органів є: 1) викриття водних правопорушень; 2) надання кваліфікованої організаційної допомоги підконтрольним об'єктам; 3) налагодження практичної роботи, спрямованої на усунення і запобігання порушень природоохоронного законодавства. Державні контрольні органи з охорони та використання вод мають право застосовувати заходи адміністративної відповідальності (штраф, попередження, громадська догана, конфіскація, позбавлення ряду прав природокористування). Зміст екологічного контролю розкривається через певні форми (акти застосування права, протоколи на порушників природоохоронних норм, розпорядження про припинення роботи господарських об'єктів тощо), за допомогою яких реалізується компетенція контрольних органів. Отож, форми діяльності контрольних природоохоронних органів являються зовнішнім виявом певних дій цих органів, які здійснюються з метою практичної реалізації поставлених перед ними завдань. Отже, правова охорона вод забезпечується системою законодавчо визначених заходів, спрямованих на раціональне використання вод, попередження та запобігання забрудненню, засміченню та виснаженню, забезпеченню особливого режиму користування водами для лікувальних, курортних та оздоровчих цілей, а також ліквідацію негативних явищ і покращення стану вод. До основних заходів правової охорони вод належать: встановлення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів, зон санітарної охорони; встановлення особливого режиму використання та охорони водними об'єктами природно-заповідного фонду; заходи охорони вод від забруднення, засмічення і вичерпання; заходи з запобігання шкідливих дій вод та аварій на водних об'єктах і ліквідація їх наслідків. 5. Юридична відповідальність за порушення водного законодавства Відповідальність за екологічні правопорушення є важливим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони довкілля. Однак для обґрунтування окремого виду екологічної відповідальності достатніх підстав немає. В Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища ” розділ XV називається „Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища ”. Аналогічно дана категорія використовується в еколого-правовій літературі. Частиною 1 статті 110 Водного кодексу України встановлено, що порушення водного законодавства тягне за собою 4 традиційні види відповідальності: дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність, згідно з законодавством України. Одним з найпоширеніших видів відповідальності в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі й у сфері вод, є адміністративна відповідальність. С. А. Боголюбов вважає, що причинами адміністративних правопорушень у сфері довкілля є недостатня оперативність діяльності адміністративних органів; слабкий виховний вплив процедури розгляду справ і винесення постанов про накладення адміністративного стягнення; незабезпечення реальності виконання постанов; неадекватність стягнення вчиненому (законодавство зарубіжних країн передбачає більш значні штрафні санкції, що вчиняють належний вплив на забруднювачів середовища); відсутність стабільності і послідовності адміністративної каральної практики; недостатні знання суб'єктами права законодавства про адміністративні правопорушення; низький авторитет правозастосовних органів . На думку Л. П. Коваленко, крім вище перелічених причин виникнення та збільшення кількості правопорушень існують також наступні причини: недостатній рівень розвитку економіки й соціальної сфери; прогалини у правовому регулюванні відносин управління; недостатня ефективність контролю і нагляду. Проблемою також є певна невідповідність між Кодексом України про адміністративну відповідальність та іншими законодавчими актами (Закон України „Про державну службу ” від 16 грудня 1993 р., Закон України „Про виключну (морську) економічну зону України ” від 16 травня 1995 р., Постановою Верховної Ради України „Про затвердження порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища ” від 29 жовтня 1992 р. № 2751-XII). У наведених НПА існує вказівка на те, що юридичні особи також є носіями спеціальної екологічної правосуб'єктності, проте коло суб'єктів адміністративних проступків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, обмежується громадянами та посадовими особами. Отже, слідує висновок, про необхідність усунути прогалини в законодавстві. На мою думку, слід також чітко закріпити в законодавстві адміністративні повноваження працівників, не допускаючи дублювання контрольних та юрисдикційних функцій, оскільки по-іншому неможливо реально гарантувати права та свободи людини і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Повинна також існувати можливість повного обліку водних правопорушень, що дасть можливість зосередити увагу на їх попередженні у тих напрямках, де вони здійснюються. Окремим видом відповідальності, яка встановлюється за порушення водного законодавства України є кримінальна відповідальність. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. значно посилив кримінально-правову охорону навколишнього природного середовища. У ньому вперше за принципом родового об'єкта було виділено екологічні відносини у самостійний 8 розділ „Злочини проти довкілля ”. Причому суттєво доповнено минулий перелік злочинів рядом нових злочинів та внесено певні зміни у попередньо існуючі склади. Серед них розрізняються злочини проти екологічної безпеки, злочини у сфері землекористування, злочини у сфері охорони надр, злочини у сфері охорони атмосферного повітря, злочини у сфері охорони водних ресурсів та інші. Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля є дієвим, але не основним природоохоронним засобом. Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства України наступає за найнебезпечніші для суспільства і довкілля водні правопорушення. Дисциплінарна відповідальність за порушення водного законодавства настає за порушення винною особою своїх трудових обов'язків. Разом з тим, застосування дисциплінарної відповідальності, власне, дає набагато більший ефект, ніж застосування інших видів юридичної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність - це одна з форм впливу на порушників трудової дисципліни, яка полягає у накладенні дисциплінарних стягнень адміністрації того підприємства, установи чи організації, в якому працює особа, яка порушує внутрішній трудовий розпорядок або трудові обов'язки. Якщо посадові особи або окремі працівники, порушуючи трудову дисципліну, завдають шкоди водному об'єкту - до них застосовуються заходи дисциплінарної відповідальності відповідно до Кодексу законів про працю України. Дисциплінарна відповідальність за порушення водного законодавства України досить часто дає більш дієвий результат, ніж три інші види відповідальності (проста процедура вияву водного проступку (накладна, службова записка), їй характерні відносно легкі види покарань (догана або звільнення з роботи), тому правова охорона вод на стадії виробництва є напрямком профілактики водних правопорушень. Накладення дисциплінарних стягнень за водні правопорушення використовується не в повній мірі у зв'язку з існуванням стереотипу її неефективності. Водночас більшість правопорушників екологічного законодавства не є злісними, тому їх не можна вважати суспільно небезпечними. Цивільно-правова (майнова) відповідальність у сфері екології може застосовуватись самостійно або спільно з іншими видами юридичної відповідальності за екологічні правопорушення. Чинним екологічним законодавством України не закріплено поняття „цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення ”, однак таке визначення запропоноване науковцями в цій галузі. На практиці часто трапляються випадки завдання шкоди навколишньому природному середовищу джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з частини 3 статті 69 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища ” особи, що володіють джерелами підвищеної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Загальні умови накладення цивільно-правової відповідальності, особливості такої відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, та способу відшкодування шкоди визначені Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Правова охорона морських вод від забруднення та засмічення закріплена Водним кодексом України (стаття 102 „Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря ”) та Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення ” від 29 лютого 1996 р. № 269. Вказаною Постановою розкривається значення багатьох термінів щодо охорони внутрішніх вод та територіального моря. Відшкодування шкоди, заподіяної судном, передбачено рядом норм Кодексу торгового мореплавства України і міжнародних договорів, які застосовуються в Україні відповідно до статті 9 Конституції України, Закону України „Про правонаступництво України ” від 12 вересня 1991 р. та Закону України „Про міжнародні договори України ” від 29 червня 2004 р. Слід також зазначити, що позитивною діяльністю у цьому напрямку є приєднання України до Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р. та Міжнародної конвенції про створення міжнародного фонду для компенсації збитків від забруднення нафтою 1971 р., чим було вирішено протиріччя на міжнародному рівні. Висновки Вода -- одна з найпоширеніших речовин у природі. Інститут права водокористування утворює сукупність правових норм, що регулюють водні відносини. 3 метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, охорону водних об'єктів та запобігання шкідливим діям вод. Невідповідність якості питної води нормативним вимогам поряд з забрудненнями є одними з найгостріших проблем України на сьогоднішній день. Підводячи підсумки даної роботи, можна зробити наступні висновки. Чинне законодавство не забезпечує належної реалізації принципу пріоритету питного водопостачання у конкретних відносинах, що зумовлює внесення відповідних змін і доповнень до нього, спрямованих як на визначення мети та сутності пріоритету питного водопостачання, так і на визначення процедури видачі дозволів на спеціальне водокористування для «непітних» потреб та його припинення у разі неможливості забезпечення такого пріоритету. Розгляд діючих законодавчих актів та еколого-правової літератури свідчить про те, що правова охорона вод в Україні становить комплекс заходів, основні завдання яких полягають в охороні вод від забруднення, засмічення та виснаження. Тому зміст цих трьох понять повинен бути зрозумілим і чітко визначеним. Крім того, аналіз чинного екологічного законодавства дає підстави для висновку про недостатнє забезпечення ним принципу пріоритетності питного водопостачання, що негативно позначається на стані забезпечення екологічної безпеки та зумовлює завдання шкоди життю і здоров'ю людини через вживання неякісної питної води. Аналіз чинного законодавства дає змогу констатувати відсутність в Україні узгодженого підходу до правового регулювання використання та охорони вод. Основою таких підсумків є суперечливість положень Водного кодексу України, Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища ” та інших нормативно-правових актів України. Державне управління у сфері використання й охорони вод здійснюється за басейновим принципом на основі державних, міждержавних і регіональних програм використання й охорони вод.