Головну перевагу парламентської системи, зазвичай, вбачають у найбільшш тісному зв'язку з принципом народного представництва. Політичний спектр країни репрезентований і структурований через уряд партійної білььшості (поділяється на партійну більшість і меншість). Парламентська модель є найбільш природною і такою, до втілює ідеали партійного правління. Другий момент -- при справжній багатопартійній системі (10-12 досвідчених політичних партій) парламентська форма правління забезпечує оптимальну парламентську більшість у вигляді коаліційного уряду. Ще одна перевага парламентської системи правління -- це забезпечення єдності дій виконавчої та законодавчої влади, повної підтримки законодавчих ініціатив уряду. Разом із тим недоліки парламентської системи є продовженням її достоїнств. Насамперед. важко забезпечити плідну роботу коаліційного уряду. Нестабільність коаліцій у парламентських системах призводить до частої зміни урядів і несталості політичної системи в цілому (характерний приклад -- Італія). Політичні уряди пов'язані певною ідеологією, тому не можуть своєчасно відреагувати на виклики суспільства. Під час кризи відчувається нестача повноважень. Нарешті, у парламентських системах є парадоксальна тенденція приниження ролі парламенту і нерідко уряд узурпує законодавчу владу. Як бачимо, парламентські системи мають позитивні й негативні риси: в одних випадках вони забезпечують демократію, в інших -- ведуть до її згортання. В останньому випадку єдиний правильний шлях -- зміна форми правління.

Ще одним різновидом республіканської форми правління президентська республіка. У конституційно-правовій літературі президентську республіку визначають як республіканську форму правління, при якій на чолі держави знаходиться президент, обраний загальним прямим або непрямим голосуванням і який поєднує повноваження голови держави і глави уряду. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - Тернопіль: Астон, 2003. -С. 205 Наразі, президентська республіка -- це країна з найбільш послідовним або «жорстким» поділом влади. Для позначення цієї форми в конституціях вживаються терміни: «президентська республіка» (Туркменістан), «республіка президентського типу» (Кіпр), «президентське правління» (Еквадор). За таких умов принцип поділу влади знаходить свій прояв у юридичній рівності кожної із трьох гілок та їх незалежності одна від одної. Саме ця схема використана в Конституції США 1787 р. Звичайно, самостійність і незалежність кожної з гілок влади не означає їх повного відокремлення. Ефективна влада можлива тільки при взаємодії її різноманітних гілок. Для цього в президентській республіці обов'язково створюється механізм взаємного співробітництва, стримувань і противаг, який покликаний забезпечити самостійність і взаємодію всіх гілок державної влади. Тому, хоч влада президента чимдалі зростає, він усе ж мусить іти на поступки в разі конфлікту з іншими гілками влади.

При президентській моделі не існує інституту парламентської відповідальності органів виконавчої влади. Проте й виконавча влада не володіє правом дострокового розпуску парламенту (нижньої палати) і призначення позачергових парламентських виборів. Уряд не складає єдиного колегіального органу, кожен із його міністрів, як правило, вважається лише індивідуально уповноваженим здійснювати політику глави держави в довіреній, йому сфері. Поста прем'єр-міністра тут, або взагалі немає, або він виконує лише1 допоміжно-координаційну роль. Глава держави самостійно призначає та звільняє членів уряду, визначає його політику й структуру. Суміщення посад в органах законодавчої й виконавчої влади виключається, оскільки діє модель «жорсткого» поділу державної влади Петришин О. Змішана республіканська форма державного правління: питання теорії та практики // Право України. - 2009.- №10.- С. 22

Класичною президентською республікою вважаються США, де перелічені ознаки виявляються із найбільшою повнотою. Створена на основі Конституції 1787 р. система організації верховної державної влади, відома як система "стримувань і противаг" конституювала у США режим демократії, при якому завжди зберігається певна ступінь відносної самостійності органів державної влади, які теоретично є носіями поділених влад. У США президент є одночасно главою держави і головою виконавчої влади. Міністри не складають уряду, тобто колегіального і солідарного органу, що має власні прерогативи і відповідальність. Кожний з них індивідуально уповноважений лише здійснити політику глави держави, останній же може змістити будь-якого міністра, навіть не мотивуючи свого рішення.

Як уже було показано вище, президент у США обирається незалежно від парламенту колегією вибірників. Оскільки вибори глави держави здійснюється на більш широкій основі, ніж колегія, складена із парламентаріїв, учені-державознавці, посилаючись на теорію мандата, отриманого президентом на виборах, наділяють останнього формальними повноваженнями представника нації у цілому. Саме виходячи з цих міркувань, у літературі президентську республіку іноді іменують дуалістичною республікою.

Будучи "головою виконавчої влади", президент США формує уряд лише за номінальною участю конгресу. В Конституції цієї держави йдеться про дві процедури призначення федеральних посадових осіб. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - Тернопіль: Астон, 2003. -С. 206-208