Зберігали вплив жрецькі колегії (авгурів, понтифіків і феціалів), у складі яких до ІУст. до н.е. були тільки патриції. Незважаючи на загалом домінуюче становище патриціїв у суспільно-політичному житті та державі, яке зберігалося впродовж ще майже двох століть після реформ Сервія Туллія, римляни називали свою державу, як уже згадувалося, Ке$ риЬІіса (суспільна, громадська справа), чим наголошували на верховенстві, суверенітеті народу (рориіиз готапиз). З будь-якої нагоди зазначався демократичний, народний характер державних інститутів. Безумовно, певні підстави для цього існували, адже формально Народні збори були найвищим, найавторитетнішим органом держави, і їхні рішення вважались остаточними. Народні збори. У Римі з давніх-давен, зокрема ще до виникнення держави, Народні збори вважалися носієм вищої влади. Називали їх коміціями (Comitia). Рішення коміцій в Древньому Римі мало найвищу юридичну силу

У ранньореспубліканський період Народні збори відігравали значну роль у державному житті Риму, проте не таку велику, як, скажімо, в Афінах. Тільки збори могли розв'язувати питання війни чи миру, тільки вони приймали і скасовували закони, обирали службових осіб тощо. Однак на відміну від Афін їх скликали нерегулярно, за бажанням сенату чи магістратів, багато важливих питань суспільного і державного життя вирішувалось поза ними.

Сенат. У Римській державі він мав дуже велике значення. Він існував в ще в додержавний період, а в період республіки став відігравати серед державних органів домінуючу роль. До складу цього органу входили, як правило найбагатші і найавторитетніші громадяни республіки. Наприкінці існування республіки був введений навіть певний майновий ценз для введення до складу сенату. Тобто сенат став фактично органом служилої спадкової аристократії. Особливо роль сенату зростає в другій половині періоду існування республіки, коли сенат зосереджує всі найважливіші державні справи. Значення сенату посилювалось передусім за рахунок зменшення ролі Народних зборів.

Магістратури. Цей державний інститут виник внаслідок впровадження у життя реформ Сервія Тулія. Магістратури складалися з магістратів - службових осіб держави, урядовців, уповноважених представляти Римську державу і від її імені здійснювати державні акти в галузі управління і судочинства. Усі магістрати, за двома винятками обирались народними зборами. Тобто, магістрати це були фактично прообразом інституту службових осіб. В структурі магістратур можна виділити посади двох консулів . Ця посада була введена одразу після скасування посади рекса, і фактично заміняла її. Консулам належала вся повнота адміністративної влади, у тому числі право на присудження будь-яких покарань, аж до смертної кари. Вони обиралися центуріальними (народними) зборами.

У 366 році до н. е. була введена посада претора. Преторів також було два, і вони фактично здійснювали аналогічні до консульських функції. Головним обов`язком преторів була охорона порядку в місті. Звідси випливала їхня кримінальна і цивільна юрисдикція. Претори мали право командувати військом, скликати Народні збори, сенат та ін. Згодом один з преторів став називатися претор перигринів ( він розглядав справи і позови від іноземців і інших осіб, що не були римськими громадянами. ) Шостенко І. І., Шостенко О. І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч.-метод.

посіб. -- К.: МАУП, 2003. - С. 90

В епоху федералізму, республіканська форма правління застосовувалася нечасто. Вона миникла в тих середньовічних містах, які мали право на самовизначення ( Венеція, Генуя, Любек, Новгород і т.д. ). Купецькі міста-республіки виборним шляхом створювали органи влади ( міські ради, мерії ) на чолі з відповідними посадовими особами.

В Новгороді Великому значну частина торгівельної продукції давали володіння великих бояр, тому верхівка міста - аристократія відігравала значну роль в житті міста. В свою чергу аристократи у питаннях політичного життя опиралися на ремісників та інших людей. Всі новгородці були єдиними, коли захищали своє особливе становище в системі міст і князівств Русі. Найважливіші питання життя Новгорода вирішувались на загальноміських зборах всіх активних жителів міста - Віче. Формально влада належала всім міщанам . Насправді ж всі важелі впливу між склаканнями Віче знаходилися в руках намісників певних боярських і купецьких груп, в руках аристократів. Окрім того, прагнучи ухвалення вигідних для себе рішень, аристократія скуповувала голоси простих новгородців, залякувала і переслідувала. Рада Бояр мала більше значення в Новгороді ніж Віче, яке було слухняною зброєю в руках Ради. Як писав О. В. Ключевський : «Це була прихований, тале дуже дієвий механізм новгородського правління» . Всі підготовчі і розпорядчі функції у підготовці до Віче належали цій раді, що складалася з представникі вищого класу. Вона вирішувала, які питання будуть вирішуватися на Віче, просувала серед громадян підготовлені нею відповіді : «так» або «ні».

Новгородське Віче за своєю суттю було зборами. Воно не було постійно діючим інститутом, скликалось тільки по необхідності. Віче скликалося Радою князів. Інколи, особливо у часи боротьби різних угрупувань, Віче скликали і приватні особи. У віче не входили депутати. На площу приходив будь-хто, хто вважав себе повноправним громадянином міста. Віче зазвичай складалося з жителів одного міста, але інколи на ньому були присутніми представники молодших міст Ладоги і Псква, коли виникало питання що стосувалося нах. Віче обговорювало питання законодавства, зовнішньої політики і внутрішнього устрою, вело суд з політичних та інших важливих злочинів. За рішенням Віче запрошувався на службу князь або, по необхідності, князя виганяли. Віче обирало головних міських осіб - тисяцького, посадника, розбирало суперечки з князем, вирішувало питання війни і миру.

Новгород запрошував на службу князя. Його функції визначалися міськими рядами (договорами). Князь у Новгороді був вищою судовою владою, керував управлінням, судом, визначав приватні громадянські відносини згідно з місцевими звичаями і законами.

Новгородська республіка проіснувала до 1478 року, коли Іван III приєднав її до Російської держави. Макарчук В. С.: Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп.- К.: Атіка, 2004. - С. 80

Таким чином, в середньовічній Європі з`явилися неперевершені до цього часу зразки муніципальної свободи і принципи автономії у формі само управлінських міських ощин, земель і комун. Республіканська форма зазнала найбільшого розповсюдження серед сучасних держав. Верховенство приватної власності заклало основу швидкого розвитку капіталізму в Європі, та і в Усьому світі. Політичною ідеологією республіканської форми правління стає лібералізм, в рамках якого були розроблені такі принципи сучасної демократії, як визнання особистості першочерговим джерелом влади, пріоритет прав особистості над правами держави, визнання прав особистості як основи свободи і незалежності особи, розподіл влади обмеження сфери діяльності держави і невтручання його у справи громадянського суспільства і т. п. Благож Й. Формы правления и права человека в буржуазных государствах / под ред. Туманова В. А. - М.: Юридическая литература, 1985.С. 120.

Важливим етапом у розвитку демократії є кінець XIX, і перша половина XX ст., коли в Європі формувалося загальне виборче право, плюралізм і рівновага влад. Джерелом партійного й ідеологічного плюралізму було загальне виборче право, що супроводжувалося виникненням різних партій, профсоюзів, асоціацій, та інших об`єднань. Після проголошення права на вільні об`єднання були створені необхідні умови для плюралізму, без якого неможлива сучасна демократія.

Подальший розвиток демократії у Західній Європі і Північній Америці відбувається у період після Другої світової війни. У результаті збільшення середнього прошарку населення і підняття життєвого рівня проходило нівелювання соціальної нерівності , посилювався плюралізм і вироблявся механізм реалізації. Іншим стало відношення до влади , її втрата тією, чи іншою політичною партією не розглядалася як крах, оскільки всезагальне виборче право і плюралізм давали шанс перемогти будь-якій партії. З`явившись в Європі демократія стала розповсюджуватись і на неєвропейський світ. Глебочкин М.П. Основные черты и предпосылки демократии. - М.: ИНФРО - М, 1990г. - С. 78

Таким чином, для історичних форм в республіці характерними були такі ознаки як : обрання народом органів управління, участь у них вільних членів суспільства, участь у політичному житті країни, обговорення і прийняття рішень, наявність демократичних ознак.

2. Поняття та ознаки республіки

На нашу думку, осягнення поняття і сутності республіки, виділення його основних ознак неможливе без грентовного дослідження поняття форми державного правління.

В світі налічується близько 200 держав, кожне з яких суттєво відрізняється одне від одного за особливостями своєї внутрішньої організації. Одним з основних критеріїв поділу є поняття , яке називається «форма державного правління». Конституционное право зарубежных стран / Под общ. ред. д. ю. н., проф. А. В. Малько. -- М.: Норма, 2004. --С. 54

Інститут форми правління посідає центральне місце при вивченні конституційно-правового регулювання організації та функціонування держави. Форма правління - це не просто абстрактна категорія науки конституційного права, а той ключ, за допомогою якого тільки і можна аналізувати систему органів державної влади, встановлену конституцією відповідної держави.Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - Тернопіль: Астон, 2003. - С. 196-197 Дана характеристика форми держави пояснює, з яких основних інститутів складається організація державної влади, як вони формуються і як взаємодіють один з одним. Иностранное конституционное право. Под ред. проф. В.В.Маклакова. - М.: Юристъ, 1986. - С. 59 Форма держави розглядається у трьох аспектах. По-перше, це певний порядок утворення й організації вищих органів державної влади. По-друге, це спосіб територіального устрою держави, певний порядок відносин центральної, регіональної і місцевої влади. По-третє, це прийоми і методи здійснення державної (політичної) влади. Таким чином, форма держави синтезується з трьох основних елементів, а саме: форми державного правління, форми державного устрою і типу державного режиму Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2003. --С. 59

Поняття форми правління означає спосіб організації влади, який засвідчує особливості компе- тенційних взаємозв'язків між вищими органами держави, що функціонально поєднані з законодавчою владою (парламент) і виконавчою владою (глава лержави та уряд), а також унаочнює особливості побудови виконавчої вла- зи та її функціонування. Для класифікації форм правління вирішальне значення має виконавча влада, що розглядаєтьсядається з позиції оцінки її структурних і функціональних характеристиктик. Загалом форму державного правління можна розглядати як своєрідний конституційний спосіб життя ( лат. Modus Vivendi ) сучасної держави. Шаповал В. Форма державного правління як конституційний Modus Vivendi сучасної держави // Право України.-2009.-№10.- С 39