Відповідно до статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та кодексом і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також вказаним вище Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

2.2 Виправлення і ресоціалізація засуджених

З давнини до сьогодення особливо спірними стояли питання щодо виправлення та перевиховання засуджених, попередження вчинення нових злочинів. В різні часи це питання розглядали Ч. Беккаріа, М. Таганцев, Ю. Антонян, М. Мелентьєв, М. Стручков, А. Степанюк, В. Трубніков, М. Шаргородський та ін. [12, с. 187-191].

В більшості юридичних енциклопедій та словників виправлення і перевиховання, як цілі покарання, стоять поруч і є невід'ємними за смислом поняттями. Це єдиний, послідовний процес, що ставить завданням адаптацію колишнього злочинця до умов законослухняного життя у суспільстві та недопущення з його боку злочинного рецидиву. На першому етапі виправлення має відбуватися заміщення криміногенних якостей. Програмою-максимум є перевиховання засудженого - другий етап, тобто прищеплення йому таких стійких якостей, які б стали суттю його життєвої позиції, зробили неприйнятною саму думку про скоєння злочину. Також, виправлення засуджених - це формування у них поважливого ставлення до людини, суспільства, праці, нормам, правилам та традиціям людського співжиття і стимулювання правослухняної поведінки [26, с. 110-112].

Відповідно до ст. 6 частини 1 кримінально-виконавчого кодексу України визначає наступне: виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки [2].

У чинному Кримінальному кодексі України виправлення засуджених, поряд із карою і запобіганням вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами, виступає як одна із цілей покарання. Білоруський законодавець вважає, що мета покарання охоплюється триєдиною метою кримінальної відповідальності: 1) виправлення особи, яка вчинила злочин; 2) запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; 3) поновлення соціальної справедливості [25, с. 63-67].

Загальноприйнятим на сьогодні у доктрині кримінального права є те, що розрізняють два види виправлення: юридичне та моральне. Переважна більшість науковців під метою виправлення розуміють юридичне виправлення - не вчинення винним нового злочину. Під моральним виправленням розуміють таку побудову особистості засудженого за якої нового злочину він не вчинить не з причин загрози покарання, а тому, що це суперечило б новим поглядам і переконанням, тому що в ньому народився зовсім інший страх - страх совісті [18, с. 153].

Дуже часто вчені ототожнюють такі поняття як виправлення засудженого та ресоціалізацію, що є помилковим.

Проблема ресоціалізації не нова, тривалий час вона перебуває у центрі уваги кримінологів і фахівців в галузі кримінального, кримінально-виконавчого права, педагогіки, психології, соціології та інших суспільних наук. «Ресоціалізація» - поняття соціальне, яке за визначенням Ю.В. Жулевої означає «поновлення або повторність дії, яка є протидією соціальній деградації особистості». Вперше цей термін був використаний американськими психологами А. Кеннеді і Д. Кебером для визначення процесу 2вторинного» входження індивіда в соціальне середовище [17, с.7].

У законодавстві України, зокрема у чинному Кримінально-виконавчому кодексі України ст. 6 закріплено що:

Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого [2].

Процес ресоціалізації складний і неоднозначний. Процес ресоціалізації особи злочинця проходить у два етапи. На першому руйнуються негативні наслідки соціалізації в субкультурі злочинного світу і відбувається переорієнтування основних складових особистості, тобто її десоціалізація. На другому особа адаптується в суспільстві, здійснюється вторинна соціалізаія, або ресоціалізація, після її звільнення з місць позбавлення волі. Н. А. Стручков називає ці два етапи - 1) пенітенціарний 2)постпенітенціарний [17, с.9-10].

Аналіз соціально-правової природи ресоціалізації дає можливість дати таку класифікацію етапів ресоціалізації:

ресоціалізація в місцях позбавлення волі;

ресоціалізація під час підготовки засудженого до звільнення з УВП;

ресоціалізація після звільнення з пенітенціарних установ;

ресоціалізація осіб з психічними аномаліями, інвалідів І та II груп, хворих на туберкульоз;

ресоціалізація неповнолітніх, звільнених від відбування покарань [17, с.16-17].

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.