Вступ У сучасних умовах використання та охорона вод є надзвичайно складною проблемою. Питання екологічної ситуації водних ресурсів є актуальним для всіх водних басейнів України, оскільки більшість поверхневих та підземних вод України є забрудненою або засміченою. Саме тому в Основних напрямках державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та підтримання екологічної безпеки визначені основні проблеми раціонального використання та охорони водних ресурсів, які зводяться до надмірного антропогенного навантаження на водні об'єкти, значного забруднення водних об'єктів, недосконалості економічного механізму і системи управління водокористуванням та охороною вод, відсутності ефективного моніторингу екологічного стану акваторій Чорного та Азовського морів, якості питної та стічних вод. У Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за 2010 рік встановлено, що основними забруднювачами вод на території України є промислові підприємства, які в 2010 році викинули 3167 млн. куб. м забруднених вод та житлово-комунальні підприємства, які викинули 1649 млн. куб. м забруднених вод (1). Розв'язання окремих проблем охорони водних об'єктів та забезпечення водопостачання населення передбачене Національною програмою екологічного оздоровлення Дніпра та поліпшення якості питної води (1997 р.); Загальнодержавною програмою охорони та відтворення довкілля Азовського та Чорного морів (2001 р.); Загальнодержавною програмою розвитку водного господарства (2002 р.). Чинне законодавство України не в повній мірі забезпечує врегулювання відносин, що виникають в процесі раціонального використання та охорони вод в Україні. Негативні екологічні наслідки надмірної експлуатації водних об'єктів уже давно перестали бути віддаленою перспективою і проявляються, зокрема, у різкому зменшенні запасів питної води, вичерпанні живих ресурсів моря та прісних водойм та забрудненні узбережжя. Такий стан справ показує недостатню ефективність існуючого механізму правової охорони поверхневих вод від забруднення, що не в останню чергу зумовлено відсутністю дієвого інституту правової відповідальності за їх забруднення. Цей інститут має бути основним засобом охорони водного середовища від забруднення, оскільки, впливаючи на сферу матеріальних інтересів держави, він найбільш ефективно, порівняно з іншими засобами правової охорони вод, спонукає її вживати усіх необхідних заходів, спрямованих на попередження, припинення чи зменшення забруднення природного середовища водних об'єктів. Актуальність обраної мною теми зумовлена відсутністю системного і комплексного дослідження проблем правової відповідальності за забруднення поверхневих вод. Посилює гостроту зазначеної проблеми і відсутність дієвих державних програм або договорів, які б регламентували правовідносини, пов'язані з реалізацією такої відповідальності, а діючі у сфері відповідальності за забруднення водного середовища нормативні акти часто мають фрагментарний характер, не узгоджені між собою, містять чимало прогалин і суперечностей, оперують неоднозначними термінами та потребують суттєвого удосконалення з урахуванням нинішньої екологічної ситуації. Слід особливо наголосити на тому, що за умов переходу України до ринкової економіки проблеми екологічного законодавства набувають істотно нового змісту з огляду забезпечення екологічних імперативів - обов'язкових екологічних вимог до сучасних природо користувачів. 1. Поняття води як об'єкта правової охорони та використання На сьогодні для водно ресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне навантаження, а проблема води є однією з найбільш гострих. Наприклад, за запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. куб. м на 1 жителя) Україна належить до найменш забезпечених в Європі країн. Для порівняння, в Росії цей показник дорівнює 31 тис. куб. м на одну людину, Німеччині - 1,9, США - 7,4, і лише в Польщі близький до України - 1,6 тис. куб. м. За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води, включаючи і наявність очисних споруд, Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95 місце. Вона належить до країн з невисокою водозабезпеченістю та високим рівнем використання води. Тому, виходячи з вищенаведеного, складна водогосподарська та водно-екологічна обстановка вимагає детального дослідження. Вода де термінується як хімічна сполука водню з киснем, що існує в рідкому, твердому та газоподібному станах. Згідно статті 1 Водного кодексу України, води - це усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Зі змісту даного визначення випливає, що основним критерієм визначення вод як об'єкта правової охорони є наявність приналежності води до складу природних ланок її кругообігу. Таким чином, водним законодавством не регулюються відносини з приводу води, вилученої з природного середовища, яка міститься в резервуарах, інших ємностях, водопровідних трубах, побутовому посуді і використовується для повсякденних потреб. Води (водні об'єкти та їх частини) є об'єктами різноманітних відносин, які регулюються водним законодавством України. Важливе практичне і теоретичне значення для удосконалення правового режиму використання і охорони вод має поділ водних об'єктів на види. Відповідно до статті 3 Водного кодексу України, усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать три групи вод: 1) поверхневі води, які поділяються на: а) природні водойми (озера); б) водотоки (річки, струмки); в) штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; г) інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. Згідно ст. 5 Водного Кодексу України, в залежності від правового режиму водні об'єкти поділяють на водні об'єкти загальнодержавного і місцевого значення. Водні об'єкти загальнодержавного значення це: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах