однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. Всі водні об'єкти, включені в склад водного фонду, підлягають реєстрації в Державному водному кадастрі, який включає дані обліку за кількісними і якісними показниками, реєстрації водокористувань та дані обліку використання вод. Державний водний фонд України знаходиться під захистом і охороною держави. Отже, води становлять диференційований об'єкт екологічного права, якщо вони є частиною навколишнього природного середовища, входять до складу природних ланок кругообігу води та становлять водні об'єкти. Крім цього, води як об'єкт підгалузі водного права можуть виступати в якості як водних об'єктів, так і водних ресурсів. Ці два поняття відокремлюються наукою екологічного права та законодавством, вони є взаємопов'язаними та співвідносними, однак не тотожними. Предметом правового регулювання підгалузі водного права являються водні відносини, структуру яких визначають характерні лише їм суб'єкт, об'єкт і зміст. 2. Актуальні проблеми використання вод погіршеної якості з джерел водопостачання та їх наслідки Зростання матеріального виробництва, чисельності населених пунктів призводить до збільшення обсягів споживання водних ресурсів, забруднення і виснаження вод. Особливо це відчувається в Україні, де немає великих запасів власних прісних вод, а територіальний розподіл водних ресурсів не збігається з розміщенням водоємких галузей господарського комплексу. Окрім того, високий рівень господарського освоєння території в Україні (природні землі становлять лише близько 35% площі країни) призводить до порушення рівноваги в природі, умов формування стоку, погіршення якості води. Велику шкоду населеним пунктам і сільськогосподарським угіддям та іншим господарським об'єктам заподіюють повені, підтоплення, водна ерозія, руйнування берегів водосховищ тощо. Незважаючи на зменшення обсягів використання води, рівень антропогенного навантаження на поверхневі та підземні води залишається високим -- частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні зросла удвічі: від 16% у 2000 р. до 32% у 2010 р. (5). Технології водо очистки та водо підготовки у централізованих системах очистки, що були запроваджені більш ніж 40-50 років тому, не відповідають зростаючому рівню забруднення водних ресурсів та не завжди забезпечують належної якості питної води. Майже 80% населення України забезпечується питною водою з поверхневих джерел. На сьогодні всі водойми України за рівнем забруднення наблизились до III класу, а існуючі технології підготовки питної води розраховані на доведення природної води до якості питної лише тоді, коли вихідна вода відповідає І-ІІ класу. У 2009 році 88% відібраних проб води з поверхневих джерел хоча б за одним показником не відповідали вимогам санітарних правил і норм для водойм, що використовуються для централізованого водопостачання. За даними Центральної геофізичної обсерваторії Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, водні об'єкти країни залишаються забрудненими переважно сполуками важких металів, амонійним та нітратним азотом, сульфатами. Випадки високих забруднень у 2010 р. найчастіше фіксувались в річках басейнів Західного Бугу, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, річок Приазов'я та Сіверського Дінця, а також Київського, Канівського, Кременчуцького, Дніпродзержинського та Дніпровського водосховищ. Басейн р. Дніпро забезпечує питною водою понад 75% населення країни. Одним з видів забруднення вод Дніпра є їх насичення високо гуміновими сполуками природного походження, які формуються у басейні р. Прип'ять, особливо при проходженні повені та дощових паводків. Протягом декількох років в Київському водосховищі спостерігається значне сезонне збільшення показника кольоровості та органічного забруднення води. Незадовільний стан Київського і Канівського водосховищ та їх приток значною мірою впливає на якість води нижче розташованих водосховищ дніпровського каскаду, особливо Кременчуцького, де акумулюється основна частина як поверхневого стоку, так і значної частини забруднень. Тут щорічно у меженний період відмічається різке зниження розчиненого у воді кисню, зростає вміст марганцю, заліза загального та загалом спостерігається високе органічне забруднення води. Підземні води більш захищені від зовнішніх факторів, а тому зазвичай характеризуються стабільним хімічним складом. Натомість, в окремих регіонах за рахунок природних чинників або антропогенного впливу ці води мають некондиційний склад переважно за такими показниками, як жорсткість, загальна мінералізація, сульфати, сполуки заліза, марганцю, хлориди; рідше -- сполуки фтору та групи азоту. Ґрунтові води в першу чергу відчувають вплив техногенного забруднення. Найпоширенішими забруднювачами є залізо і нітрати (елементи III класу небезпеки). Виявлення великих площ практично повсюдного забруднення нітратами свідчать про стійку тенденцію до забруднення і накопичення їх в ґрунтових водах. Певне занепокоєння викликає той факт, що в ґрунтових водах поширеними забруднювачами стали нафтопродукти і пестициди. Пестициди переважно фіксуються в західних районах, їх появі сприяє меліоративне зрошення. Високий рівень техногенного навантаження на водойми та використання застарілих технологій підготовки питної води, які розраховані на доведення природної води до якості питної лише у випадку, коли вихідна вода відповідає І класу поверхневих джерел водопостачання, не дозволяють забезпечити населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою. Застосування в технології підготовки питної води хлору, неефективних коагулянтів, відсутність сорбційних фільтрів з активованим вугіллям тощо призводить до надходження у питну воду значної кількості неорганічних та органічних забруднювачів, спільна дія яких на організм людини, особливо в умовах радіаційного навантаження, становить реальну загрозу здоров'ю нації. Так наприклад, за 2000-2010 роки в Україні офіційно зареєстровано 70 спалахів гострих кишкових інфекцій, пов'язаних із водним фактором передачі збудника, з кількістю постраждалих 8265 осіб, з них 4140 -- діти. Причиною є забруднення водопровідної води внаслідок аварійних ситуацій у мережах водопостачання і водовідведення. У 2009 році зафіксовано два спалахи вірусного гепатиту А (захворіло 154 особи, з них 75 дітей), пов'язані з вживанням недоброякісної питної води -- у м. Щолкіно Ленінського району АР Крим та смт. Турья-Ремета Перечинського району Закарпатської області. Проблема якості води в Дніпрі погіршується вниз за течією і найбільш складна обстановка складається в Криму, куди дніпровська вода приходить по Північно-Кримського каналу. Обробка води тут традиційно ведеться способом гіперхлорування, що призводить до високому вмісту залишкового хлору і появи широкого спектру хлорорганіки у водопровідній воді. Відомо, що ці речовини є канцерогенами. Отже, виходячи з вищезазначеного, необхідність забезпечення населення якісною питною водою є одним з головних і найбільш важливих завдань екологічної безпеки. Значна частина населення України споживає питну воду, якість якої не відповідає вимогам стандартів. Кризовими за цим показником можна вважати Донецьку, Луганську, Херсонську, Миколаївську Запорізьку та Одеську області. По Україні 1161 населений пункт споживає привізну питну воду. Якість питної води стає важливим фактором ризику для людського здоров'я. Тому створення теоретичних основ і обгрунтування оцінки екологічного ризику в галузі питного водопостачання - один із приоритетних напрямків підвищення екологічної безпеки взагалі. 3. Правове регулювання пріоритету питного водопостачання в Україні Аналізуючи санітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію на території держави, можна констатувати, що практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам чинного законодавства. Водночас наявні очисні споруди, технології очищення та знезаражування питної води неспроможні очистити її до рівнів показників безпеки. Більшість водоканалів експлуатують морально застарілі станції водоочищення, а частина з них не має необхідних станцій знезалізнення. Ситуація ускладнюється незадовільним станом водопровідних мереж і подачею води за графіком, коли через пошкодження труб та інші фактори вода в окремих випадках надходить до споживача навіть гіршої якості, ніж на виході з очисних споруд чи у джерелі. Зазначені проблеми насамперед пов'язані з об'єктивними природними та економіко-географічними умовами України, за яких переважна більшість водних об'єктів, які є джерелами питного водопостачання, одночасно використовуються на праві спеціального водокористування для задоволення виробничих потреб, в тому числі - для скидання зворотних вод. Необхідність поєднання економічної та екологічної складової використання вод, що відповідає принципам сталого розвитку, - основне завдання, яке стоїть перед вітчизняними нормо творцями. При цьому таке поєднання повинно враховувати реальний стан якості вод у водних об'єктах України, який зумовлює обов'язковість дотримання принципу пріоритетності питного водопостачання. Питання правового забезпечення екологічної безпеки як об'єктивної категорії та суб'єктивного права були предметом наукових досліджень таких відомих представників вітчизняної науки екологічного права, як В.І. Андрейцев, А.П. Гетьман, М.В. Краснова, Т.О. Коваленко, Н.Р. Малишева, М.О. Фролов, М.В. Шульга та ін., а також російської: М.М. Бринчука, Б.В. Єрофєєва, Г.П. Сєрова. Питання покращення якості води, яка споживається населенням, визнано Верховною Радою України пріоритетним завданням охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Кабінетом Міністрів України в числі основних завдань національної екологічної політики визначено приведення якості питної води у відповідність до європейських стандартів. В Україні прийнято та діє спеціальний нормативно-правовий акт у досліджуваній сфері - Закон України «Про питну воду та питне водопостачання», яким зроблено спробу визначити правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою, а також закладено законодавчу основу системи відповідного нормативного масиву включно із підзаконними актами та нормативно-технічними документами і проголошено принцип пріоритетності питного водопостачання. Слід зазначити, що наявність безпечної для життя і здоров'я людини питної води є невід'ємною умовою дотримання і реалізації конституційно закріпленого суб'єктивного на безпечне для вказаних благ довкілля, адже вода є складовою останнього. Статтею 6 Закону передбачено, що одним із принципів державної політики у сфері питної води та питного водопостачання є пріоритетність питного водопостачання перед іншими видами спеціального водокористування, якими, відповідно до положень ч.1 ст.48 Водного кодексу України є насамперед: забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води; скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти; забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Наведене дає підстави для висновку, що пріоритет питного водопостачання в розумінні ст. 6 Закону вказує на те, що державна політика у відповідній сфері повинна передусім враховувати і забезпечувати потреби населення у питній воді, і вже після цього - надавати можливість здійснювати інші види спеціального водокористування. Закріплення аналізованого принципу, на мою думку, є позитивним та потрібним в цілях недопущення завдання шкоди найвищим соціальним цінностям, якими, відповідно до положень ст. 3 Конституції України, є життя і здоров'я людини.