У відповідності зі статтею 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» «особливості застосування конкурентного законодавства, приміром, щодо визначених галузей промисловості, можуть бути установлені винятково шляхом внесення змін у цей Закон». Таким чином, норми Закону України «Про захист економічної конкуренції», у тому числі закріплені в положеннях його статей 5--17, пунктах 1--3, 5--7 і 17 статті 50, статті 52, є спеціальними стосовно норм Господарського кодексу України, закріпленим у його статтях 29-31 і 251» [47, с.38-39].

Відповідно до підпункту 4 пункти 10 Закону України «Про внесення змін у деякі закони України з питань захисту економічної конкуренції», термін «конкурентне законодавство» розуміється в значенні, визначеному статтею 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

У цьому пункті також установлено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законам України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», іншим законам і нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до цих законів.

Таким чином, Закон від 20 листопаду 2003 року № 1294-IV установив, що державний захист конкуренції в підприємницькій діяльності, що покладений на Комітет, здійснюється відповідно до спеціальних норм законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України».

Тому при застосуванні норм Закону України «Про захист економічної конкуренції» (пункти 1--7, 17 статті 50, статті 5-7 і статті 52), Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» необхідно виходити з того, що вони є спеціальними нормами і підлягають прямому застосуванню до регульованим ними відносинам, а статті 25--27, 29--38, 40, 41, 251--257 Господарського кодексу України -- загальними для цих відносин і застосовуються винятково в тій частині, у якій дані відносини не урегульовані вищевказаними нормами конкуренційного законодавства [29, с.9].

1.3 Законодавчі пропозиції щодо вирішення суперечностей правового регулювання монополізму та конкуренції

Зараз на розгляді у парламенті перебувають три блоки законодавчих пропозицій, які допоможуть вирішити проблеми конкуренції подібні до тих, що виникли улітку 2003 року під час продовольчої кризи.

Перший законопроект (№ 3640) у сфері конкуренції, який ми уважно проаналізували, стосується забезпечення доказів у справах, які розглядаються органами Антимонопольного комітету.

Його актуальність зрозуміла. Законопроект забезпечить реалізацію до цього часу юридично "мертвих" положень статті 44 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і наповнить їх реальним змістом. Ухвалення цього закону (він пройшов у парламенті перше читання) забезпечить органам Комітету механізм збирання та надання суду прямих доказів у справах щодо порушень конкурентного законодавства. Під час розслідування справи передбачено можливість проведення обшуків, вилучення чи арешту майна, документів, інформаційних носіїв, які можуть бути доказом чи джерелом доказів.

Інший законопроект (№ 1080) більш комплексний. Він передбачає внесення змін і доповнень до цілої низки законів, що регулюють конкурентне середовище економіки.

Аналіз положень цього законопроекту свідчить, що він, з одного боку, деталізує повноваження Комітету та його органів, а з іншого, забезпечує більшу прозорість їхньої діяльності. Приміром, паралельно із розширенням повноважень органів Комітету водночас повинен відбутися більш чіткий перерозподіл функцій між окремими органами та посадовими особами.

Цей законопроект визначає і врегульовує не тільки окремі функції Антимонопольного комітету, пов'язані з участю в процесі формування і реалізації конкурентної політики, але й впорядковує такі процедурні моменти.

Третій блок законодавчих новацій - це необхідність врахування пропозицій Антимонопольного комітету під час розробки Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України". Позиція фахівців Комітету полягає в тому, що дублювання Господарським кодексом цілої низки вже чинних норм діючого законодавства викличе небезпечні юридичні суперечності і може призвести до руйнівних наслідків. Крім того, розпорошення норм однієї галузі законодавства недоцільне і з точки зору їхнього практичного застосування, про що свідчить практика більшості країн світу.

Зрозуміло, що названі законопроекти не є вичерпними у справі вдосконалення конкуренції. Очевидно, що для цього будуть потрібні й інші нормативні акти, а сам процес законотворчості, по суті, не може бути процесом завершеним. Новий час ставить нові вимоги [47, с.42].

Аналіз норм конкурентного права дає підстави стверджувати, що воно є комплексною галуззю права в системі права України, для якого є характерним специфічне поєднання адміністративно-правових, господарсько-правових, а також цивільно-правових методів впливу на конкурентні правовідносини.

При створенні конкурентного законодавства і права України було використано найпрогресивніший досвід розвинених країн, а також досвід міжнародно-правового співробітництва у сфері захисту економічної конкуренції. У концептуальному плані модель конкурентного права України найбільш близька до європейської моделі (у широкому розумінні) з окремими рисами американської. Варто підкреслити й те, що процес формування конкурентного законодавства і права України істотно відрізнявся від процесу створення відповідних систем у розвинених державах, що обумовлює певну специфіку в регулюванні конкурентних відносин. Зокрема тим, що модель конкурентного законодавства і права не була продуктом національної системи права, а тому в окремих випадках економічна ситуація на ринку і суспільна свідомість не були готові до певних правил поведінки, що встановлювалися відповідними нормами конкурентного законодавства.

Введення в дію Закону України "Про захист економічної конкуренції" та нормативних актів, прийнятих на його виконання, вимагає суттєвого теоретичного осмислення. Зокрема, Законом усуваються значні прогалини в правовому механізмі захисту економічної конкуренції, закладаються нові механізми правового регулювання економічної конкуренції (визначені основні процесуальні форми), набувають правової форми окремі норми, присвячені механізмам контролю за дотриманням конкурентного законодавства, вдосконалюються механізми відповідальності за конкурентні правопорушення. Разом із тим, у Законі існує низка протиріч і недоопрацювань, які можуть значно ускладнити його застосування. За таких умов головним завданням конкурентного права є відпрацювання механізмів, спрямованих на зменшення негативних наслідків таких "недоліків" і відпрацювання концепції узгодження окремих неузгодженостей з метою внесення змін і доповнень до Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Особливий інтерес представляє теоретичне обґрунтування основних оціночних "каучукових" категорій конкурентного законодавства, зокрема "значна конкуренція", "узгоджені дії, що сприяють техніко-технологічному, економічному розвитку, розвитку малих або середніх підприємців", "контроль", "пов'язані особи" тощо. Крім того, окремим предметом дослідження в системі конкурентного права має стати інститут відповідальності за вчинення конкурентних правопорушень. Особливої уваги заслуговує питання правової природи санкцій, що застосовуються органами Комітету за порушення конкурентного законодавства.

Значний вплив на розвиток конкурентного права матиме розробка Конкуренційно-процесуального кодексу, створення якого передбачається розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції Конкуренційно-процесуального кодексу України" від 18 березня 2003 року, а також створення спеціалізованого судового органу - Конкурентно-патентного суду.

Так само важливим для конкурентного права є і міжнародно-правові зобов'язання України щодо підтримки і розвитку конкуренції в країні та світі.

ІІ. Законодавство про зловживання монопольним становищем на ринку та антиконкурентні дії

До домінування на ринку прагне більшість компаній. Але таке приємне становище, крім економічних і політичних вигод для компанії, має зворотний бік. Воно чревате обвинуваченнями в монополізації ринку з усіма наслідками, що випливають.

По діючому українському законодавству, повноваженнями визначати, чи має суб'єкт господарювання монопольне положення на ринку, наділений тільки Антимонопольний комітет України (стаття 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»). Не виключено, що цей держресурс може використовуватися і як зброя. Красномовні статистичні дані з річних звітів Комітету.

Табл. 1. [52, с.14]

Рік

Частка порушень, виявлених з ініціативи Комітету, у їхній загальній кількості

Частка зловживань монопольним (домінуючому) положенням на ринку від загальної суми усіх видів порушень

2001

66 %

45,2 %

2002

61,7 %

51,2 %

2003

53 %

48 %

Більш половини всіх порушень Комітет виявляє й усуває за власною ініціативою, причому майже кожна друга справа стосується неправомірних дій монополістів. Іншими словами, Комітет самостійно, не чекаючи скарг і заяв постраждалих сторін, аналізує поводження і положення компанії на ринку і за результатами цих розслідувань виносить «вердикт»: ця компанія -- монополіст, і вона зловживає своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Крім того, домінуюче положення може служити підставою для відмовлення з боку антимонопольних органів у видачі дозволу на злиття компаній або інші види економічної концентрації [52, с.12].

2.1. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку - джерела та засоби захисту

Оскільки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку в останні роки залишаються досить розповсюдженою групою правопорушень, а на успіх процесу переділу ринкового простору впливає позиція АМКУ, те усе більший інтерес у вчених і практиків викликають питання виявлення монопольного становища суб'єкта господарювання: хто і як визнається монополістом, на підставі якої інформації?

Аналіз монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку органи АМКУ роблять на підставі спеціальної Методики затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р (замість Методики, що раніше діяла, від 1 квітня 1994 року № 1-р).

Відповідно до Методики АМКУ, аналіз товарного ринку включає наступних п'ять етапів:

1. Визначення товарних границь ринку по обраному об'єкті аналізу.

2. Визначення територіальних (географічних) границь ринку.

3. Розрахунок частки суб'єкта господарювання на ринку.

4. Визначення бар'єрів вступу на ринок і виходу з ринку.

5.Визначення монопольного (домінуючого) положення суб'єкта господарювання на ринку.

На кожному із зазначених етапів зустрічаються складності, ігнорування яких може привести до перекручування результатів аналізу.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» монопольним (домінуючим) вважається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що випробує значну конкуренцію (пункт 2 статті 12 Закону). Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару складає 35 або менш відсотків, але він не випробує значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, що належать його конкурентам [6].

Отже, Закон "Про захист економічної конкуренції" містить дві презумпції щодо монопольного (домінуючого) становища: