- профілактика первинна - соціально-педагогічна профілактика. Вона скерована на боротьбу зі шкідливими факторами в соціальному та природному середовищі;

- профілактика вторинна - превентивна допомога та корекція; діяльність спрямована на попередження подальшого розвитку проблем серед груп ризику та осіб, схильних до девіантної поведінки. Передбачає виявлення груп ризику, застосування до цих груп комплексу лікувальних та виховних заходів;

- профілактика третинна - адаптація, реабілітація і ресоціалізація. Сутність її в розробці заходів, які спрямовані на одужання хворого, попередження загострення хвороби. Ядром цієї профілактики є терапевтичні заходи й соціальна реабілітація [7, 143].

У своїх дослідженнях, присвячених соціальній профілактиці торгівлі людьми, Л. Ковальчук, К. Левченко, І. Трубавіна зазначають:

- первинна профілактика носить інформаційний характер із метою підвищення обізнаності населення та формування у свідомості неприйняття торгівлі людьми, осуду цього явища, позитивної мотивації до запобігання йому. Цільовою групою первинної профілактики є все населення країни;

- вторинна профілактика передбачає комплекс послуг, спрямованих на роботу з особами групи ризику для зниження ступеня їх вразливості потрапляння в ситуації торгівлі людьми та створення сприятливих умов для підвищення їх життєдіяльності. Цільовою групою вторинної профілактики є

представники груп ризику потрапляння в ситуації торгівлі людьми;

- третинна профілактика спрямована на запобігання повторного потрапляння в ситуацію торгівлі людьми особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Цільовою групою послуг третинної профілактики є дорослі та діти, які постраждали від торгівлі людьми, і члени їх сімей [6].

Отже, завдання первинної профілактики доповнюють завдання вторинної профілактики торгівлі людьми:

- своєчасне виявлення представників “групи ризику” та надання їм інформаційних, консультаційних, правових, соціально-психологічних послуг;

- формування життєвих умінь і навичок безпечної поведінки з метою уникнення ситуацій торгівлі людьми, а також дій у разі потрапляння в такі ситуації;

- надання допомоги в оцінці ризиків щодо можливості потрапити в ситуації торгівлі людьми;

- сприяння в пошуку осіб, які могли постраждати від торгівлі людьми;

- зміна ставлення особи до себе, свого місця в суспільстві, усвідомлення нею цінності свого життя і своєї ролі в ньому.

Послуги, які надаються в межах вторинної профілактики доповнюють та частково відтворюють послуги первинної профілактики торгівлі людьми: інформаційні; соціально-педагогічні; правові; соціально-психологічні.

1.3 Роль неурядових організацій у здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми

Діяльність неурядових організацій стала можливою з набуттям Україною незалежності та вибором демократичних перспектив розвитку. Неурядові організації, що стоять на сторожі прав та інтересів громадян, мають важливе значення для розбудови громадянського суспільства. В Україні зареєстровано більше 20 тис. об'єднань громадян. Стаття 3 Закону України “Про об'єднання громадян” визначає громадську організацію як “об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів” [9], а стаття 20 гарантує право “представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах” [9]. Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України для здійснення та захисту своїх прав і свобод мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації [10].

Як суб'єкти адміністративного права громадські утворення керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів громадян. Стаття 8 Закону “Про об'єднання громадян” передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, як і навпаки, втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, окрім випадків, які передбачені законом, не допускається [9].

Саме неурядові організації на початку 1997 року розгорнули діяльність проти торгівлі людьми в Україні, коли державними структурами увага цій проблемі ще не приділялась. Окреслимо основні зони впливу неурядових організацій на формування політики в державі та проаналізуємо їх.

У 2003-2004 роках у межах проекту “Запобігання торгівлі людьми: взаємодія органів державної влади та неурядових організацій”, що здійснювався спільними зусиллями Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді та Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда - Україна”, було ініційовано створення та проведення регіональних постійно діючих комісій з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми [2, 41].

У 2004 р. був підготовлений інформаційно-аналітичний звіт, узагальнений Міністерством України у справах сім'ї, дітей та молоді “Стан виконання Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки та взятих Україною міжнародних зобов'язань у цій сфері у 2003 році” про результати діяльності різних інституцій у даному напрямі - звіт про діяльність у сфері протидії торгівлі людьми за 2006 р. був підготовлений Центром «Ла Страда-Україна» і увійшов до доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні - 2006». На початку 2007 р. були проведені експертні консультації і вдосконалена методологія громадського моніторингу виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р [8, 55].

Налагодження зв'язків з міжнародними організаціями, удосконалення існуючих механізмів захисту прав людини та протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні є дуже важливим чинником покращання ситуації з розв'язанням цих проблем у багатьох країнах. Зміцнення гарантій прав людини на міжнародному рівні особливо активно відбувалося протягом останніх сорока років. Загальні шляхи використання міжнародних механізмів неурядовими організаціями України: представлення в міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях та зустрічах конкретних випадків порушення прав людини та торгівлі людьми для тиску на державні структури, впровадження міжнародних норм у конкретній країні, - тобто використання міжнародних норм та прецендентного права в діяльності на національному рівні [12, 84].

Робота щодо впровадження в Україні положень сучасних міжнародних документів із протидії торгівлі людьми неурядовим організаціям уже з огляду на їх природу властиві свобода вираження думок, гнучкість дій і свобода пересування, що в певних умовах дає їм змогу вирішувати завдання, які не можуть і іноді навіть не хочуть вирішувати уряди і міжурядові організації [5, 20].

Неурядові організації повинні вивчати та розповсюджувати у своїх країнах міжнародні документи з прав людини та протидії торгівлі людьми. Використовуючи положення міжнародних документів, неурядові організації можуть здійснювати тиск на національні уряди з метою дотримання прав громадян, перегляду національного законодавства та приведення його положень у відповідність до міжнародних норм. Прикладом такого лобіювання у цій сфері може бути ратифікація Україною (лютий 2004 р.) Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та двох протоколів до неї, одним з яких є Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї.

Неурядові організації України працюють як на міжнародному, загальнонаціональному, так і місцевому рівнях (в області, місті, районі) [12].

Результатом установлення партнерських відносин стало створення мережі організацій, що надають соціальну допомогу потерпілим від торгівлі людьми, що нараховує близько 1200 неурядових, державних, релігійних і ін. організацій в Україні.

З метою полегшення пошуку даних щодо тієї чи іншої організації ця інформація систематизована й створена “База даних організацій, які можуть надавати допомогу потерпілим від торгівлі людьми”. З жовтня 2001 р. база даних поширюється на електронних носіях. Планується випуск доповненої й зміненої “Бази даних” [2, 42].

Який би напрям роботи неурядової організації не взяти, його ефективне впровадження потребує скоординованих зусиль та взаємодії з органами державної влади. Розглянемо механізми такої взаємодії на прикладі двох основних напрямів діяльності - превентивна робота, організація консультацій на “гарячій лінії”, організація соціальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми.

Для розгортання превентивної та освітньої роботи спочатку необхідно було сформувати позитивне ставлення до неї серед представників урядових структур та державних органів, заручитися їх підтримкою і партнерством у цій діяльності. Тому на першому етапі саме налагодження контактів з урядовими структурами було основним напрямом діяльності організації. Головними партнерами з боку держави в здійсненні превентивної роботи стали Міністерство освіти і науки України, Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді, Державна соціальна служба [13, 24].

Як наслідок співпраці у квітні 1998 р. фахівці Міністерства освіти та науки України підготували рекомендаційний лист, підписаний міністром і розісланий керівникам управлінь освіти, навчальних закладів, про необхідність здійснення превентивної роботи у галузі запобігання торгівлі людьми із залученням фахівців неурядових організацій, зокрема центру “Ла Страда - Україна”. Після цього ідеї співпраці органів освіти та неурядових організацій знайшли відображення у Програмі запобігання торгівлі жінками та дітьми та Комплексній програмі протидії торгівлі людьми в Україні. Серед молоді розповсюджуються тисячі листівок, пам'яток, довідкових видань, плакатів, спрямованих на попередження торгівлі людьми, частина цих видань підготовлена самими дітьми; у регіонах, для підвищення рівня поінформованості щодо зазначеної проблеми серед старшокласників, учителів, батьків, а також студентів створено лекторські групи, проводяться інформаційні кампанії.

Отже, співпраця органів державної влади з неурядовими та міжнародними організаціями - принцип втілення в життя в Україні політики протидії торгівлі людьми, а також важлива умова ефективності роботи у цьому напрямі. Основні форми такої співпраці: участь у заходах один одного; консультування; інформаційний обмін; проведення “круглих столів”, семінарів, конференцій; організаційна, адміністративна, матеріальна підтримка, участь у формуванні спільних планів дій та розробці національної політики щодо поліпшення становища жінок та підвищення їх ролі і статусу в суспільстві тощо. Слід зазначити, що досвід останніх років засвідчує подальший розвиток форм та методів такої взаємодії.

Аналізуючи теоретичні засади щодо протидії торгівлі людьми неурядовими організаціями можна зазначити, що соціальна робота в аспекті запобігання торгівлі людьми вимагає:

- створення умов у суспільстві для запобігання явища "торгівля людьми";

- формування у свідомості населення й окремих громадян неприйняття торгівлі людьми, осуду цього явища, позитивної мотивації до запобігання йому;

- проведення соціально-рекламних, психолого-педагогічних заходів;

- формування гуманних стосунків між людьми, толерантності один до одного, культури миру в сім'ї, мікросередовищі, суспільстві;

- надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми з моменту отримання прохання про допомогу і визволення людей.

Організаційні заходи протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам повинні передбачати:

- проведення постійного моніторингу та аналізу стану фактичного поширення торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів, шкоди для суспільства, що пов'язана зі вчиненням зазначених злочинів;