Останніми роками велика увага в державах Західної Європи приділяється інституту примирення (медіації). Оскільки примирення потерпілого з обвинуваченим чи підсудним провадиться за допомогою спеціально підготовленого посередника - медіатора, то часто ці програми мають назву медіація. Відповідно до Рамкового рішення Ради ЄС “Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві” (2001 р.), всі країни ЄС зобов'язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між потерпілим та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва  Землянська В. В. Пропозиції щодо закріплення процедури примирення між потерпілим та обвинуваченим у проекті Кримінально-процесуального кодексу України / В. В. Землянська // Права людини та основні свободи в проекті Кримінально-процесуального кодексу України. - Х. : Фоліо, 2004. - С. 52. Рамкове рішення Ради ЄС “Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві” від 15 берез. 2001 р. // Вестник восстановительной юстиции. - М. : Общественный центр “Судебно-правовая реформа”, 2002. - Вып. 4. - С. 72-77.. Відношення до застосування медіації мають й інші документи Ради Європи: Європейська конвенція про здійснення прав дітей (1996 р.)  Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січ. 1996 р. Збірка договорів Ради Європи. - К. : Парламентське вид-во, 2000. - С. 455-465.; Рекомендація про становище потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу (1985 р.)  Рекомендація Комітету міністрів РЄ про становище потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу від 28 черв. 1985 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://cenunst.by.ru/humanrights/documents/document.w.132.shtml.; Рекомендація щодо спрощення кримінального правосуддя (1987 р.)  Рекомендація Комітету міністрів РЄ щодо спрощення кримінального правосуддя від 17 верес. 1987 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http: //cenunst.by.ru/humanrights/documents/document.w.134.shtml.; Рекомендація з проблем суспільної реакції на злочинність серед неповнолітніх (1987 р.)  Рекомендація Комітету міністрів РЄ з проблем суспільної реакції на злочинність серед неповнолітніх від 17 верес. 1987 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://prison.memo.ru/Seminars/03062003/Materials/Recomend87.doc.; Рекомендація про Європейські правила щодо загальних санкцій і заходів (1992 р.)  Рекомендація Комітету міністрів РЄ про Європейські правила щодо загальних санкцій і заходів від 19 жовт. 1992 р. // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. - М. : СПАРК, 1998. - С. 123-124. тощо. Усі ці рекомендації заслуговують уваги при запровадженні в Україні інституту медіації. Слід зазначити, що в альтернативному проекті КК України (щоправда, чомусь у розділі IV про обставини, що виключають карність протиправного діяння), регламентувався кримінально-правовий компроміс між потерпілим та особою, яка вчинила кримінально карне діяння  Кримінальний кодекс України. Проект. Внесений народним депутатом України О. Б. Матковським. Реєстраційний № 41 від 3 серп. 1995 р. - К., 1994. - 164 с..

Між тим, у деяких європейських державах програми посередництва між жертвою і правопорушником одержали юридичне оформлення. Зокрема, у Норвегії прийнято Закон про муніципальні комітети з проведення програм посередництва, присвячений посередництву у кримінальних і цивільних справах. На практиці процедури посередництва в основному проводяться у кримінальних справах. Якщо досягається угода, це означає гарантоване припинення справи прокурором  Айретсен Иво. Деятельность в области восстановительного правосудия в Европе / Иво Айретсен // Вестник восстановительной юстиции. - 2001. - Вып. 3. - С. 3-11..

Загалом відновлювальне правосуддя базується на ідеях примирення конфліктуючих сторін, припинення самого конфлікту шляхом взаємного вибачення, каяття у вчиненому, усвідомлення моральної та юридичної відповідальності за вчинений злочин і обов'язку відшкодування заподіяної жертві фізичної, моральної та матеріальної шкоди  Гуськова А. Проблемы ювенальной юстиции России / А. Гуськова, Е. Ширшов // Уголовное право. - 2006. - № 2. - С. 124-126.. Набутий у європейських країнах позитивний досвід відновлювального правосуддя дозволяє говорити про доцільність впровадження аналогічних програм в Україні [, с. 40, 42] Ємельянова І. І. Роль відновного правосуддя в концепції ювенальної юстиції / І. І. Ємельянова // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 4 (56). - С. 40, 42..

На сьогодні вихідні засади розбудови інституту медіації все ж таки містяться у вітчизняному законодавстві. Зокрема, ст. 46 КК України містить норму, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, а саме: “Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду”. Крім цього, згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи: а) ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) особу винного; в) обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Саме обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, і передбачають врахування інтересів потерпілого, зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України у якості обставин, що пом'якшують покарання, визначає добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Зрозуміло, що діюче кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України не включає в себе у буквальному розумінні інституту медіації, але наведені приклади свідчать про те, що окремі суттєві елементи медіації як примирення сторін на підставі відшкодування збитків або усунення шкоди від вчиненого злочину присутні у національному законодавстві України, хоча і потребують певного юридичного уточнення та удосконалення.

3. Загальні засади кримінально-виконавчої діяльності

Загальна чисельність засуджених, що перебували в тюрмах Норвегії станом на січень 2011 р., становила 3 446 осіб, що у розрахунку на 100 000 населення становить 71 засудженого - один із найменших показників у світі. Після входження Норвегії до Шенгенської зони в країні різко зріс рівень злочинності. У 2011 р. близько 20 % засуджених становили іноземці; як правило, це вихідці з арабських країн, Туреччини, Південно-Східної Азії, Східної Європи та країн Балтії. Так, ще 5 років тому відсоток засуджених-іноземців складав 17 %. Іншою причиною зростання рівня злочинності є зростання кількості злочинів, пов'язаних із вживанням та розповсюдженням наркотичних речовин, зокрема, понад 60 % засуджених є наркозалежними.

Головний принцип виконання покарання у виді позбавлення волі - “засуджений - це звичайний громадянин, якого тимчасово позбавили волі”. Утримання засудженого в тюрмі фінансує муніципальна влада того регіону, де засуджений мешкав до ув'язнення. Надання засудженим медичної допомоги здійснюється медичними працівниками муніципальних медичних закладів. Навчають засуджених вчителі та викладачі муніципальних навчальних закладів. Тобто і засудженого, і звичайного громадянина лікує один і той же лікар в однакових умовах, навчає один і той же вчитель. Медичні працівники, викладачі та вчителі отримують звичайну заробітну плату і ніяких доплат за роботу із засудженими з бюджету Виправної служби Норвегії не отримують. Таким чином, вважається, що стосовно засуджених у Норвегії немає жодних форм дискримінації. Основною метою тюремного ув'язнення є соціальна адаптація засуджених та їх інтеграція у правослухняне суспільство.

В основу діяльності кримінально-виконавчої служби Королівства Норвегії покладено 5 принципів, які, на відміну від України (ст. 5 КВК України), не закріплені у чинному законодавстві, однак пронизують практику виконання покарань:

1) мета покарання - у слові закону (зазначеному принципу цілком відповідає вітчизняний принцип кримінально-виконавчого законодавства - законності - згідно з яким, по-перше, виключно законами держави визначається діяльність органів і установ виконання покарань, а по-друге, правоохоронна (кримінально-виконавча) діяльність повинна здійснюватися в режимі законності);

2) гуманізм (кореспондує аналогічному вітчизняному принципу, за яким, по-перше, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю; по-друге, процес виконання покарання розуміється як кримінально-виконавча діяльність, не позбавлена людяного ставлення до засудженого);

3) рівність засуджених перед законом. У вітчизняному кримінально-виконавчому законодавстві зазначений принцип має аналогічну назву, відповідно до якого засуджені до кримінальних покарань є рівними перед законом, і покарання щодо них виконується незалежно від раси, національності, релігійних переконань тощо.

Відповідно до конституційних положень (ст. 24 Конституції України) та міжнародних стандартів, норми кримінально-виконавчого законодавства зазвичай не встановлюють яких-небудь привілеїв для засуджених залежно від статі (за виключенням стану вагітності та наявності малолітньої дитини), раси, національності, соціального походження, мови, майнового та посадового становища. Разом із тим рівність перед законом не означає рівність умов відбування покарання. Ці умови є диференційованими залежно від, перш за все, виду покарання, віку, стану здоров'я та, у певних випадках, статі. За міжнародними правилами більш пільгові умови мають бути встановлені для неповнолітніх, інвалідів, осіб похилого віку, жінок. До того ж порядок виконання і умови відбування покарання пов'язані із характером та ступенем тяжкості вчиненого злочину, поведінкою засудженого під час відбування покарання.

Таким чином бачимо, що принцип рівності засуджених перед законом корегується принципом гуманізму та найбільше - принципом диференціації та індивідуалізації виконання покарань, який передбачає конкретну класифікацію засуджених на декількох рівнях, як передбачену, так і не передбачену чинним кримінально-виконавчим законодавством. Критеріями є групові особливості та особистісні властивості засуджених, залежно від наявності яких визначається та змінюється обсяг правообмежень у різних видах установ виконання покарань;

4) відбув покарання - віддав свій борг суспільству. За національним законодавством зазначеному положенню відповідають два принципи: 1) справедливості, за яким справедливість реалізації кари, відображаючи співвідношення діяння і відплати за нього, позначає відповідність між правами й обов'язками вільних громадян і обмеженням правового статусу осіб, які зазнали покарання; 2) невідворотності виконання і відбування покарань, що виступає об'єктивною необхідністю доведення до логічного завершення зусиль правоохоронних органів із реалізації кримінальної відповідальності;

5) принцип нормалізації перебування у в'язниці, тобто приближення умов відбування покарання в пенітенціарній установі до нормального життя. Зазначене положення у вітчизняному кримінально-виконавчому законодавстві закріплено у ч. 2 ст. 102 КВК України, відповідно до якої режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.