Розділ 1. Правовий статус профспілки як суб'єкта трудового права України 1.1 Історія розвитку профспілкового руху в Україні Перші професійні спілки (тред-юніони - trade-union) були створені ще в кінці XVIII ст. в Англії з метою захисту професійних інтересів своїх членів. Їх поява викликала сильний опір не тільки підприємців, а й держави. Для придушення профспілкового руху застосовувалося антиробітниче законодавство, вводилася кримінальна відповідальність для організаторів профспілок. Під тиском робочого руху вперше профспілки були визнані англійським законом про профспілки від 29 червня 1871 р. Професійні спілки в Російській імперії (більша частина території України тоді перебувала у її складі) виникли порівняно пізно - на початку ХХ століття. перші профспілкові організації сформувались в ході революції 1905-1907 роках і будувались за професіям: фармацевти, лікарі, ткачі та інші [1; с.176]. Профспілки вперше були легалізовані відповідно до прийнятих Урядом 4 березня 1906 року Тимчасових правил "Про професійні товариства, які засновуються для осіб у торговельних і промислових підприємствах чи для власників цих підприємств". Свобода спілок була законодавчо закріплена в Росії лише після лютневої революції. Вже 12 квітня 1917 року Тимчасовий Уряд прийняв Постанову "Про зібрання та спілки", в ст.4 якого було зафіксовано: "Всі без винятку російські громадяни мають право, без особливого на те дозволу, засновувати товариства та спілки в цілях, які не суперечили б кримінальним законам". Після приходу до влади більшовиків почали створюватись фабрично-заводські комітети - своєрідні органи професійних спілок, їх повноваження визначало Положення "Про робітничий контроль", прийняте ВЦВК 14 листопада 1917 року. КЗпП 1918 року не мав спеціальних статей, які б визначали права профспілок, але більшість статей мали вказівки про те, що ті чи інші питання в сфері трудових відносинах повинні вирішуватись за згодою з профспілками. На початку 20-х років ХХ століття профспілки мали досить широкі повноваження, зокрема, у 1921 році профспілки отримали від Наркомату праці право законодавчої регламентації трудових відносин. Також характерною для цього періоду була відсутність розмежування функцій профспілкових та державних органів. Але таке "послаблення" для профспілкового руху з боку держави тривало недовго. До 30-х років права профспілок поступово скорочували. Зокрема, якщо на початку 20-х років профспілкові органи контролювали біржі праці та порядок найму і звільнення робочої сили на промислових підприємствах (без погодження з профспілками власники не мали права приймати на роботу робітників), то з 1925 року вони позбавлялися цих повноважень. У випадку виникнення трудових конфліктів профспілкам надавалася можливість захисту економічних інтересів робітників через розцінково-конфліктні комісії, примирні камери і третейські суди. Однак ці органи формувались так, що вирішальні посади в них займали представники держави, тому їх рішення приймались на користь держави та виконання її планових завдань. В період з 30-х до 50-х років профспілки виконували ряд функцій державних органів, зокрема, керівництво державним соціальним страхуванням, охороною праці. В окремих випадках профспілки почали виступати від імені держави, навіть видавати нормативні акти спільно з державними органами, а в деяких випадках і самостійно [2; с.43]. Насправді, в ті часи профспілки не були в повному значенні громадськими організаціями, адже діяли в інтересах держави, а не робітників, які в умовах планової економіки та покладених на підприємства завдань змушені були працювати понад норму. У післявоєнні роки відбувається розширення прав профспілок: їм надається право брати участь в прийнятті рішень по нормуванню праці та організації заробітної плати, в здійсненні контролю за дотриманням трудового законодавства та виконанням колективних договорів. В 60-х роках професійним спілкам надаються все ширші повноваження у сфері встановлення заробітних плат та інших соціальних виплат. Наприклад, умови преміювання працівників встановлювалися керівником підприємства лише за погодженням з профспілкою; директори підприємств здійснювали перерозподіл коштів між фондом матеріального заохочення і фондами соціально-культурних заходів та житлового будівництва тільки за згодою профспілки [3; с.305]. 10 грудня 1971 року був прийнятий Кодекс законів про працю УРСР, ХVI розділ якого закріпив правове становище професійних спілок. Загалом, за радянських часів профспілки мали двоєдине завдання: в першу чергу вони повинні були турбуватися про розвиток виробництва, а вже потім захищати інтереси трудящих. Закон СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності" від 10 грудня 1990 року змінив пріоритети діяльності радянських профспілок, визнавши професійну спілку незалежним від держави добровільним громадським об'єднанням, що здійснює захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів. Фундаментальні права профспілок уперше за період існування незалежної держави України визначені статтею 36 Конституції України. Основоположним нормативно-правовим актом, який визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності профспілок став прийнятий у 1999 році ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Профспілковий рух в Україні добре розвивається, зокрема, ще 6 жовтня 1990 року була створена наймасовіша профспілкова організація - Федерація незалежних профспілок України, а в листопаді 1992 вона була перейменована у Федерацію профспілок України. Отже, профспілковий рух в Україні пройшов довгий шлях формування, але, зважаючи на те, що в радянський період його пріоритетним завданням було підвищення виробництва, наразі лише починається напрацювання ефективних механізмів захисту трудових прав профспілками. 1.2 Профспілка як суб'єкт трудового права України Відповідно до ч.3 ст.36 Конституції України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів [4]. Правовий статус професійних спілок визначається Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності", Законом України "Про об'єднання громадян" та іншими нормативно-правовими актами. Україною ратифіковано низку конвенцій МОП, що стосуються профспілок. Це - Конвенція № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію (1948 р.) (ратифіковано 11 серпня 1956 р.); Конвенція № 98 про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів (1949 р.) (ратифіковано 11 серпня 1956 р.); Конвенція № 135 про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються (1971 р.) (ратифіковано 15 травня 2003 р.) та ряд інших. Основним завданням профспілок є захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів. І хоча профспілки можуть вступати у відносини, які регулюються різними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, соціального забезпечення тощо), визначальними все ж є суспільно-трудові відносини, що регулюються трудовим правом [5; с.88]. Саме трудове право здійснює правове регулювання абсолютної більшості прав і обов'язків профспілок, які дозволяють розглядати їх як учасників трудових правовідносин. Ст.1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" дає визначення поняттю "професійна спілка (профспілка)": добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) [6]. Цей закон поділяє профспілки за статусом на первинні, місцеві, обласні, регіональні, республіканські, всеукраїнські. Як і будь-який інший суб'єкт трудового права, профспілка має трудову правосуб'єктність. Трудова правосуб'єктність професійної спілки - це визначена нормами трудового права здатність професійної спілки самостійно або через уповноважені органи здійснювати (набувати, реалізовувати) трудові права та обов'язки, виконувати трудові повноваження відповідно до закону [7; с.79]. Можна визначити кілька основних умов виникнення трудової правосуб'єктності професійних спілок: вільне волевиявлення громадян України щодо створення професійної спілки [6; ст.6]. Варто звернути увагу, що іноземці та особи без громадянства не мають права створювати профспілки; легалізація профспілки, що здійснюється державними органами. Легалізація всеукраїнських профспілок, їх об'єднань здійснюється Міністерством юстиції України, інших профспілок, їх об'єднань - відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення) управліннями юстиції. Профспілки включаються до реєстру об'єднань громадян, їм видається свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. При наявності всіх цих умов профспілка може виступати повноправним суб'єктом трудових правовідносин, тобто може здійснювати ті повноваження, якими вона наділяється відповідно до закону. Варто зазначити, що права та обов'язки професійної спілки, як суб'єкта трудових правовідносин, визначаються саме законодавством, а в статуті, відповідно до якого вона діє, визначаються лише організаційні аспекти її діяльності. І Конституція України, і ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності" визначають правосуб'єктність за профспілками. Однак поряд із правосуб'єктністю профспілок, Кодекс законів про працю України окремо визначає право участі у трудових правовідносинах також і за виборними органами первинних профспілкових організацій (профспілковими представниками). При цьому у трудових правовідносинах вони мають право представляти інтереси працівників за їх дорученням безпосередньо, а не від імені профспілки. Проте суб'єктами правовідносин потрібно визнавати профспілки та їх об'єднання, а не виборні органи первинної профспілкової організації [5; с.90]. Останні, як виборні органи, лише представляють інтереси первинних профспілкових організацій. Цей висновок прямо випливає зі ст.246 КЗпПУ, яка зазначає, що "первинні профспілкові організації здійснюють повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника" [8]. Законодавство України визнає за профспілками право на добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них. Об'єднання профспілок здійснюють свої повноваження відповідно до своїх статутів та ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності", який в розділі ІІ, визначаючи права та обов'язки профспілок, ідентичними правами та обов'язками наділяє і їх об'єднання. Отже, професійна спілка здійснює свою діяльність у різних сферах суспільного життя, але пріоритетною для неї залишається сфера трудових правовідносин, в якій вона діє як повноправний суб'єкт, що здатен реалізовувати права і виконувати обов'язки. Для набуття професійною спілкою трудової правосуб'єктності необхідним є виконання певних умов, в т. ч. визнання такої організації з боку держави шляхом її легалізації державними органами. 1.3 Завдання, функції та принципи діяльності профспілок Звернувшись до ст.2 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" можна визначити мету діяльності професійних спілок: здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.