По-третє, - як принцип реалізації права на інформацію.

Принцип гласності закріплений у Конституції України та інших законодавчих актах. Забезпечується насамперед розповсюдженням інформації у всіх сферах суспільного і державного життя через спеціальні інформаційні служби, ЗМІ та інші засоби інформування, відкритим (публічним) характером державних органів, органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законами України. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади та місцевого самоврядування зобов'язані інформувати про свою діяльність і прийняті рішення. Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні через ЗМІ встановлений законодавством. Дотримання принципу гласності - одна з основних гарантій конституційного права на інформацію як складової права на свободу думки і слова [1, 194].

Сутність принципу законності полягає в неухильному виконанні законів і відповідних їм інших правових актів всіма учасниками передвиборчої агітації. Законність є однією зі сторін демократичної держави, вона виражає рівність усіх перед законом з погляду однакового підкорення закону будь-якого учасника суспільних відносин, в тому числі й кожного учасника передвиборчої агітації.

Отже принцип законності юридичного процесу забезпечує відповідність його нормативної основи, тобто норм і принципів, нормативним актам, тобто нормам і принципам більшої юридичної сили, нормам і принципам матеріального та іншого права, точне й неухильне їх дотримання у поведінці всіх суб'єктів - учасників правовідносин.

Принцип актуальності свідчить про важливість, значність виборчої діяльності та її елементів у даний час, сучасність, злободенність.

Ідейність положень виборчої діяльності полягає у прихильності певній цілісній системі ідей і відповідному їй соціальному, етичному і естетичному ідеалу. Ідейність - це послідовна вірність зазначеним ідеалам і в теорії, і на практиці. Одне лише знання ідеї, якщо воно не перетворилося на переконаність, а так само і одне лише практичне схвалення певних життєвих правил, вимог і гасел, якщо воно не засноване на свідомому засвоєнні ідейного змісту, ще не є ідейністю. Внутрішня їх єдність, заснована на єдності теоретичного значення ідеї, а також практичне та конкретно-історичне значення її є ідейністю.

Принцип етичності витікає з розуміння етики. Щодо етики (з грецької еthikа, від еthikos - стосується моральності, виражає етичні переконання, еthos - звичка, звичай, вдача) - то це філософська наука, об'єктом вивчення якої є мораль, моральність як форма суспільної свідомості, як одна з найважливіших сторін життєдіяльності людини, як специфічне явище життя. Етика з'ясовує місце моралі в системі інших суспільних відносин, аналізує її природу і внутрішню структуру, вивчає походження та історичний розвиток моральності, теоретично обґрунтовує ту або іншу її систему.

Однією з важливих ознак принципів права є спосіб їх матеріалізації у праві. Загальновідомо, що розрізняють два способи вираження принципів права: безпосереднє формулювання їх у нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права із змісту нормативно-правових актів (змістове закріплення). Текстуальне закріплення принципів права можна знайти, наприклад, у Конституції України (ст. 1, 3, 6, 8, 15, 19 та ін.), яка проголошує принципи суверенності і незалежності, демократичності і соціальності держави, її правову спрямованість, визнання людини найвищою соціальною цінністю, верховенство права тощо [1,195].

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку правотворчості в Україні можна вважати те, що у дедалі більшій кількості нормативно-правових актів передбачені окремі статті, що встановлюють принципи організації, функціонування і співвідношення соціальних інституцій. Прикладом можна вважати закріплення принципів судочинства на конституційному рівні.

На нашу думку, треба і в майбутньому продовжити практику текстуального закріплення принципів і в інших нормативно-правових актах, тому що безпосереднє формулювання принципів в останніх сприяє більш правильному застосуванню і тлумаченню цих актів. Вони стають доступнішими і зрозумілішими для громадян. Очевидно, що принципи-норми мають і більшу нормативно-регулятивну силу.

Отже, принципи виборчого права мають бути закріплені у відповідному нормативно-правовому акті. Це забезпечить як більш ефективне застосування виборчого законодавства, так і підвищить реалізацію та дотримання даних принципів під час передвиборчої боротьби.

Іншим способом вираження принципів права є їх змістове закріплення, тобто виведення принципів із змісту норм права. Такі принципи більш абстрактні, за їх допомогою можна врегульовувати найбільш загальні суспільні відносини. Вони виражають переважно загальні напрями і тенденції правового регулювання. Проте ні в якому разі не можна принижувати їх ролі. У механізмі правового регулювання вони перебувають у діалектичній єдності з принципами, які отримують текстуальне вираження. Так, наприклад, принципи законності і справедливості притаманні будь-якій галузі права, навіть якщо вони текстуально не закріплені у відповідній галузі законодавства. Ще однією ознакою принципів права є те, що принципи всіх, у тому числі й правових, явищ мають історичний характер. Це означає, що історичним умовам розвитку суспільства і держави відповідають певні принципи: вони такі, якими є епоха, люди та їх потреби, спосіб життя, суспільні відносини [1, 196].

Водночас принципи природи і суспільного буття (насамперед загально-соціальні) об'єктивні, тобто не залежать від людської свідомості.

Отже, найбільш загальні принципи виборчого права випливають із сутності самих норм права та законодавства.

Як бачимо, принципи виборчого права базуються на загальному вченні про принципи та на вченні про принципи в юриспруденції.

1.3 Система принципів виборчого права

Характеризуючи систему принципів виборчого права, важливо пам'ятати, що в сучасній юридичній науці і зокрема - в науці конституційного права поняття "виборче право" тлумачиться в двох основних значеннях: у вузькому та широкому. Так, за словами В.Федоренко, в першому випадку, «виборче право - це сукупність взаємопов'язаних норм конституційного права, що комплексно регулюють суспільні відносини, пов'язані з організацією та проведенням виборів всіх рівнів до органів державної влади і місцевого самоврядування». Фактично саме з таким розумінням змісту поняття "виборче право" ми стикаємось у праці Є. Козлової та О. Кутафіна, які, описуючи поняття виборчого права, ведуть мову виключно про ті конституційно-правові норми, що стосуються виборів президента, депутатів законодавчих органів влади, а також виборів до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. В дещо інший спосіб, але, власне, в межах цього ж підходу, своє визначення поняття виборчого права надає М. Ставнійчук, яка пише, що виборче право - це "система юридичних норм, які регулюють процес формування виборчих органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом вільного голосування". З цієї точки зору принципи виборчого права постають як "фундаментальні ідеї, положення, настанови та незаперечні умови, на підставі яких здійснюються вибори, відображаються їх демократична природа як конституційного інституту народовладдя, а також закономірності та взаємозв'язки його елементів, що проявляються у правовому регулюванні електоральних прав, гарантій, процедур, виборчих дій і технологій по ефективному забезпеченню, реалізації та захисту виборчих прав громадян" [2, 122].

Що ж до широкого розуміння виборчого права, то воно передбачає його визначення як специфічної підгалузі права, яка включає в себе не лише вибори, а й такий пріоритетний інститут конституційного права, як референдум. Тобто в даному сенсі йдеться про виборче право як про сукупність норм конституційного права, що регулюють правовідносини, пов'язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету через прийняття найважливіших суспільних і державних рішень щодо формування представницьких органів державної влади й місцевого самоврядування шляхом голосування громадян України.

Продовжуючи наше дослідження системи принципів виборчого права України, ми повинні звернути увагу не лише на чинне законодавство про вибори, а й на Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". У цьому сенсі особливої ваги набувають положення, що встановлюються ст. ст. 7 та 8 Закону, які фіксують відповідно принципи участі громадян у референдумах та засади підготовки й проведення референдумів в Україні. Нагадаємо, що в ст. 7 Закону встановлюються такі принципи участі громадян у референдумах:

а) у всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18 років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, сільради;

б) будь-яке пряме чи непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду і характеру занять забороняються;

в) громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах, тобто кожний громадянин має один голос;

г) референдум є прямим, тобто громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо;

ґ) голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається [2, 124].

Водночас ст. 8 зазначає, що громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право безперешкодної агітації за пропозицію про оголошення референдуму, за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти пропозиції про оголошення референдуму, прийняття закону чи рішення. Тобто діяльність державних і громадських органів, які беруть участь у підготовці і проведенні референдуму, здійснюється відкрито і гласно. Для реалізації цього права заінтересованим особам і організаціям надаються приміщення для зборів, забезпечується можливість використання засобів масової інформації. У результаті цього винесений на референдум проект закону, рішення відкрито й публічно обговорюється в межах України або тієї адміністративно-територіальної одиниці, де проводитиметься референдум.

Отже, всі норми відповідають базовим для вітчизняного виборчого права принципам. Йдеться, зокрема, про принципи загальності, рівності, свободи вибору, безпосереднього волевиявлення, таємності голосування, публічності і відкритості процесу підготовки та реалізації народного волевиявлення.

Говорячи про процес реалізації виборчого права, слід пам'ятати про такі моменти.