи України. Тема курсової роботи допомагає розкрити сучасний етап розвитку української держави, коли розпочалися процеси впровадження демократичних реформ в самостійній Україні.

Пенітенціарна система України має свої особливості формування і становлення, які висвітлюються в темі курсової роботи. Розглядаючи дану тему можна простежити ролі і місце інституцій пенітенціарної системи в структурі державного управління, історичний розвиток пенітенціарного управління в Україні та виокремити органам державного управління пенітенціарною системою на сучасному етапі.

У дослідженні переглянуто періодизацію історичного розвитку пенітенціарної системи України від найдавніших часів періоду Київської Русі до сьогодення, досліджено умови, в яких відбувалося формування системи органів виконання покарань України, еволюцію цілей, завдань і функцій, які стояли перед органами в'язничного управління. Цікаво те, що історичний процес становлення пенітенціарної системи у різні епохи мав свої особливості, адже система виконань покарань у Київській Русі відрізняється від періоду, литовсько-польської доби, та доби козаччини. Упродовж історичного розвитку радянська в'язнична система немала ніяких умов для існування соціально спрямованої пенітенціарної системи. Тільки ставши на шлях незалежності розпочалися демократичні реформи Пенітенціарної системи України, які тривають зараз і будуть тривати в майбутньому.

Зараз в Україні виконується відповідна політика держави щодо засуджених. Для осіб які несуть покарання встановлено особливі обов'язки, проте відповідно до Конституції України їм надано їх демократичні права. Також держава проводить політику виправлення і ресоціалізації злочинців, що дає їм можливість обміркувати свої неправомірні дії, і стати на правильний шлях. Процес ресоціалізазії дозволяє злочинцям після відбування покарання адаптуватися до життя в суспільстві. Однак ці два названі процеси не є досконалими і потребують реформування.

Демократичні перетворення, що відбулися в Україні, зумовили необхідність реформування Державної кримінально-виконавчої служби України та приведення її у відповідність із міжнародними нормами. Саме ці процеси відбуваються в наш час. Держана політика сприяє реформуванню пенітенціарної системи в усіх її проявах - від формування структури пенітенціарної служби, до покращення умов виконання покарань, встановлення нової політики щодо засуджених.

Актуальність теми обумовлена тим, що необхідно піднімати питання щодо справедливої гуманної, демократичної пенітенціарної політики держави.

Ця тема є актуальною, тому що нам потрібно зрозуміти й усвідомити частину державної політики, а саме пенітенціарної, адже держава повинна піклуватися про всіх громадян, навіть тих що несуть кримінально-виконавчі покарання.

Об'єктом вивчення є пенітенціарна система України.

Предметом вивчення виступають характерні особливості пенітенціарної системи України, її історичний процес становлення, та сучасний стан.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу джерел дослідити пенітенціарну систему України

Згідно з метою дослідницького пошуку визначено такі завдання:

розкрити поняття пенітенціарної системи та дати їй характеристику;

дослідити історичні умови розвитку пенітенціарної системи України і визначити її основні проблеми на сучасному етапі;

вказати на роль і місце органів державного управління пенітенціарною системою;

дослідити і встановити політику держави щодо засуджених, і засоби її реалізації;

визначити правовий статус засуджених в Україні, шляхи виправлення і ре соціалізації засуджених;

розкрити і проаналізувати шляхи вдосконалення удосконалення пенітенціарної системи України;

вказати на процеси реформування пенітенціарної системи в сучасній Україні;

оцінити перспективи розвитку пенітенціарної системи України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, та вирішення завдань та перевірки гіпотези використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання в галузі гуманітарних наук. Використовуються загальні методологічні принципи наукового аналізу, зокрема об'єктивності, історизму, порівняння та системності. Системний методу у дослідженні визначається тим, що пенітенціарна система розглядається як система з великою кількістю підсистем.

Історичний підхід дав змогу використати знання багатьох вчених і дослідників, про пенітенціарну систему. На основі використання історичного методу піддано аналізу сучасний стан виконання покарань в Україні і надані рекомендації в сфері реформування пенітенціарної системи, а також проаналізовано історичний розвиток пенітенціарної системи. Метод періодизації допоміг простежити закономірності змін у системі виконання покарань. А метод систематизації та узагальнення дозволив визначити конкретні результати дослідження.

У процесі виконання роботи знайшов своє відображення спеціальний статистичний метод - при аналізі статистичних даних щодо злочинності в Україні.

Досягнення принципу об'єктивності реалізується в дослідженні шляхом вивчення наявного масиву наукової літератури, урахування всіх точок зору на ту чи іншу подію, явище чи процес.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що враховано останні новели законодавства України, зокрема Указ Президента України Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період незалежної України. Для надання роботі певних аспектів історизму деякі тематичні сюжети виходять за означені часові рамки. Це необхідно для того, щоб зрозуміти процес становлення пенітенціарної системи від найдавніших часів до сьогодення.

Територіальні межі дослідження визначаються сучасною територією України.

Історіографія та характеристика джерел. Основним джерельним матеріалом в процесі дослідження та вивчення питання пенітенціарної системи України був опрацьований нормативно правовий матеріал - Конституція України, Закони України та підзаконні акти, кодекси України, а також ціла низка монографій, підручників та статей різної тематики щодо даної проблеми, Інтернет ресурсів.

Була використана така нормативно-правова база: Кримінально-виконавчий кодекс України [2], Указ Президента Україні від 9 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» [5], Указ Президента України «Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України» [7], роз'яснення Міністерство юстиції України від 11.07.2012 р. [9].

Основою стали опрацьовані підручники з кримінально-виконавче право України: О.М. Джужи [14], А.X. Степанюка [16], В.А. Бадира [10].

Було знайдено і опрацьовано також низку статей з періодичних джерел по даній темі де опубліковано останні результати досліджень спеціалістів. Так Лісіцков О.В. у своїй статті «Державна пенітенціарна служба України: сьогодення та перспективи» окреслює сучасний стан пенітенціарної системи і перспективи його розвитку [24]. Мина В.В. у своїй праці «Виправлення засудженого як мета покарання крізь призму філософії права» виклав свої погляди на виправлення засуджених [25]. Завдяки клопіткій праці дослідника пенітенціарної системи Ягунова Д.В. ми дізнаємося багато корисної інформації для себе про пенітенціарну систему [27, 28]. Опрацювавши монографію А.Х. Степанюка «Засоби виправлення і ресоціалізація засуджених до позбавлення волі» отримано найновіші дані щодо проблеми ре соціалізації засуджених [17].

Структура роботи зумовлена метою та завданням дослідження. Складається з 3 розділів, 2 з яких поділено на 5 підрозділів, 1 розглядається як одне окреме питання, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання наведених у ній матеріалів і висновків для підготовки правових досліджень щодо питання правоохоронних органів України, а також у процесі викладання правових дисциплін у вищих навчальних закладах, та навчання дітей правознавству у школах. Дослідження матиме значення для формування цілісної думки про Пенітенціарну систему України.

Розділ 1. Структура державного управління пенітенціарною системою

1.1 Поняття пенітенціарної системи та її характеристика

Ще до нашої ери латинське слово «пенітенція» (каяття) дало ім'я низці заходів, спрямованих на покарання й виправлення злочинців, яке нині називається важким у вимові словосполученням «пенітенціарна система».

Вперше цей термін був застосований в Пенітенціарному акті 1779 року, який базувався на ідеях відомого британського філантропа Джона Говарда та юриста Вільяма Блекстоуна. В умовах сьогодення термін «пенітенціарна система» позбавлений того змісту, якій вкладався у нього, коли релігійний вплив був основним засобом впливу на особистість ув'язненого.

Сучасна пенітенціарна установа розглядається як заклад, який не ставить за мету лише тримати протягом певного часу злочинця в ізоляції, а зорієнтований на вирішення його проблем з метою подальшого убезпечення суспільства [27, с. 3].

Пенітенціарна система (кримінально-виконавча система) - державний інститут, що відає виконанням кримінальних покарань, накладених на громадян відповідно до закону. Забезпечує виконання покарання у вигляді позбавлення свободи та утримання підслідних з моменту взяття під варту до суду. У її підпорядкованості перебувають слідчі ізолятори, виховні колонії, колонії різного рівня безпеки, виправні центри [29].

Кримінальне покарання є заходом державного примусу, що застосовується до осіб, засуджених за вчинення злочинів на підставі обвинувального вироку суду, який набрав чинності. Виконання кримінальних покарань належить виключно до юрисдикції держави в особі уповноважених нею державних органів та установ і вимагає здійснення постійного контролю за виконанням покладених на засуджених право обмежень.

На діяльності органів та установ, що виконують кримінальні покарання, відбивається специфіка і характерні особливості виконання того чи іншого виду вказаного покарання. Головною ознакою покарання є забезпечення фізичної ізоляції засуджених від суспільства і постійного нагляду за їх поведінкою в спеціально призначеній для цього установі [14, с. 29].