Той факт, що глава уряду у відповідних країнах у своїх діях спирається на правлячу партію або коаліцію, зовсім не означає послаблення його позицій в державному механізмі. Навпаки, враховуючи те, що він звичайно є лідером такої партії, це дає йому змогу не тільки домінувати в уряді, а й контролювати депутатську більшість у парламенті. В результаті глава уряду набуває реальних можливостей спрямовувати роботу представницького органу. Ситуація може дещо ускладнюватися для нього у випадку створення коаліційних урядів.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише "виконанням законів". Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. З цією метою із усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Таким чином, органи виконавчої влади охоплюють:

* виконавчу діяльність -- здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;

* розпорядчу діяльність -- здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій [5].

Деякі вчені звертають увагу на поділ виконавчої влади відповідно до поділу права на континентальну і англо-американську моделі визначення складу уряду.

При континентальній моделі до складу уряду входять керівники міністерств і відомств із загальнодержавною компетенцією. У сукупності всі вони і становлять урядову колегію як єдиний орган. Це зумовлює досить велику чисельність уряду, що іноді може призвести до зниження ефективності його роботи.

Тому в ряді країн, де запроваджено таку модель, у структурі уряду утворюється більш вузька колегія. До неї входять глава уряду, його заступники та деякі найбільш авторитетні за посадою міністри.

В англо-американській моделі, яку запровадило більшість країн, до складу уряду (кабінету) входять не всі політичні керівники міністерств і відомств, а лише ті, які очолюють найважливіші з них. Уряду як колегії всіх цих керівників тут просто не існує, а поняття уряду та кабінету за суттю збігаються. Тому відповідну модель називають "моделлю кабінету". Члени кабінету за своїми реальними повноваженнями у вирішенні питань урядової політики суттєво відрізняються від інших міністерств, котрі не мають такого статусу. Рішення ж самого кабінету, створеного в країнах із парламентарною та змішаною формами правління, є за своєю природою офіційними урядовими рішеннями, а за суттю - рішеннями вищого органу виконавчої влади.

Вищим виконавчим органом в Україні є її уряд - Кабінет Міністрів України [1].

Кабінет Міністрів України - своєрідний штаб з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади. Його очолює Прем'єрі міністр України, який призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад уряду призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Уряд складається з Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, трьох віце-прем'єр-міністрів України, міністрів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у визначених межах [1].

Особливість української моделі організації виконавчої влади полягає в тому, що:

1) повноваження, які має виконувати голова виконавчої влади, поділені між Президентом України і Кабінетом Міністрів України;

2) самостійні владні повноваження у Прем'єр-міністра України відсутні. Роль Прем'єр-міністра України зводиться до формування програми діяльності уряду, яку затверджує Верховна Рада України і керівництва Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України об'єднує і спрямовує роботу міністерств, інших підвідомчих йому органів. Він забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції України, її законів, актів Президента України.

Кабінет Міністрів України забезпечує:

- проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики;

- політики у сфері праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

До його функцій входять:

1. розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;

2. забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

3. здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

4. розробка проекту Закону про Державний бюджет і забезпечення його виконання після прийняття Верховною Радою України;

5. здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, суспільного порядку, боротьби зі злочинністю;

6. організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи та інше.

Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення, прав і свобод людини і громадянина.

Акти Кабінету Міністрів України (постанови і розпорядження) підписує Прем'єр-міністр України.

Кожне міністерство є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Воно здійснює управління відповідним народногосподарським комплексом або розробку пропозицій щодо соціально-економічного розвитку України, формує економічний механізм їх здійснення. До компетенції міністерства входить узагальнення практики застосування законодавства з підвідомчих йому питань, організація виконання актів законодавства, здійснення систематичного контролю над їх реалізацією.

Серед інших центральних органів виконавчої влади важлива Роль приділяється державним комітетам. Завдання державного комітету дещо схожі до завдань міністерства - здійснення державного управління у певній, здебільшого невеличкій, галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об'єктами [5].

До виконавчої влади також віднесено центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією України та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені департаменти (служби).

Утворення департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України.

До таких органів відносять Державну податкову службу України, Державну судову адміністрацію України тощо.

Виконавчу владу на місцевому рівні, тобто в областях, районах, Автономній Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі, здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також місцеві (територіальні) органи центральних органів виконавчої влади.

Міністерства, державні комітети та деякі інші центральні органи мають у своєму підпорядкуванні управління та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, хоча є і деякі самостійні місцеві органи, що не входять до складу місцевих державних адміністрацій (наприклад, територіальні органи Міністерства юстиції тощо).

Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади загальної компетенції. Їх очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України (частина 4 стаття 118 Конституції України від 28.06.1996 року, що прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України) [1]. Голови відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня (частина 5 статті 118 Конституції України від 28.06.1996 року, що прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України) [1].

Місцеві державні адміністрації є органами виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, які виконують повноваження державної влади, делеговані їм виконавчі функції відповідних рад через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи й діють під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Основними завданнями місцевих державних адміністрацій є:

- виконання Конституції України, законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших актів виконавчої влади вищого рівня;

- забезпечення законності й правопорядку, додержання прав і свобод громадян;

- виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

- підготовка та виконання відповідних бюджетів і програм;

- взаємодія з органами місцевого самоврядування;

- реалізація інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами місцевих повноважень.

До повноважень місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують і інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. Передача повноважень інших органів супроводжується передачею їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

В управлінні місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку. Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідній території державний контроль.

Для реалізації своїх повноважень місцеві державні адміністрації мають право:

1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування;