Тобто із визначення випливає той факт, що інформація яка віднесена до комерційної таємниці може бути здобута і законним шляхом, тобто особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону, а особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд. Незаконне отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, у більшості випадків, має на меті наступне неправомірне використання інформації: 1) для вдосконалення виробничої і комерційної діяльності організації, що заволоділа конфіденційною інформацією (підвищення конкурентоспроможності продукції і ефективності виробництва, вибору оптимальної стратегії збуту товарів і торговельних переговорів); 2) для спричинення шкоди організації-конкуренту (протидії збуту продукції, порушення виробничих і торгових зв'язків організації; зриву торгових переговорів і укладання угод; зниження інвестиційних можливостей організації, підготовки і поширення дезінформаційних матеріалів тощо). У першому випадку має місце вчинення дій, які спрямовані на підвищення конкурентоспроможності власних товарів шляхом реального покращення їх споживчих якостей, зниження собівартості за рахунок застосування на підприємстві засекреченої конкурентом технології, даних про розробку нових виробів і зразків, реалізації матеріалів з перспективних досліджень. Досить часто конфіденційні дані про техніко-економічні характеристики продукції конкурента використовуються з ціллю створення товарів, що перевершують ці характеристики. Інший напрямок використання незаконно отриманих конфіденційних відомостей («підривний» за своєю сутністю) є дезорганізацією роботи окремих суб'єктів господарювання - конкурентів і галузей економіки в цілому. Для досягнення поставлених цілей застосовуються: компрометування шляхом поширення завідомо неправдивих (а іноді й правдивих) відомостей, які порочать продукцію конкурента, керівників фірм і їх оточення; добре сплановане цілеспрямоване дезінформування потенційних партнерів своїх конкурентів, у тому числі, з використанням можливостей міжнародної мережі Інтернет або агентів у засобах масової інформації, які публікують завідомо неправдиві відомості про факти, що начебто викликають сумніви щодо якості виробів і продукції; зрив крупних контрактів шляхом обнародування правдивих або завідомо неправдивих відомостей про злочинні діяння конкурентів; порушення виробничих і торговельних зв'язків шляхом компрометування контрагентів, їх економічної і ділової надійності [26, c. 25-31]. Незалежно від форми, в якій здійснюється комерційне шпигунство, суб'єкт цього злочину є загальним. На характеристику суб'єкта не впливає особливість об'єкта та предмета злочинних посягань, тобто цінність для здійснення господарської діяльності. Це означає, що суб'єктом злочину не обов'язково має бути суб'єкт підприємницької діяльності. Як правило, такими суб'єктами є особи, які (або за допомогою яких) реалізують зовнішні загрози інформаційній безпеці суб'єктів господарювання - конкуренти, агенти конкурентів, особи, які не мають безпосереднього завдання конкурентів, злочинні елементи, партнери. Особливу категорію суб'єктів комерційного шпигунства становлять співробітники фірми (різновид внутрішніх загроз) - вони можуть діяти як за завданням, так і без завдання конкурентів (останнє найбільш характерно для так званих "ображених співробітників"). В Україні суб'єктом злочину може бути лише фізична особа. Однак світовий досвід переконує в тому, що на підприємницькому шпигунстві спеціалізуються та заробляють чималі гроші навіть окремі юридичні особи, які використовують професійні, та, здебільшого, протиправні засоби отримання інформації. Цікавим є, наприклад, той факт, що в США з 1986 року легально існує "Спільнота спеціалістів з добування відомостей про конкурентів" (SCІР), яка спеціалізується на відшуканні важкодоступної інформації, що характеризує виробничі можливості та показники фірм, спосіб життя та схильності їхнього керівного складу (тобто, відомостей, які відносяться до комерційної таємниці відповідно до законодавства США), використовуючи як загальнодоступні, так і нелегальні засоби та способи [27]. Отже, характеризуючи особу злочинця та предмет безпосереднього замаху в структурі криміналістичної характеристики незаконного збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також розголошення комерційної таємниці, можна зазначити, що джерелами таємниці є як спеціалісти, що працюють в інтересах фірми, так і документи, зразки продукції, технічні засоби обробки інформації і засоби зв'язку. Каналами розповсюдження таємниці є відношення, що встановлюються між джерелами і споживачами таємниці, які, у свою чергу, поділяються на правомірних і неправомірних. До перших відносяться співробітники фірми, представники правоохоронних органів державних структур, а також юридичні та фізичні особи, які допущені до закритої інформації, до інших - усі сторонні особи, у тому числі, і конкуренти [28, c. 152-153]. В умовах сьогодення добуванням відомостей, що становлять комерційну таємницю, відносно українських суб'єктів господарювання займаються: іноземні розвідувальні організації; іноземні державні підприємства, установи і банки; приватні іноземні фірми (спеціально створені зарубіжними спецслужбами для збору розвідувальної інформації; незалежні фірми, що виконують договори з розвідувальними й іншими державними відомствами на виявлення і добування конфіденційної інформації економічного характеру; фірми, створені в цілях недобросовісної конкуренції); вітчизняні фірми-конкуренти; вітчизняні фірми, які спеціалізуються на оцінці економічного стану суб'єктів господарської діяльності (аудиторські, консалтингові); вітчизняні охоронні організації; служби безпеки організацій і банків; злочинні елементи, які спеціалізуються на незаконному добуванні і збуті відомостей, що становлять комерційну таємницю, тощо [26, c. 34-35]. Предметом безпосереднього замаху можуть виступати такі, що утримують комерційну таємницю, документи, записи, звіти, протоколи, схеми, креслення, матеріали, зразки, моделі, прилади, речовини й інші джерела інформації, які належать суб'єкту господарювання у вигляді неоформлених або неповних патентів, формул, технічних проектів «ноу-хау», результатів наукових досліджень, програмних продуктів, а також калькуляції витрат виробництва, структури ціни, контрактів, даних про постачальників і клієнтів, відомостей про конфіденційні ділові переговори, оглядів ринку, інвестицій і відомості, які складають комерційний інтерес; ідеї, винаходи, відкриття; окремі формули, нові технічні проекти; нові методи організації праці та виробництва; програмне забезпечення; результати наукових досліджень; описи технологічних іспитів; точні знання конструкційних характеристик виробів та оптимальних параметрів розроблюваних технологічних процесів (розміри, обсяги, конфігурація, відсотковий вміст компонентів, температура, тиск, час тощо); відомості про матеріали, з яких виготовлені окремі деталі, умови експериментів, обладнання та устаткування, на якому вони проводилися тощо, окремі нові або унікальні вимірювальні комплекси, прилади, верстати і устаткування, що використовуються на підприємстві; відомості ділового характеру, зокрема, про укладені або заплановані контракти, дані про постачальників та клієнтів, огляди ринку, маркетингові дослідження, інформація про конфіденційні переговори, калькуляція витрат виробництва підприємства, структури цін, рівень прибутку, плани розвитку підприємства та його інвестиції тощо. Спосіб скоєння злочинів у сфері порушення режиму комерційної таємниці є ключовим елементом криміналістичної характеристики злочинних посягань даного виду, оскільки в умовах сьогодення перелік таких способів не залишається сталим: він невпинно зростає, використовуючи здобутки науково-технічного прогресу. Основний перелік способів отримання інформації про конкурентів був опублікований доктором Уортом Уайдом в журналі «Chemіcаl Engіneerіng» ще в 1965 році. Цей перелік не втратив свою актуальність і до цього часу. Перші сім способів є законними, інші - незаконні: 1) публікації конкурентів і звіти про процеси, отримані звичайними шляхами; 2) відомості, надані публічно колишніми службовцями конкурента; 3) огляди ринків і доповіді інженерів-консультантів; 4) фінансові звіти; 5) ярмарки і виставки, які влаштовуються конкурентами, і видавані ними брошури; 6) аналіз виробів конкурентів; 7) звіти комівояжерів і відділів закупівлі; 8) спроби запросити на роботу спеціалістів, які працюють у конкурента, і заповнені ними з цією метою анкети; 9) питання, які обережно задаються спеціалістам конкурента на спеціальних конгресах; 10) безпосереднє таємне спостереження; 11) удаване пропонування роботи службовцям конкурента без наміру брати їх на роботу з метою отримання від них інформації; 12) удавані переговори з конкурентом начебто для придбання ліцензії на один з патентів; 13) використання шпигунів-професіоналів для отримання інформації; 14) переманювання з роботи працівників конкурента для отримання інформації; 15) посягання на власність конкурента; 16) підкуп співробітників закупівельного відділу конкурента чи його службовців; 17) засилання агентів до службовців чи спеціалістів конкурента; 18) підслуховування розмов у конкурента; 19) викрадення креслень, зразків, документів тощо; 20) шантаж і різні способи тиску [11, c. 190-191]. Варто зауважити, що характер способів незаконного отримання інформації, що становить комерційну таємницю суттєво не змінився, проте завдяки досягненням сучасної науки і техніки значно збільшилися технічні можливості забезпечення практичної реалізації багатьох способів незаконного збирання комерційної таємниці. В умовах сьогодення для отримання відомостей можуть використовуватися мініатюрні приховані й спеціальні (камуфльовані під звичайні предмети) фото- і відеокамери: мініатюрні (приховані), які монтуються в побутову техніку і передають відеоінформацію по кабелю або за допомогою телевізійного передавача; спеціальні, що маскуються під побутові предмети, наприклад, пачку цигарок, кейс, книгу, наручний годинник тощо. Апаратура для прихованої фото- і відеофіксації, як правило, обладнана спеціальними об'єктивами і насадками, зокрема: мініатюрними об'єктивами, призначеними для виконання зазначених дій через отвори невеликого діаметру (до 5 мм); телескопічними об'єктивами, які дозволяють вести відеофіксацію з великих відстаней; камуфляжними об'єктивами, які використовуються для прихованої відеофіксації з різного роду побутових предметів, наприклад, з кейсів; об'єктивами, поєднаними з приладами нічного бачення (з інфрачервоною підсвіткою), і призначеними для проведення відеофіксації в темний час доби [29, c. 203]. У сучасний період широкого розповсюдження набули радіомікрофони, які являють собою мікропередавач. Радіус їх дії, як правило, не перевищує декількох сот метрів. Сучасна елементна база дозволяє створювати ці прилади навіть в домашніх умовах. Вести слуховий контроль можна гостроспрямованими мікрофонами, які мають голчасту діаграму спрямованості. За допомогою такого мікрофона можна прослуховувати розмову на відстані до 1 км. Розмову за незахищеними віконними шибками офісу можна прослуховувати шляхом детектування відбитого від скла лазерного променя. Звукові коливання в приміщенні призводять до синхронної вібрації шибок, а вони, у свою чергу, модулюють відбитий лазерний промінь.