По-перше, оскільки всі люди є рівними у своїх правах (ця норма зафіксована як у ст. 21 Конституції України, так і в ст. 1 Загальної декларації прав людини), то і власне виборче право з точки зору підстав участі громадян у виборах має бути рівним. Це означає, що кожен виборець повинен мати рівну, однакову кількість голосів при голосуванні, а також мати рівне з усіма іншими громадянами право на представництво в законодавчих органах влади і виборчих органах місцевого самоврядування. Справді, відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Водночас принцип рівності повною мірою розповсюджується зокрема на передбачене ч. 1 ст. 38 Конституції України право громадян обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що відповідає пункту "b" ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, згідно з яким кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців. Інакше кажучи, конституційно обґрунтованим може бути визнаний тільки такий механізм організації і проведення виборів, який гарантує дотримання наведених демократичних принципів. При цьому рівне виборче право полягає насамперед у наявності в кожного виборця одного голосу і в участі у виборах на рівних засадах та забезпечується іншими правовими, організаційними засобами і способами, які гарантують волевиявлення, відповідне конституційному принципу народовладдя в демократичній, правовій державі [2, 127].

По-друге, оскільки в основі будь-якого права лежить принцип свободи його застосування, то і виборче право має грунтуватись на принципі свободи. Це означає, що громадяни беруть участь у виборах добровільно, без будь-якого примусу чи насильства (тобто кожний громадянин самостійно вирішує: реалізовувати йому своє виборче право чи ні). На перший погляд цьому суперечить існуюча в світі практика покарань за нереалізоване виборче право (згадаймо хоча б досвід таких країн, як Австрія, Бельгія, Турція, Данія, Люксембург, Єгипет, в яких діє система штрафів за неучасть у виборах). Однак, насправді, в даному випадку маємо справу з певною підміною понять, оскільки в цих країнах виборче право розглядається не лише як право, а й як громадянський обов'язок, що надає державі підстави застосовувати певні санкції за невиконання громадянами їхнього конституційного обов'язку.

І, по-третє, в основі виборчого права повинен лежати принцип загальності, який виключає застосування будь-яких неправомірних обмежень у процесі реалізації виборчого права. Зокрема, в Загальній декларації прав людини ст. 2 встановлює, що кожна особа повинна мати всі права, які проголошуються Декларацією (а отже, й виборчі права) без будь-якого розрізнення щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового чи іншого положення. Так само й у ч. 2 ст. 24 Конституції України зазначається, що в процесі реалізації конституційних прав не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, як бачимо, кожен з принципів виборчого права пов'язаний з загальним поняттям прав людини і громадянина, а отже, їх закріплення слід розглядати не як добровільний крок держави, яка вирішила стати правовою і демократичною, а як необхідний наслідок втілення вимоги верховенства права й пріоритету прав і свобод людини і громадянина, поза якими неможливе практичне втілення ідеалів демократії й праводержавності, закріплених у багатьох країнах (у тому числі й в Україні) на рівні конституцій та конституційних законів.

До речі, про це свідчить і те, що, незважаючи на різні типи виборів, які на сьогодні проводяться в Україні, у всіх без винятку законах ми зустрічаємо універсальний перелік принципів виборчого права та виборчого процесу. Скажімо, принцип загальності виборчого права закріплюється в ст. 2 Закону України "Про вибори народних депутатів України", де вказано, що вибори депутатів є загальними. Тобто право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років, а підставою реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списків виборців на виборчій дільниці. Так само принцип загальності виборчого права закріплюється ст. З Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", де чітко вказується, що право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років, а право голосу на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим мають громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. І, нарешті, в ст. 2 Закону України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 р. сказано, що вибори Президента України є загальними: право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років, тоді як Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. При цьому згідно з Законом будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, крім передбачених Конституцією України та Законом, забороняються [2, 128].

Так само в контексті обґрунтування універсальної значущості принципів виборчого права та їх зв'язку з поняттям прав людини, а також сутністю демократичної, правової держави, не можна не згадати й Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про вибори народних депутатів України" (справа про. вибори народних депутатів України) від 26 лютого 1998 p., де вказувалось, що, згідно зі ст. 71 Конституції України, вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Народним депутатом України відповідно до ч. 2 ст. 76 Конституції України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Таким чином, за змістом ст. ст. 38, 70, 71, 76,141 Конституції України сутністю виборчого права є право громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це право є загальним, рівним і прямим. Інакше кажучи, як установив Конституційний Суд України, основоположні принципи загального, рівного і прямого виборчого права, вільне і таємне волевиявлення громадян України на виборах в Україні становлять конституційну основу правового регулювання виборчого процесу.

Традиційно принцип загальності виборчого права тлумачиться як право всіх громадян, які досягли певного віку (за винятком осіб, що визнані судом у встановленому законом порядку недієздатними) брати участь у виборах, обирати того чи іншого кандидата або політичну партію (блок політичних партій), висловлювати своє ставлення, свою думку щодо того чи іншого питання загальнодержавної або місцевої значущості (зараз ми розглядаємо виключно активне виборче право). При цьому, відповідно до свого змісту, принцип загальності встановлює заборону на цілу низку дискримінаційних обмежень виборчого права. На відміну від нього, принцип рівності формулюється у вигляді імперативної норми, яка звучить таким чином: "жоден громадянин не може мати більш ніж один голос". Втім, насправді обидва принципи виявляють свій глибинний внутрішній зв'язок. Справді, якщо принцип загальності встановлює заборону на будь-які дискримінаційні норми щодо процесу реалізації виборчого права (як пасивного, так і активного), то принцип рівності, власне, встановлює заборону на будь-які преференції.

Для того, щоб пояснити зміст цього положення, згадаймо засоби забезпечення принципу рівності. Відповідно до чинного Закону України "Про вибори народних депутатів", ними є такі приписи:

а) кожний виборець на виборах депутатів має один голос, причому він може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці, де він включений до списку виборців;

б) усі кандидати у народні депутати України мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі; в) всі партії (блоки) - суб'єкти виборчого процесу мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі [2, 129].

При цьому рівність прав і можливостей кандидатів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу брати участь у виборчому процесі забезпечується:

1) забороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

2) забороною втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у виборчий процес, за винятком випадків, передбачених законом;

3) рівним та неупередженим ставленням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх службових та посадових осіб до кандидатів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;

4) забороною використання партією (блоком) під час фінансування передвиборної агітації інших коштів, крім коштів виборчого фонду партії (блоку) та коштів Державного бюджету України, виділених на забезпечення ведення передвиборної агітації відповідно до закону;

5) рівним та неупередженим ставленням засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій (блоків) -- суб'єктів виборчого процесу [2, 130].

Тобто, як бачимо, всі ці норми мають на меті не допустити виникнення нерівного становища учасників виборчого процесу і тим самим стають засторогою на шляху до спотворення принципів загальності та свободи вибору. Щодо останнього з названих принципів, то у разі якщо не забезпечується принцип рівності, ми стаємо свідками класичної ситуації, коли одні суб'єкти виявляються "більш вільними" у своєму виборі, ніж інші.