Зазначена норма повною мірою дає змогу правоохоронним органам забезпечити виконання вимог частини п'ятої статті 14-1 КПК України, у якій встановлено, що розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, та відповідатиме статті 124 Конституції України, згідно з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Прийняття даних змін сприяє належному дотриманню своїх обов'язків щодо збереження банківської таємниці працівниками банків, державних органів, та забезпечити виконання статті 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Розділ 2. Характеристика злочину розголошення комерційної таємниці за суб'єктивними та об'єктивними ознаками 2.1 Об'єктивна сторона Криміналістична характеристика є основою побудови методики розслідування окремих видів злочинів. У загальному плані характеристика є описом прикметних властивостей, якостей, ознак якого-небудь явища, події, людини. Характеристика злочину може бути кримінально-правовою, кримінологічною, адміністративно-правовою, криміналістичною тощо. Кримінально-правова і криміналістична характеристики найбільш повно розроблені в юридичній науці і нерідко використовуються в криміналістиці. Варто зауважити, що криміналістична характеристика є поняттям порівняно новим, недостатньо розробленим. Разом з тим, вона, за визнанням більшості вчених-криміналістів (Р.С. Бєлкін, А.Н. Васильєв, І.Ф. Герасимов, В.Г. Танасевич та інші) є основою конструювання ефективних методик розслідування, оскільки являє собою інформаційну модель, що описує на якісно-кількісному рівні типові ознаки і властивості певної групи (виду) злочинів. Структура криміналістичної характеристики розкриває її зміст, тобто які елементи злочину підлягають опису. Аналіз наявних визначень і структур даного поняття показує, що всі вони розрізняються як за кількістю, так і за змістом елементів. Разом з тим, порівняльний аналіз запропонованих структур дозволяє стверджувати, що, в основному, вони описують чотири сторони злочину: предмет безпосереднього посягання; спосіб вчинення злочину в його широкому розумінні; типову обстановку - «слідову картину» в її широкій інтерпретації; особу злочинця [17, с. 419]. Для ґрунтовного висвітлення незаконного збирання та розголошення комерційної таємниці, перш за все, необхідно детально зупинитися на кримінально-правовій характеристиці злочинів даного виду. Статтею 231 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю; статтею 232 - за розголошення комерційної таємниці [18, с.82]. Суспільна небезпечність цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на суспільні відносини, які складаються у сфері господарської діяльності на засадах ринкових відносин та охороняються державою в інтересах усього суспільства й окремих його суб'єктів. Ці суспільні відносини становлять родовий об'єкт злочинів, передбачених статтями 231, 232 Кримінального кодексу України. Незаконні дії щодо комерційної таємниці заподіюють руйнівного впливу на одну з важливих сфер суспільного життя - господарську. Такий вплив загрожує умовам нормального існування суспільства, його позитивному розвитку. На цю небезпеку було свого часу вказано, між іншим, у резолюції Шостого Конгресу ООН [19]. А Сьомий Конгрес ООН відніс економічні злочини до особливо небезпечних та висунув вимогу про посилення боротьби з ними [20]. Об'єктом складу злочину, закріпленого в статті 231 чинного Кримінального кодексу України, є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб'єктами. Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством, організацією, установою чи підприємцем, які отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці. Об'єктивна сторона даного злочину характеризується: вчиненням дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю; незаконним використанням таких відомостей [21, с. 616]. Під вчиненням дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, треба розуміти добування будь-яким протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило або могло спричинити шкоду господарюючому суб'єкту (підприємцю); вилучення, у тому числі, викрадення документів, що містять комерційну таємницю, чи предметів, відомості про які становлять комерційну таємницю, незаконне ознайомлення з такими предметами чи документами будь-яким способом, прослуховування телефонних розмов, підслуховування усних розмов, опитування співробітників суб'єкта підприємницької діяльності, отримання таких відомостей від осіб, які ними володіють, за плату чи шляхом застосування погроз, насильства тощо. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони незаконного використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, є наслідки у вигляді спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Заподіяна шкода може бути як матеріальна (як правило), так і нематеріальна. При визначенні розміру заподіяної шкоди, яка носить матеріальний характер, треба враховувати прямі матеріальні збитки, витрати на відвернення шкідливих наслідків використання відомостей іншими суб'єктами господарської діяльності, збитки від зниження реалізації продукції і товарів чи зниження попиту на послуги, затрати на перепрофілювання напрямів діяльності, збитки від зниження цін на товари і послуги тощо. 2.2 Суб'єктивна сторона Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для випадків комерційного шпигунства обов'язковою є також мета - розголошення або інше використання зібраних відомостей [22, с. 511-512]. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 232 Кримінального кодексу України, полягає у будь-якому розголошенні комерційної таємниці, тобто - у доведенні її до відома сторонньої особи за відсутності на це законних підстав. При цьому сторонньою буде вважатися особа, на втаємничення якої немає згоди власника (або уповноваженої особи) комерційної таємниці. А незаконний характер діяння полягатиме у відсутності у винної особи належних підстав на доведення певної інформації до відома сторонньої особи [23]. Для правильного визначення суб'єкта злочину, передбаченого статтею 232 Кримінального кодексу України, перш за все, необхідно встановити, що особа була ознайомлена з комерційною таємницею на законних підставах. У протилежному випадку вчинене може бути визнане незаконним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, та самостійно кваліфіковане за статтею 231 Кримінального кодексу України. Можливим є виділення наступних трьох груп спеціальних суб'єктів розголошення комерційної таємниці: особи, які перебувають у трудових відносинах з власником (уповноваженим органом) комерційної таємниці, професійна або службова діяльність яких безпосередньо пов'язана з функціонуванням певного підприємства - це, так зване, посягання зсередини; особи, професійна або службова діяльність яких чи інші законні підстави обумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру з власником комерційної таємниці; особи, які наділені власними повноваженнями з витребуванням та використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю (наприклад, суд, співробітники податкової міліції, Служби безпеки України). Друга і третя групи - це посягання ззовні. До другої групи необхідно також віднести осіб, які ознайомлені з таємницею зі згоди її власника, але це ознайомлення не було обумовлене певними професійними чи службовими обов'язками такої особи (наприклад, громадянин-замовник дізнається зміст комерційної таємниці будівельної організації під час виконання нею умов цивільно-правового договору підряду). Видається, що має бути забороненим будь-яке розголошення комерційної таємниці будь-якою особою, що була втаємничена на законних підставах [24]. Тому, є всі підстави вважати можливим характеристику суб'єкта злочину, передбаченого статтею 232 Кримінального кодексу України, викладену в наступній редакції: «…особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю або на інших законних підставах…». Імперативність припису надати відомості, що становлять комерційну таємницю, не повинна бути використана представниками третьої групи на шкоду законним правам та охоронюваним інтересам громадян або юридичних осіб - суб'єктів господарської діяльності. Особи, які реалізували свої владні повноваження та отримали бажані відомості, але потім розголосили комерційну таємницю, мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності за наявності для цього усіх підстав. Коли інформація зосереджена в певній матеріальній оболонці (річ, документ як результат фіксування на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носії), то визнання її предметом злочину не вступає в протиріччя з найбільш поширеною в науці кримінального права точкою зору на нього. Проте, інформація та її матеріальні носії співвідносяться між собою як зміст і форма, тому будь-яка таємниця (державна, комерційна, лікарська, таємниця усиновлення або досудового слідства тощо) не може бути зведена до свого носія - певної речі матеріального світу [23]. Визнання ж предметом злочину не лише речей, але й явищ об'єктивного світу (до яких варто, у тому числі, віднести інформацію), з певними ознаками яких кримінальний закон пов'язує наявність у діянні особи ознак конкретного складу злочину, дозволить пристосувати окремі положення науки кримінального права до сучасних потреб та тенденцій розвитку суспільства [25]. Розділ 3. Проблеми кваліфікації розголошення комерційної таємниці Як нам вже відомо за неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.