Особистість злочинця завжди була однієї з центральних проблем усіх наук кримінального профілю й у першу чергу кримінології. У залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки по-різному ставилося і вирішувалося питання, що таке особистість злочинця, чи є вона взагалі, у чому її специфіка, яка її роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб не допустити більше злочинних дій.

Особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що утворилися у неї в процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми.

Соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальних груп або нових спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне і корисне групове спілкування - важлива умова його виправлення.

Поняття особистості злочинця у визначеній мірі умовне і формальне, оскільки віднесення визначених дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він же, як відомо може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше їм розглядалися як злочинні. Не можна не визнати також, що в багатьох осіб, що учинили, наприклад, необережні злочини можуть бути відсутні риси, типові для злочинців.

Поняття особистості злочинця не може бути ярликом для позначення найбільше небезпечних і злісних правопорушників. Це поняття - початкова позиція кримінологічної теорії особистості, уявне відтворення реального об'єкта і не має сили і змісту поза ним.

Наявність відмітних рис особистості злочинця не варто розуміти так, що вони властиві усім без винятку особам, що вчинили злочин. Відсутність їх у деякої частини злочинців не знімає питання про необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється визначеними особливостями.

Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світу злочинців, їхньої реакції на вплив соціального середовища.

Неповнолітні - за законодавством України особи від 14 до 18 років, що мають неповну цивільну дієздатність. "Юридичний словник", Академія адвокатури України, за редакцією професора В.Г. Гончаренка, Київ "Форум" 2005 р.

Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками - від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття), що зазначено в ст.6 Сімейного кодексу України

Головне при розгляді особистості неповнолітнього злочинця - вік. З цим зв'язані визначені біологічні, психологічні і психічні зміни в структурі особистості. Як відзначав дослідник М.Н. Гернет, віком обумовлений визначений рівень розвитку сил, інтелекту, мотивів, оскільки "фізично" стає можливим здійснення визначених злочинів. Процес соціалізації людини починається з раннього віку. Людина із самого раннього дитинства починає засвоювати ролі, які формують її особистісні якості. У дитинстві людина складається як суспільна істота, у неї розвиваються інтелект, уміння аналізувати й узагальнювати навколишні явища, здатність передбачати можливі наслідки своїх вчинків; виробляються вольові якості: наполегливість, цілеспрямованість, самоконтроль, активність, ініціатива; формуються самосвідомість, почуття власної гідності, прагнення до самостійності . Усе це зв'язано з кримінологічним вивченням особистості неповнолітнього.

Визначаючи вікові особливості злочинців, кримінологи звичайно поділяють неповнолітніх на наступні групи: 14-15 років - підлітково-малолітні, 16-17 років - неповнолітні.

Кримінологічні, соціологічні і психологічні особливості поведінки контингенту у віковому інтервалі 14-17 років свідчать, що на поведінку підлітків зазначеної вікової групи впливають як умови їх життя і виховання в попередні роки, так і "молоді дорослі". Звідси випливає висновок, що злочинність неповнолітніх варто розглядати в контексті з правопорушеннями осіб у віці до 14 років і осіб старше 17 років.

Статистичні дані показують, що більше половини неповнолітніх, які вчинили злочини, відносяться до вікової категорії 16-17 років. Підлітки 14-15 років роблять 30-32% злочинів. Причому, питома вага злочинів, чинених 14-15-літніми підлітками, щорічно росте приблизно на 0,6-0,7%.

У групі 14-15-літніх вища частка осіб, які скоїли крадіжку, грабіж, заподіяння шкоди середньої тяжкості. Серед 16-17-річних - вища частка осіб, які скоїли вбивство, зґвалтування, умисне спричинення тяжкої шкоди здоров'ю, розбій, неправомірне заволодіння автомобілем чи іншим транспортним засобом без цілі розкрадання.

Розглядаючи особистості неповнолітніх і дорослих злочинців, можна говорити про їх спільність. Межа, що визначає різницю між злочинцями різних віків, власне кажучи стирається, коли порівнюються дві вікові групи: 16-17 років і 18-20 років. У даному випадку цілком припустимо вести мову про єдину вікову групу, якщо використовувати поняття неповного повноліття.

Серед неповнолітніх злочинців, переважають особи чоловічої статі. Це пояснюється насамперед розходженням соціальних зв'язків із середовищем, у якій розвивається особистість. Перевага серед неповнолітніх правопорушників осіб чоловічої статі зв'язано з психічними і психологічними особливостями статі, з історично сформованим розходженням поведінки, виховання хлопчиків і дівчат, з більшою активністю, заповзятливістю й іншими загальними властивостями чоловіків.

Відповідно до статистики в загальній масі неповнолітніх, які зробили злочини, переважають особи чоловічої статі, на долю дівчат перепадає близько 8%. У той же час число зареєстрованих злочинів, скоєних неповнолітніми з жіночою статтю, в 1997-2000 рр. зростала з року в рік і в 2000 р. їх питома вага в загальному числі неповнолітніх становив 8,6%. Кількість дівчаток, які перебувають на обліку в підрозділах щодо попередження правопорушень неповнолітніх, зросло в 1997-2000 рр.. в 1, 3 рази, а доставлених до органів внутрішніх справ - у 1,7 рази. Проведені дослідження показують, що значно збільшується частка дівчат, що скоїли злочини, в деяких регіонах цей показник дорівнює частці жіночої злочинності - до 13-17%. Пізніше помітних змін на краще не спостерігалося. Неповнолітні жіночої статі не стільки беруть участь у "традиційних" злочинах (крадіжки, шахрайство), скільки стають учасницями стійких груп корисливо-насильницької спрямованості. Фіксуються специфічні особистісні характеристики неповнолітніх злочинниць. Вони більшою мірою, ніж підлітки чоловічої статі, вчиняють злочини брехливі, потайливі, розв'язні, егоїстичні.

Наприклад, у Росії процент злочинів скоєних дівчатами збільшився з 11% до 14%, а кількість дівчат - підлітків, які перебувають на обліку в міліції - 50,6 тис.; в Італії 14% усіх скоєних неповнолітніми злочинів перепадає саме на дівчат.

Щодо кримінологічної характеристики осіб неповнолітніх злочинців, то можна сказати, що їм властиві певні біологічні та психологічні особливості. До них належать:

1) відсутність життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок;

2) підвищена навіюваність, високий рівень конформізму;

3) орієнтація на неформальну групу, прагнення у ній самоутвердитися;

4) демонстрування своєї незалежності;

5) підкреслено зневажливе ставлення до моральних і правових норм;

6) злочинна "романтика", готовність "взяти на себе" чужу провину(самообмова);

7) плазування перед авторитетом рецидивістів;

8) втрата почуття відповідальності за свої вчинки;

9) орієнтування на хвилинну втіху.

У кримінологічній літературі виокремлюють такі основні типи неповнолітніх злочинців:

1) особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчинюють злочини через легковажність, непідготовленість до правильного виходу зі складної ситуації, а також через випадковий збіг обставин;

2) особи, яких до злочину приводить ситуація, але які характеризуються нестійкою соціальною спрямованістю;

3) особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталення, і з перед-кримінальним досвідом;

4) особи, що характеризуються сформованою, антисоціальною спрямованістю і мають кримінальний досвід.

У виробничій сфері цих підлітків характеризують:

· відсутність інтересу до виконуваної трудової діяльності;

· ставлення до професії тільки як до можливості отримати матеріальну та іншу споживчу вигоду;

· відсутність пов'язаних з нею планів;

· відчуженість від колективу.

Наявність явно виражених, негативних по своїй соціальній сутності, потреб та інтересів до вживання алкоголю, безцільного перебування на вулиці, в під'їздах зафіксовано не менше, ніж у 2/3 осіб, які вчинили злочини та інші правопорушення. У відповідному мікросередовищі високою оцінкою користуються азартні ігри, випивка, демонстрація зневаги до норм суспільної поведінки, ворожнеча до певних груп своїх однолітків.

До числа характерних особистісних особливостей неповнолітніх, які вчиняють злочини, відносяться й істотну деформацію їхніх моральних і правових ціннісних орієнтацій:

- тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групової солідарності;

- орієнтація на швидке отримання задоволення;

- послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність;

- байдужість до переживань і страждань інших людей;

- прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких;

- погляд на законодавчі заборони як формальні;

- ігнорування соціальної ролі закону, він протиставляється доцільності, а групові норми - нормам закону;

- неадекватне розуміння дозволеної та недозволеної поведінки;

- формування вороже-недовірливого ставлення до правоохоронних органів;

- значне послаблення вольових якостей;

- поширена переконаність у можливості уникнути по карання за вчинене тощо.

В якості соціально - обтяжуючих дефектів психофізичного та інтелектуального розвитку та стану, що мають більш високу ступінь серед неповнолітніх злочинців, дослідники зафіксували:

· різні порушення психофізичного розвитку, що відбулися в період внутрішньо-утробного розвитку, пологів, дитячому і ранньому дитячому віці (у тому числі від черепно-мозкових травм, загально соматичних та інфекційних захворювань);

· яскраво виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси і патохарактерологічні реакції (надмірна крикливість і плаксивість, підвищена образливість, примхливість, афективність, дратівливість, постійне занепокоєння, крайні форми рухової активності, порушення сну, мови);

· захворювання на алкоголізм;

· явища фізичного інфантилізму (млявість, швидка стомлюваність, знижена працездатність) або виражене відставання у фізичному розвитку;

· знижений рівень інтелектуального розвитку, що створює труднощі в спілкуванні з однолітками, вихователями, у навчанні та праці, що утруднює придбання необхідної інформації.

В юридичній літературі часто вказується на взаємозв'язок освітнього рівня й особистості злочинця. За цією ознакою можна судити про потенційні можливості особистості неповнолітнього правопорушника у виконанні ним своїх соціальних функцій, які залежать деякою мірою від рівня його культури, інтересів. Говорячи про рівень освіти неповнолітніх злочинців, треба помітити, що він більш низький, ніж в однолітків. Серед них часто зустрічаються другорічники, які кинули навчання в школах, ПТУ, а деякі - у допоміжних школах.

У 2004 р. в Україні структура контингенту неповнолітніх злочинців була такою: які не працюють і не вчаться - 45 %; учні шкіл та інших освітніх установ - 43 %; ті, що працюють -12 %; в Росії 295 тис. - ті, що не навчаються та не працюють, 45 тис. взагалі неграмотні.