План

влада законодавчий судовий службовець

Вступ

Розділ 1. Поняття та ознаки органів державної влади

1.1 Формування поняття органів державної влади

1.2 Ознаки органів державної влади

1.3 Види органів державної влади

Розділ 2. Система органів державної влади

2.1 Особливості органів виконавчої, судової, законодавчої влади

2.2 Законодавча влада

2.3 Виконавча влада

2.4 Судова влада

2.5 Соціальне призначення державної влади

Розділ 3. Поняття, види, ознаки державної служби та державного службовця

3.1 Державна служба та її види

3.2 Державний службовець

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Систему оганів держави досліджують різні юридичні науки. Органи держави - це структурно організований колектив державних службовців, що є громадянами певної держави, наділені владними повноваженнями та необхідними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Будь-який державний орган є складовою частиною державного апарату. Саме на державний апарат покладаються завдання щодо здійснення функцій держави. Він не створюється раз і назавжди визначеною системою органів. У результаті розвитку держави з'являються одні функції, а необхідність у здійсненні інших зникає. З появою нових функцій держави утворюються і нові державні органи, а в разі зникнення певних функцій припиняється й діяльність певних державних органів.

Кожен орган складається з державних службовців (одного службовця ), які обов'язково повинні бути громадянами конкретної держави (у нашій країні - громадянином України). Відсутність в особи українського громадянства не дає їй змоги обіймати певну посаду, тобто бути державним службовцем.

Органи держави утворюються відповідно до законів України. В Конституції України в ст. 92 зазначено, що виключно законами України, зокрема, визначаються : а) організація й проведення виборів; б) організація й порядок діяльності Верховної Ради України; в) статус народних депутатів України; г) організація й діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби; д) судоустрій, судочинство, статус суддів; є) організація й діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, нотаріату, органів й установ виконання покарань тощо.

Кожен орган наділяється на підставі закону владними повноваженнями. Ці повноваження мають публічний характер, бо спрямовані на вирішення суспільних справ, мають територіальні межі, розповсюджуються нв всіх осіб, що перебувають на певній території. Вони полягають в тому, що здійснюються особливим прошарком людей (службовцями), які професійно займаються управлінням. Орган та його службовці спроможні встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки (як нормативні, так й індивідуальні) й вимагати їх виконання (дотримання).

Таким чином, практична значимість вказаних проблем, їх особливе значення для України в сучасних умовах, зумовлюють актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України.

Предмет дослідження - основне призначення органів державної влади.

Метою курсової роботи є дослідження призначення органів державної влади, а також узагальнення результатів дослідження.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити теоретичні засади основного призначення органів державної влади;

- охарактеризувати конституційну систему органів державної влади України.

Розділ 1. Поняття та ознаки органів державної влади

1.1 Формування поняття органів державної влади

Основоположну значущість для з'ясування змісту і форм державного владарювання має поняття державного органу (органу держави) або органу державної влади. Майже завжди держава сприймалася як своєрідний агрегат, складне утворення, сукупність або система певних елементів. І хоча про державні органи в різних словесних вираженнях почали писати лише за нових історичних часів, уже перші визначення держави, по суті, містили передбачення щодо існування певних складових державної організації.

Ще за античних часів держава розглядалась як людський організм (Платон). Органістичні погляди на державу були поширені в середньовіччі. Надалі вони знайшли відображення в цілісній теорії, відомої як органічна. Ця теорія поступово відійшла від антропогенних оцінок держави і вже у XVII ст. формулювались й окремими представниками природно-правового вчення про державу (Гоббс). Характеристика держави як політичного організму послугувала у подальшому доктринальному визначенню понять державного механізму і державного органу, генетично пов'язаних з розвитком теорії і практики конституціоналізму. Уже в перших основних законах були встановлені основи функціонування державного механізму та його найважливіших складових, хоча поняття і відповідні терміни не використовувались.

Поняття державного органу набуло вжитку в XIX ст., коли на грунті поширення ідей народного суверенітету і розподілу влад склалася уява про державу як засіб здійснення влади, що належить народові. Цей засіб (механізм) рзглядався як такий, що об'єктивно має складну організацію, елементами якої є державні органи. Уже Шарль Монтеск'є, спростовуючи практику функціональної неподільності державної влади за часів феодального абсолютизму, натякав на класифікацію державних органів за смислом пропонованої ним концепції розподілу влад. Однак головним у його концепції було розмежування трьох влад як політично зумовлених і відносно самостійних явищ, а не окреслення головних функцій (законотворчість, державне управління, правосуддя) у межах єдиної державної влади з виокремленням органів, призначених для їх здійснення.

Концепція розподілу влад відіграла важливу роль для становлення теорії компетенції державних органів. Саме у XIX ст. формулюються такі поняття, як "компетенція" і "повноваження". Тоді ж пропонуються більш-менш узагальнені тези щодо державних органів та їх різноманітні класифікації.

Першоджерелом вітчизняних теоретичних конструкцій щодо державних органів треба вважати погляди німецьких вчених XIX ст., найбільш відомим з яких є Г. Еллінек. Він запропонував, по суті, цілісну теорію державних органів. Відзначаючи "численність" органів сучасної йому держави, він сформулював своєрідний постулат, за яким "необхідність державних органів випливає вже із самої суті держави як єдиного організованого союзу" [1, с.400]. Тим самим непрямо засвідчувалося формальне поняття державного органу - структурний елемент "єдиного організованого союзу". При цьому вчений зазначав, що не існує "двох осіб - особи держави і особи органу, які б були між собою у правових відносинах; держава і орган, навпаки, утворюють єдине ціле" [2, с.412-413]. На його думку, держава може існувати лише опосередковано через існування своїх органів, поза якими вона є "юридично ніщо". Проте органи виражають не свою волю, а волю держави. Тому вони практично не є самодостатніми суб'єктами права.

Теоретичні здобутки німецької юридичної школи щодо державних органів були сприйняті так званими дореволюційними вченими. Зокрема, О.О. Жилін, який деякий час працював професором Київського університету, зазначав, що державний орган - це, по суті, "технічний термін для позначеня певних відносин у державному союзі, утворюваних існуючим у цьому союзі правопорядком" [3, с.84]. На його думку, державні органи покликані діяти від імені держави, виражаючи її волю. Ф.Ф. Кокошкін застерігав , що "органом держави можна назвати лише той, який вчиняє певні юридичні акти, які вважаються проявом волі держави у праві, або, щонайменше, беруть участь у вчиненні таких актів" [4, с.209].

За радянських часів поняття державного органу (органу держави), що було тоді широко визнане, певною мірою протиставлялось поняттю органу державної влади. Згідно з тодішньою політико-правовою теорією, державний механізм розглядався як система різних органів держави - насамперед органів державної влади, а також органів державного управління, судових і органів прокуратури. І лише ради усіх рівнів вважалися власне органами державної влади.

Як зазначалось у літературі, "поняття "орган державної влади" народилось у нашій країні у зв'язку з необхідністю закріпити верховенство Рад як головної державної форми народовладдя" [5, с.14].

Термін "орган державної влади" є вихідним за Конституцією України. Похідним від нього є терміни "орган законодавчої влади", "орган виконавчої влади" і "орган судової влади" ("суд"). Про органи стосовно держави в Конституції України йдеться не лише в контексті розподілу влад. Наприклад, в ній використаний успадкований з практики радянських часів термін "правоохоронні органи держави", який, по суті, є евфемізмом [6, ст.17].

Отже, "державний орган" - це виокремлена і відносно самостійна частина (елемент) механізму держави, яка наділена юридично встановленими владними повноваженнями для здійснення визначених завдань, що пов'язані з реалізацією з реалізацією тієї чи іншої функції держави. Головним є те, що влада держави не розподіляється між її органами і є цілісним явищем: державні органи наділені не частинами влади, а повноваженнями. Органи державної влади можуть вважатися різновидом державних органів, який має вищий рівень правового забезпечення статусу.

Так, безпосередніми державними органами України є Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів і Конституційний Суд. Одноособовим державним органом є Президент України. Креативні функції виконують Верховна Рада України, Президент України і, меншою мірою, Кабінет Міністрів України. Вторинними органами є комітети Верховної Ради України, тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України, урядові комітети тощо. Несамостійними органами є консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, утворювані Президентом України для здійснення своїх повноважень.[7, ст.106].

1.2 Ознаки органів державної влади

1) Орган держави володіє певною самостійністю, автономією, але він є складовою одного єдиного механізму держави, займає своє місце і міцно пов'язаний з іншими її частинами.

2) Орган держави складається з державних службовців, що перебувають у правовідносинах з органом. Державні службовці не виробляють матеріальних благ, тому їх утримання залежить від суспільства.

3) Органи держави мають внутрішню структуру (будову). Вони складаються з підрозділів, об'єднаних спільністю цілей, і дисципліною, яку всі службоці повинні дотримуватися.

4) Найважливішою ознакою органу держави є наявність у нього компетенції - владних повноважень (сукупності прав і обов'язків) певного змісту та обсягу. Реалізація органом держави своєї компетенції - це не тільки його право, а й обов'язок.

5) Згідно своєї компетенції орган влади володіє владними повноваженнями, які виражаються: а) у можливості видавати обов'язкові до виконання правові акти. Ці акти можуть бути нормативними або індивідуально-визначеними (акти застосування норм права); б) у забезпеченні виконання правових органів держави шляхом застосування різних методів, у тому числі методів примусу.

6) Для здійснення своєї компетенції орган держави наділяється необхідною матеріальною базою, має фінансові кошти, свій рахунок у банку, джерело фінансування (бюджет держави).

7) Орган держави бере активну участь в реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми і методи.

8) Орган держави, при необхідності, ліквідується в установленому законом порядку[8,с.384].

1.3 Види органів державної влади