Розголошення комерційної таємниці

Зміст
  • Вступ
  • Розділ 1. Поняття злочину «розголошення комерційної таємниці»
    • 1.1 Поняття комерційної таємниці
    • 1.2 Охорона інформації що становить комерційну таємницю
    • 1.3 Відповідальність за розголошення комерційної таємниці
  • Розділ 2. Характеристика злочину розголошення комерційної таємниці за суб'єктивними та об'єктивними ознаками
    • 2.1 Об'єктивна сторона
    • 2.2 Суб'єктивна сторона
    • Розділ 3. Проблеми кваліфікації розголошення комерційної таємниці
  • Висновки
  • Список використаної літератури
Вступ Розвиток ринкових економічних відносин в Україні поряд із позитивними здобутками супроводжується і певними негативними явищами. Особливу занепокоєність викликає збільшення кількості злочинів у сфері господарської діяльності, оскільки вони не лише гальмують позитивні тенденції, а й завдають істотної шкоди державі, суб'єктам відносин у сфері господарювання та окремим громадянам. Велику небезпеку являє собою поява нових форм злочинної діяльності, які раніше не були відомі. З ними поки що досить складно вести ефективну боротьбу як з точки зору кримінального переслідування, так і застосування організаційно-управлінських і кримінологічних заходів з метою їх попередження. До таких злочинних посягань слід віднести незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю. Кримінальна відповідальність за них уперше була встановлена Законом України від 28 січня 1994 р. у статтях 1486, 1487 КК України 1960 р. Чинний Кримінальний кодекс теж криміналізував ці суспільно небезпечні діяння і передбачив відповідальність за них у ст. 231 КК “Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю”, диспозиція якої сформульована як “умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності”, та ст. 232 КК “Розголошення комерційної таємниці”, яка передбачає відповідальність за “умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності”. Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів у сфері господарської діяльності, вказані кримінально-правові делікти залишилися зовсім не вивченими на рівні взаємопов'язаного й поглибленого аналізу всіх ознак та елементів складу злочину. До цього часу питання відповідальності за названі злочини розглядалися лише на рівні окремих розділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів КК України. Інші кримінально-правові дослідження, які б мали комплексний характер, не провадилися. До того ж неможливо не враховувати й відсутність відповідних статистичних даних щодо порушення та розгляду кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК (статтями 1486, 1487 КК 1960 р). Це свідчить про їх підвищену латентність і позаконтрольність. Проте факт латентності злочинів ні в якому випадку не може служити підставою для неуважного ставлення до них, у тому числі на рівні наукових досліджень. Метою курсової роботи є поглиблення теорії про правовий режим комерційної таємниці, проведення комплексного наукового аналізу такої правової категорії, як комерційна таємниця ” та її зв'язки із різними правовими науками, вплив різних галузей права на досліджуваний режим комерційної таємниці. Для досягнення поставленої мети курсової роботи необхідно виконати наступні завдання: - визначити поняття «комерційна таємниця»; - виконати аналіз та визначення діянь, що містять ознаки кримінальних злочинів, об'єктом яких є відносини, що складаються у зв'язку із застосуванням режиму комерційної таємниці; - визначення основних прогалин та протиріч чинного законодавства щодо правового регулювання комерційної таємниці та розробка шляхів їх усунення; З урахуванням специфіки теми, мети і завдань роботи, були застосовані такі методи, як: - системно-функціональний метод, який передбачає розгляд системних явищ в їх цілісності і взаємозв'язку з аналізом функцій взаємодіючих елементів - формально-догматичний, який включає в себе такі прийоми, як опис і аналіз правових норм, правовідносин та інших юридичних категорій, їх класифікацію та систематизацію правових явищ - порівняльний метод, що полягає в досліджені двох чи більше явищ, їх співставленні, виявленні спільного і відмінного в їх природі. Аналіз правового регулювання комерційної таємниці змусив звернутись до праць із загальної теорії права, фінансового, цивільного, трудового та інших галузей права. Велике значення для дослідження правової природи інституту комерційної таємниці мають праці таких вчених, як М.М. Агаркова, Ю.А. Вайденгаммер, А.В. Венедиктова, І.С. Гуревича, А.М. Екмаляна, Л.Г. Єфімової, Є.Б. Краманова, Є.О. Суханова, А.О. Селіванова, М.Г. Скарженовського, Г.А. Тосуняна, Р.О. Халфіна, С.Д. Ципкіна та інших. кримінальний таємниця злочин Розділ 1. Поняття злочину «розголошення комерційної таємниці» 1.1 Поняття комерційної таємниці Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об'єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху. Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв'язку. У зв'язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників комерційної таємниці. Зрозуміло, що комп'ютерні технології - не єдина загроза комерційній таємниці. За підрахунками американських фахівців, втрата 20% інформації, що становить комерційну таємницю, веде до розорення фірми (організації) протягом місяця в 60 випадках із 100 [15]. Проблема захисту комерційної таємниці має багато аспектів, серед яких найважливішими є визначення правового положення комерційної таємниці як соціального ресурсу, юридичне закріплення права на комерційну таємницю та створення правових гарантій реалізації цього права, регулювання відносин, які виникають в сфері обігу комерційної таємниці. Необхідно визнати, що в країнах світу, де використовуються інформаційні об'єкти, які представляють комерційну цінність, немає єдиного підходу до визначення поняття такої інформації. Застосовуються різні визначення: “ділові секрети”, “виробничі секрети”, “торгівельні секрети”, “конфіденційна інформація”, “комерційна таємниця” тощо [13]. Питання щодо змісту інформації, яка становить комерційну таємницю завжди викликало багато дискусій. Наприклад, щодо кореляції понять комерційної таємниці (конфіденційної інформації та інформації взагалі) та інтелектуальної власності. Інформація, згідно з законодавством України, є об'єктом права власності, але вона одночасно може бути й об'єктом права інтелектуальної власності. Закон України “Про інформацію” під поняттям “інформація” розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Деталізоване визначення поняття “інформація” знаходимо в іншому Законі України “Про захист економічної конкуренції” - це відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості. З правової точки зору, комерційну таємницю часто пов'язують з засобами захисту від неякісної конкуренції в межах реалізації права на інтелектуальну власність [1]. Це положення випливає зі змісту пункту VІІІ статті 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року та змінена 2 жовтня 1979 року, учасником якої був колишній СРСР, а сьогодні - Україна. Що стосується використання понять «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети» тощо, в Україні законодавцем визначено, що всі ці види секретів можна об'єднати в один узагальнюючий термін - комерційна таємниця, що і знайшло своє закріплення на законодавчому рівні. Згідно зі статтею 155 Господарського Кодексу України, серед об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання є й комерційна таємниця. Зокрема, відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Проте, наявність у складі назви “комерційна таємниця” слова “таємниця” вносить певну неоднозначність в тлумачення цього поняття. Згідно зі статтею 30 Закону України “Про інформацію”, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. При цьому конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Таким чином, комерційну таємницю, в залежності від змісту відомостей, які вона містить, можна розглядати як конфіденційну інформацію, так і іншу передбачену законодавством таємницю, крім державної таємниці. Неправомірне збирання, розголошення і використання комерційної таємниці є правопорушенням, що традиційно визначається в навчальній літературі як суспільно шкідливе (або суспільно небезпечне) протиправне і винне діяння деліктоздатного суб'єкта, що тягне юридичну відповідальність. Одне з прийняте в нас визначень комерційної таємниці наводиться в статті 30 Закону України «Про підприємства в Україні»: «Під комерційною таємницею підприємства маються на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошування (передача, витік) яких може заподіяти шкоду його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається керівником підприємства». У статті 505 Цивільного кодексу України визнається, що комерційною таємницею є «інформація, що є секретною в тому розумінні, що вона в цілому або в певній формі і сукупності її складових є невідомою і не є легкодоступною для осіб, що зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність і була предметом адекватних існуючим обставинам заходів по збереженню її секретності, застосованих особою, яка законно контролює цю інформацію». В той же час Цивільний кодекс відносить комерційну таємницю до прав інтелектуальної власності.