Але дані повноваження потрібно узгодити з різними видами представництва та документами, які стверджують повноваження представника у суді, зокрема адвоката. Так, ч. 4 ст. 42 ЦПК передбачено, що адвокат на ствердження своїх повноважень може подати суду ордер, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договір. Щодо договору, то на підставі договорів доручення (договору про надання адвокатських послуг) у переважній більшості діють адвокати, які займаються адвокатською практикою індивідуально. Тому в такому договорі довіритель може передбачити „обмеження повноважень представника”. Щодо ордера, то у ньому через його форми та зміст не можуть бути зазначені такі обмеження. У цьому контексті викликає сумнів висновок Зейкан Я. П., „що одні автори прирівнюють ордер адвоката до довіреності та визначили для них однаковий правовий статус”. Виходячи із аналізу ч. 4 ст. 42 ЦПК, неправильним може вважатися висновок про те, що ордер законодавцем прирівняний до довіреності. Перш за все слід сказати про те, що ордер видається адвокату адвокатським об'єднанням, але видачі такого ордеру передує договір між об'єднанням та клієнтом. Тому в такому договорі доручення можуть бути перелічені усі права та обов'язки адвоката у суді як представника та із зазначенням обмежень повноважень адвоката. Якщо таких обмежень немає у цьому договорі, то адвокату достатньо подати суду ордер, а для огляду можна подати сам договір доручення клієнта із адвокатським об'єднанням, про що зробити відмітку у протоколі судового засідання, що обмежень щодо повноважень адвоката не існує, про що може підтвердити сам клієнт - сторона у справі або подати суду його копію для приєднання до справи.

Позиція авторів щодо неможливості передачі повноважень адвокату на підставі довіреності розходиться з п. 146 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р., а саме щодо положення, що у довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їхній статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання). Це чинне положення Інструкції передбачає можливість посвідчення таких довіреностей, незважаючи на те, що воно суперечить ч. 4 ст. 42 ЦПК, ст. 12 Закону України „Про адвокатуру”, Правилам адвокатської етики, схваленим Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VІ). Тобто за Інструкцією можливість адвоката діяти на підставі довіреності передбачається, але в основі таких відносин лежать довірчі правовідносини, а не договірні.

Адвокат мусить діяти згідно з договором, за яким має встановлюватися також його гонорар, адже довіреність - це безоплатна передача повноважень. Про те, якщо припустити можливість дії адвоката на підставі довіреності, то грамотний адвокат не повинен її посвідчувати, оскільки знає, що можна заявити клопотання про його допуск до участі у справі як представника особи із занесенням цих відомостей до протоколу судового засідання. Виходячи з того, що сторона не обмежена у праві подавати й письмові клопотання, заявлена вимога про допуск адвоката може бути викладене у письмовій формі з приєднанням його до справи. Отже, і це положення свідчить про те, що в нотаріальному порядку посвідчувати довіреність на представництво прав та інтересів особи адвокатом недоцільно Сафулько С. Ф., Зейкан Я. П. Щодо повноважень адвоката в Цивільному процесі // Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 11. - с.45-48..

Згідно ст. 48 КПК України захисник, яким може виступати адвокат, має такі права:

· до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту -- такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;

· мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;

· ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства -- з усіма матеріалами справи;

· бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій -- з дозволу дізнавача, слідчого;

· застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи -- з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, -- з дозволу судді чи суду;

· брати участь в судових засіданнях;

· ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

· подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

· виступати в судових дебатах;

· знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

· знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;

· брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;

· збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Для адвоката, який є членом адвокатського об'єднання, професійні обов'язки, перед клієнтами, що випливають із чинного законодавства, Правил адвокатської етики, угод про надання правової допомоги, повинні мати домінуюче значення по відношенню до обов'язків адвоката щодо виконання вказівок керівних органів адвокатського об'єднання. Правила адвокатської етики 01 жовтня 1999 року. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених статтею 61 Кримінально-процесуального кодексу України

Відповідно до чинного законодавства кожний адвокат може мати одного чи декількох помічників. Умови роботи помічника визначаються контрактом чи трудовим договором між ним та адвокатом з додержанням законодавства про працю. Помічник адвоката може виконувати доручення у справах, які знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень останнього. Відповідно помічник при виконанні доручення адвоката може наділятися правами та обов'язками, якими в даних відносинах може володіти адвокат. Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 9, ст. 62. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 614-VI від 01.10.2008р.

РОЗДІЛ 3. ВИДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ГАРАНТІЇ

Відповідно до Закону України „Про адвокатуру” адвокати можуть здійснювати такі види адвокатської діяльності:

· давати консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства;

· складати заяви, скарги та інші документи правового характеру;

· посвідчувати копії документів у справах, які вони ведуть;

· здійснювати представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

· подавати юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

· здійснювати правове забезпечення підприємницької та зовнішньо-економічної діяльності громадян і юридичних осіб;

· виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

· здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

Одним із найпоширеніших, найвідповідальніших та найприбутковіших видів адвокатської діяльності є звичайно представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у суді. Адвокат може брати участь у всіх видах судочинства: адміністративному, цивільному, кримінальному, господарському. Разом з цим постає питання про можливість участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони. О. Гетманцев, посилаючись на те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо числа представників, які можуть захищати в суді інтереси однієї сторони, правильно зазначає, що особа для реалізації свого права на участь як сторони в процесі може мати декілька представників. Гетманцев О. В. Особливості цивільно-процесуальних відносин з участю представника // Наук. вісн. Черн. ун-ту, 2002. - Вип. 147. Правознавство. Зб. наук. праць. - с. 53-56. При цьому варто додати, що при участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони їх позиція у ній має бути взаємоузгодженою, і виникнення колізій між їх правовою позицією під час розгляду справи в суді не допустиме. Крім того, процесуальні дії, вчинені одним з адвокатів, в межах наданих йому стороною повноважень, мають розглядатись як такі, що вчинюються за згодою інших адвокатів, які виступають на боці цієї ж сторони.

На відміну від кримінального процесу, де позиція у справі адвоката-захисника в окремих випадках може не збігатися з позицією його клієнта, в цивільному процесі, в силу того, що адвокат-представник діє від імені та за дорученням клієнта, позиція його не повинна розходитись з позицією довірителя. При виникненні колізій в позиції з клієнтом адвокат має роз'яснити свою позицію у справі та погодити її з ним. Останній вправі відмінити доручення на ведення справи з будь-яких причин. Чинне законодавство не містить обмежень і щодо відмови адвоката від доручення клієнта. Однак вихід адвоката з процесу з власної ініціативи має певні особливості, які обумовлюються етичними принципами адвокатської діяльності.

В юридичній науці питання про відмову адвоката від прийнятого доручення однозначного вирішення не знайшло. За часів існування колишнього СРСР в Положеннях про адвокатуру окремих союзних республік (Литовської РСР, Грузинської РСР) передбачалось, що адвокат вправі відмовитись від доручення на ведення справи лише за наявності згоди на це самого клієнта. Окремі вчені підставою для відмови від прийнятого адвокатом доручення клієнта визначають факт впевненості його (в процесі розгляду справи) в незаконності та необґрунтованості вимог клієнта.