Кабінет Міністрів -- вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів України керується Конституцією України і законами України, актами Президента України.

До складу Кабінету Міністрів входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-мі-ністри, міністри. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України на подання Прем'єр-міністра України [14,ст.113-114].

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки та культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;

4) розробляє та здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи тощо [ст.116].

Центральні та місцеві органи виконавчої влади в Україні

Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади. їх система передбачена Указом Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року.

Систему центральних органів виконавчої влади складають:

1) міністерства;

2) державні комітети (державні служби);

3) органи виконавчої влади із спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Державний комітет з питань регулятивної політики і підприємництва, Фонд держмайна, Управління державної охорони, СБУ, Національна комісія регулювання електроенергетики).

Діючими міністерствами на сьогодні в Україні є:

1. Міністерство внутрішніх справ.

2. Міністерство екології і природних ресурсів.

3. Міністерство праці і соціальної політики.

4. Міністерство економіки.

5. Міністерство аграрної політики.

6. Міністерство транспорту.

7. Міністерство іноземних справ.

8. Міністерство оборони.

9. Міністерство юстиції.

10. Міністерство культури та мистецтв.

11. Міністерство освіти і науки.

12. Міністерство фінансів.

13. Міністерство палива і енергетики.

14. Міністерство охорони здоров'я.

15. Міністерство з питань надзвичайних ситуацій.

Згідно з ч. 2 ст. 120 Конституції України організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України. Наприклад, правовий статус Кабінету Міністрів України визначений Законом України від 16 травня 2008 року "Про Кабінет Міністрів України", правовий статус місцевих державних адміністрацій -- Законом України від 9 квітня 1999 року "Про місцеві державні адміністрації" [15,с.63]. Триває робота над законопроектом про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Діяльність органів виконавчої влади як системи забезпечують управлінські відносини, в яких перебувають ці органи між собою. У монографії В.А. Дереця зазначено,що управлінські відносини -- це суспільні відносини, що виникають між органами виконавчої влади, незалежно від їхнього організаційно-правового рівня в системі з приводу кінцевого результату діяльності, пов'язаної з розробленням і втіленням державної політики, управлінням різноманітними сферами суспільного життя [16,с345]. У вказаній праці запропонована така класифікація управлінських відносин у системі органів виконавчої влади:

1. Залежно від організаційно-правового рівня органів у системі органів виконавчої влади -- вертикальні та горизонтальні відносини. Вертикальні складаються між органами виконавчої влади, що знаходяться на різних рівнях у системі (наприклад, міністерство -- територіальний орган міністерства), а горизонтальні -- між органами, що знаходяться на одному організаційно-правовому рівні (наприклад, міністерство -- міністерство).

2. Залежно від способу досягнення кінцевого результату перебування органів у відносинах -- субординаційні, координаційні та реординаційні відносини.

2.4 Судова влада

Необхідність реформування судової влади постала від часу проголошення суверенності й незалежності Української держави, початку процесу реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина, затвердження верховенства права в суспільному житті. Саме на це зорієнтована Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 р. Цей процес поглиблюється і розвивається Конституцією України. Так, уже в ст. 6 Конституції України використано категорію "судова влада", яка є частиною доктрини поділу влади у правовій державі. Це веде до реального поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, а щодо останньої визнається самостійність і незалежність, неможливість для інших державних органів і посадових осіб виконувати функції й повноваження, які є компетенцією органів правосуддя [17,с.64].

Органи судової влади мають свою чітко виражену сферу діяльності і мають діяти на основі Конституції та законів України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, які є відносно незалежними від виконавчої і законодавчої влади.

Судова влада - це діяльність всіх створених у державі судів, яка реалізується з допомогою притаманних їм і законодавчо засобів з метою впливу на поведінку суб'єктів права та суспільні відносини за участю цих суб'єктів. Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов'язковість виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади.

Судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі "механізму стримувань і противаг", який полягає у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності. Крім того Верховна Рада України разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи - призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків та інших судових рішень. Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду. Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв'язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку. Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процес, порядок її здійснення.

Отже, судова влада:

1) здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя); 2) є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. 3) реалізується за визначеною законом процедурою.

Суд як орган судової влади, судова система України

Суд - це конкретний державний орган, юрисдикція якого поширюється на визначене адміністративно-територіальне утворення; структурне утворення Збройних Сил України (гарнізон, регіон, вид ЗСУ); спори і справи, що підлягають розгляду судом відповідно до його спеціалізації (система спеціалізованих судів).

Судова система - це сукупність всіх судів, яка об'єднаних у відповідності з їх компетенцією, завданнями і цілями організації та функціонування, побудована на принципі територіальності та спеціалізації та ґрунтується на конституційних засадах правосуддя. В Україні діє два види судів - Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, при цьому суди загальної юрисдикції утворюють систему судів, а Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Будь -які інші державні і недержавні утворення, в тому числі у назві яких звучить слово "суд" (третейські суди, Міжнародний комерційний арбітраж), не належать до судової системи і органів судової влади. Система судів загальної юрисдикції складається з загальних і спеціалізованих судів окремих юрисдикцій [18,с.75].

Загальні суди - це місцеві суди (району, району у місті, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів), апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові суди регіонів, апеляційний суд ВМС України, Апеляційний суд України. Спеціалізованими судами є господарські та адміністративні суди. Ці суди окремо становлять підсистему, що входить до системи судів загальної юрисдикції. Господарські суди України складаються з місцевих господарських судів (суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя), апеляційних господарських судів у відповідних округах Вищого господарського суду. Адміністративні суди складаються з місцевих адміністративних судів у округах, апеляційних адміністративних судів у округах, Вищого адміністративного суду. Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції Конституції України є Верховний Суд України [19,ст.125].

Конституційний Суд України

Конституційний Суд України входить до судової влади як її самостійний суб'єкт, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк [20,ст.147-148].

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.

Конституційний Суд має також повноваження офіційно тлумачити Конституцію України та закони України.

Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим.

Конституцією та законами України гарантується незалежність і недоторканність суддів. Незалежність суддів означає, що вони підкоряються тільки законам і що будь-який вплив на суддів заборонений. Недоторканність суддів поширюється на листування, засоби зв'язку, документи, службові та приватні приміщення. Судді всіх рівнів без згоди Верховної Ради України не можуть бути затриманими та заарештованими до винесення обвинувального вироку судом.