Таким чином, навіть побіжний погляд на базові принципи виборчого права дозволяє твердити про існування не лише зовнішніх логіко-юридичних кореляцій між ними, а й про наявність глибинних зв'язків (на рівні змісту кожного з цих принципів) між ними, які випливають з того, що всі вони можуть бути логічно виведеними з загального поняття "демократія" та з основних прав і свобод людини і громадянина. Так само на рівні практичної реалізації виборчих прав про наявність цього зв'язку свідчить і те, що порушення будь-якого з принципів виборчого права, як правило, тягне за собою й відповідне порушення інших принципів (що переконливо продемонстрували президентські вибори в Україні 2004 р.). У цьому сенсі подальша науково-правова розробка проблематики системності в забезпеченні принципів виборчого права сприятиме одночасно як подальшому вдосконаленню чинного виборчого законодавства України, так і якомога повнішому втіленню в державно-правовій практиці ідеалів демократії та праводержавності.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРИНЦИПУ РІВНОСТІ ВИБОРЧОГО ПРАВА

Досліджуючи принцип рівності виборчого права й те, яким чином, наскільки ефективно він реалізується в Україні, ми повинні, з одного боку, розуміти, який саме юридичний сенс вкладається в поняття «рівність виборчого права», а з іншого -- мати чітку картину його історико-правового генезису.

Той факт, що принцип рівності належить до групи базових принципів виборчого права, на сьогоднішній день не викликає практично жодних сумнівів. Посилаючись на чинні конституції та міжнародні нормативно-правові акти, можна сказати, що він знайшов своє відображення у переважній більшості з них. Так, звертаючись до системи міжнародного права, можна згадати такий документ, як Загальна декларація прав людини, ст. 21 якої встановлює, що «воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу головування». Подібно до цього, в ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права зазначається, що кожен громадянин повинен мати право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні [3].

Якщо ми звернемося до нині чинних конституцій, то в них також легко знайти норми, що текстуально прямо закріплюють принцип рівності виборчого права. Наприклад, у ст. 81 Конституції РФ зазначається, що Президент РФ обирається на чотири роки громадянами Російської Федерації на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; в Конституції Румунії ст. 59 містить норму, що Палата Депутатів та Сенат обираються загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням; ст. 80 Конституції Словенії фіксує норму, що депутати Державних зборів обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права тощо. Так само можна навести й надзвичайно велику кількість законів, що регламентують порядок проведення виборів і в яких також міститься пряме посилання на принцип рівності виборчого права. Однак, залишаючи осторонь питання щодо аналізу специфіки конституційної фіксації принципу рівності виборчого права, спробуємо з'ясувати, який теоретичний та практичний зміст вкладається в це поняття.

Загалом, у сучасній юридичній літературі можна знайти одразу кілька визначень принципу рівності. Так, Д. Злато-польський пише, що рівне виборче право включає дві вимоги: «один громадянин -- один голос» та «всі громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах» [3]. На думку В. Ара-новського, принцип рівності виборчого права виражається в тому, що кожен громадянин, який бере участь у виборах, однаковою мірою впливає на їх результат, а також у тому, що закон не надає переваг жодному з кандидатів та не встановлює для них обмежень [4]. Б. Страшун зазначає, що принцип рівності виборчого права є одним із найважливіших виявів конституційно гарантованої рівноправності громадян і забезпечується наявністю у кожного виборця такої самої кількості голосів, що і у інших виборців [5]. Приєднуючись до цієї ж позиції, Ю. Жданов додає, що принцип рівності виборчого права стає реальністю лише тоді, коли голоси виборців мають рівну вагу, що, власне, й дозволяє твердити про їх рівний вплив на результат виборів. У дещо більш розлогій формі зміст принципу рівності виборчого права викладає В. Чиркін, який вказує на такі чотири його складові: а) кожен виборець має рівне число голосів з іншими виборцями; б) в країні існує єдиний корпус виборців, які не є поділеними за соціальною, мовною, релігійною тощо ознаками; в) в країні забезпечується рівне представництво рівним кількостям виборців; г) закон висуває єдині та однакові вимоги щодо порядку висунення кандидатів, ведення передвиборчої агітації й підрахунку голосів [5]. Попри можливі відмінності в безпосередніх дефініціях -- оскільки той чи інший автор зазвичай робить наголос на різних аспектах змісту принципу рівності виборчого права -- загальний зміст, що фіксується згаданими авторами у наведених ними визначеннях, є практично тотожним.

2.1 Формальний аспект принципу рівності виборчого права

Оскільки нас цікавить не лише теоретичне визначення змісту принципу рівності виборчого права, а й його юридичне забезпечення та практичне втілення у виборчому процесі, доцільно виділити в ньому принаймні дві суттєві з правової точки зору складові. Наразі йдеться про формальний та матеріальний аспекти принципу рівності.

Сьогодні принцип рівності відбито практично у всіх без винятку законодавчих актах демократичних держав. У найбільш загальному вигляді його можна визначити як рівність права всіх громадян брати участь у виборчому процесі (мається на увазі як активне, так і пасивне виборче право), а також рівною мірою впливати на результат виборів завдяки встановленню рівної кількості голосів, що може бути використана в процесі голосування (зазвичай ця кількість голосів дорівнює одиниці, тоді діє правило «один виборець -- один голос», але інколи кількість цих голосів може складати «2», як, наприклад, на виборах до Бундестагу: один голос виборець віддає за партійний список, а інший -- за конкретного кандидата, закріпленого за виборчим округом).

Так само формальний аспект принципу рівності виборчого права знайшов відображення й на рівні чинного українського законодавства. В цьому контексті слід навести положення ст. 3 Закону України «Про вибори Президента України», де сказано: «Вибори Президента України є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожний громадянин України на виборах Президента України має один голос»; ст. З Закону України «Про вибори народних депутатів України»: «Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах депутатів на рівних засадах. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці, де він включений до списку виборців. Виборець реалізує своє право голосу під час виборів у порядку, встановленому цим Законом. Усі кандидати у народні депутати України мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі»; та ст. 4 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»: «Місцеві вибори є рівними. Громадяни України беруть участь у місцевих виборах на рівних засадах. Кожен виборець має по одному голосу на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, в яких він бере участь. Ці голоси виборець може використати тільки на одній виборчій дільниці».

У принципі на сьогоднішній день згадка про формальну складову доволі часто виправдовується виключно історико-правовими міркуваннями (в цьому контексті здебільшого згадують поширені в Європі у XIX ст. «майнові вотуми», які надавали різну кількість голосів виборцям залежно від розмірів їх матеріальних статків), адже те, що зараз видається усталеною практикою демократичних виборів, ще деякий час тому потребувало не лише теоретичного обґрунтування, а й законодавчого встановлення. Відомо, що, наприклад, у Великобританії з 1918 по 1928 роки жінки мали право голосувати лише з 30-річного віку, тоді як чоловіки мали це право з 21 року. Майже така само нерівність щодо голосування чоловіків та жінок існувала й в Угорщині до початку Другої світової війни (щоправда, віковий ценз для чоловіків там складав не 21, а 24 роки). Хоча, на відміну від Великобританії, в Угорщині для жінок, крім вікової, встановлювалася ще ціла низка вимог: певний освітній рівень, певна кількість дітей, а також майновий ценз [6].

Іншим виявом недотримання принципу формальної рівності виборців виступала практика так званого плюрального вотуму, коли окремі категорії громадян отримували більшу кількість голосів, ніж інші. Скажімо, у щойно згаданій Великобританії практично до кінця 40-х років минулого століття особи з університетською освітою мали не один, а два голоси, один з яких подавався за місцем проживання, а інший -- за місцем навчання. Дещо до іншої категорії громадян це правило діяло і в Бельгії.

І нарешті, останнім механізмом порушення принципу формальної рівності є встановлення куріальних вотумів або ж застосування механізмів куріального розподілу представництва виборців. Сенс цього інституту полягає у встановленні певних додаткових критеріїв розподілу громадян держави, на основі яких проводиться первинне визначення пропорції представництва, в результаті чого принцип рівності голосів виборців виявляється обмеженим зазначеними куріальними групами громадян. Так, наприклад, у КНР під час виборів до Всекитайських зборів народних представників населення країни розподіляється на дві нерівні за кількістю громадян групи: робітників та селян. У межах кожної з цих груп всі голосуючі мають рівну кількість голосів. Втім, через різну кількість громадян у складі самих цих груп (кількість сільських мешканців у кілька разів перевищує кількість представників робочого класу) умовна вартість голосів представників різних груп виявляється різною, що спричинює порушення принципу рівності голосів.

Серед сучасних європейських країн модель куріального представництва діє лише в Боснії та Герцеговині.

Таким чином, як ми бачимо, навіть витлумачений в своєму формальному аспекті принцип рівності виборчого права встановлює цілу низку вимог як щодо організації виборчого процесу, так і до самого голосування. Більше того, як такий факт нормативного закріплення принципу рівності далеко не завжди означає, що на практиці він не порушується. Тому, екстраполюючи це положення на сучасні вітчизняні реалії і, зокрема -- на президентські вибори 2004 p., маємо визнати, що деякі новостворені виборчі технології були спрямовані саме на порушення формальної рівності голосів виборців. Найбільш відомим механізмом подібних порушень, на який звертали увагу як спостерігачі від ОБСЄ, так і Верховний Суд України (мається на увазі рішення від 03.12.2004 p.), стала практика так званого повторного голосування (коли одні й ті самі виборці мали можливість використати свій голос одразу кілька разів) [7].