Розділ 2. Договірна цивільно-правова відповідальність та її види 2.1 Поняття договірної цивільно-правової відповідальності Договором може бути передбачена відповідальність, у тому числі за правопорушення, за які чинне законодавство відповідальності не передбачає, або інша форма відповідальності, ніж та, що прямо передбачена законодавством. Сторонами також може бути підвищено або занижено розмір відповідальності порівняно з тією, що передбачена законодавством, якщо законом не передбачено інше. Наприклад, розмір неустойки, встановлений законом, у договорі може бути збільшений або зменшений, крім випадків, передбачених законом (ст.551 ЦК України). Отже, договірна відповідальність наступає у разі порушення договірного зобов'язання і випливає з порушення регулятивних правовідносин і наступає при невиконанні або неналежному виконанні боржником свого обов'язку у відносному правопорушенні, де конкретному праву кредитора відповідає конкретний обов'язок боржника, а зміст обов'язку відшкодування шкоди у разі порушення зобов'язань міститься в умовах договору, сформованих за взаємною згодою сторін. Принцип свободи договору обумовлює диспозитивний характер більшості норм інституту договірної відповідальності. Підставою застосування договірної відповідальності є не сам договір, а факт заподіяння шкоди невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання: саме у цьому і проявляється диспозитивний характер договірної відповідальності. Проте слід взяти до уваги той фактор, що диспозитивність договірної відповідальності також має певні межі, встановлені законом. Наприклад, правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним (ст.614 ЦК України). Цивільне право України. Академічний курс: Підручник / За ред. Я.М. Шевченко. - К., 2003. - Т. 1 Загальна частина. - С. 90. Отже, договірна відповідальність є завжди додатковим зобов'язанням, що містить додаткову правомочність кредитора і додатковий обов'язок боржника, яких не було у змісті первинного зобов'язання до його порушення". Мороз О.В. Цивільно-правова відповідальність за порушення сторонами умов договору // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ2009. - Вип. 45. - С. 189. В межах загальної категорії цивільно-правової відповідальності за невиконання та неналежне виконання договірних зобов'язань розрізняють декілька її видів. 2.2 Відповідальність за невиконання, або за неналежне виконання зобов'язань В залежності від порушення договору, договірну відповідальність можна розподілити на відповідальність за невиконання і відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. В першому випадку мова йде про протиправну бездіяльність; в другому - про протиправну дію, яка виражається в недотриманні умов відносно належного виконання договору. Як показує вивчення практики вирішення спорів про неналежне виконання договорів за участю громадян, часто неналежне виконання договору пов'язано з недотриманням вимог до предмету договору и строку його виконання. Крім того, зустрічається виконання зобов'язань неналежній особі. Харитонов Е.О. и др. Гражданское право Украины: Учебник. - Харьков, 2008. - С. 508. Однак найчастіше відповідальність за неналежне виконання зобов'язань пов'язана з простроченням виконання договору. Наслідки прострочення боржника передбачені статтею 612 ЦК України, кредитора - статтею 613 ЦК України. Відповідно до статті 612 ЦК боржник, що прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за випадкову неможливість виконання, що настала після прострочення. Якщо внаслідок, прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Боржник не вважається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. У свою чергу, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства або випливають із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути борговий документ або видати розписку боржникові (ч.4 ст.545 ЦК України). Прострочення кредитора дає боржнику право на відшкодування заподіяних простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликане умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких, за законом або дорученням кредитора, було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах. За грошовим зобов'язанням боржник не зобов'язаний платити процентів за час прострочення кредитора. Цивільне та сімейне право України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. - К., 2009. - С. 330. Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання є обов'язок боржника відшкодувати збитки, які були спричинені кредитору. Ця форма відповідальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов'язання, в результаті чого вона і розглядається як загальна категорія. Отже, збитками є грошове вираження майнової шкоди, якими є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Загородній С.А. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ // Право і безпека. - 2011. - № 1. - С. 228. Для цивільного права України традиційним є принцип повного відшкодування збитків. Застосування принципу повного відшкодування збитків обумовлене необхідністю відновити права потерпілої сторони в зобов'язанні. В юридичній літературі підкреслюється, що, лише керуючись принципом повного відшкодування збитків, можна відновити становище, яке існувало на момент правопорушення; лише завдяки ньому забезпечується всебічна охорона інтересів тих, хто зазнає збитків від несправності своїх контрагентів; лише дотримуючись цього принципу збитки, що настали, вдається повністю віднести на рахунок особи, яка їх завдала Мороз О.В. Цивільно-правова відповідальність за порушення сторонами умов договору // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ2009. - Вип. 45. - С. 191. В окремих статтях ЦК передбачаються випадки відшкодування збитків у обмеженому розмірі, які законодавець іменує "фактичною шкодою". Так, за ст.924 перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди. Відповідальність перевізника за такі порушення у розмірі фактичної шкоди передбачається в багатьох актах транспортного законодавства (наприклад, в ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт".). Таким самим чином вирішена ця проблема в ст.68 Закону України "Про автомобільний транспорт", але без вживання терміна "фактична шкода". Звідси можна зробити висновок, що витрати, понесені відправником внаслідок такого порушення, та упущена вигода не відшкодовуються перевізником. Таким же є обсяг відшкодування збитків зберігачем, завданих ним втратою (нестачею) або пошкодженням речі (ст.951 ЦК). Згідно з ч.2 ст.906 ЦК збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інше не передбачено договором. За невиконання або неналежне виконання договору будівельного підряду підрядник відшкодовує збитки у повному обсязі (ст.883 ЦК). Відшкодування збитків у підвищеному розмірі передбачається у виключних випадках. Наприклад, підвищену (кратну) відповідальність користувачів бібліотечного фонду за втрату, знищення, пошкодження або крадіжку книг та інших документів передбачає Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу". Новелою ЦК є положення статей 230, 231, за якими правовими наслідками вчинення правочину під впливом обману або насильства є відшкодування потерпілим стороною, що вчинила такі дії" збитків у подвійному розмірі та моральної шкоди. Від відшкодування збитків необхідно відмежовувати інші можливі способи відшкодування майнової шкоди, які в ст.22 ЦК безпосередньо не визначаються. Але зміст ст.22 ЦК дає підстави вважати що збитки є лише складовою частиною більш широкого поняття "шкода". Отже, у ЦК під збитками завжди розуміється грошове вираження майнової шкоди, завданої порушенням цивільному майновому благу або інтересу. Якщо ж шкода завдана немайновому благу (честі, гідності, діловій репутації фізичної особи тощо - глави 20, 21, 22, 80, 81, 82, 83 ЦК), то законодавець закріплює право потерпілої особи на відшкодування шкоди, а не збитків. Однак законодавець не завжди дотримується таких критеріїв у розмежуванні збитків та шкоди. Власне, така непослідовність закладена в самій ст.22, згідно з ч.4 якої присудження обов'язку полагодити річ є способом відшкодування шкоди, а не збитків. За ст.1212 ЦК особа, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, повинна відшкодувати особі шкоду, хоча доцільно було б у цьому випадку вести мову про відшкодування збитків. При зверненні з позовами про відшкодування збитків обов'язково необхідно враховувати правову природу правовідносин, в яких допущене порушення (відносини щодо недійсності правочинів, відносини права власності, відносини, що виникають із договору чи заподіяння шкоди, тощо). Вернено С. Загальні засади цивільної відповідальності за порушення договірного зобов'язання // Юридична Україна. - 2006. - № 5. - С. 51. Що стосується спеціальних форм відповідальності, то до них, в першу чергу, слід віднести деякі засоби забезпечення зобов'язань, передбачених главою 49 ЦК. Серед таких способів називають неустойку, залог, поручительство, гарантію, задаток (ст.546 ЦК). В той же час в главі 51 ЦК, окрім відшкодування збитків, згадується лише неустойка. Очевидно, що не тільки неустойка, але й відшкодування збитків поручителя, и втрата завдатку є за своїм характером мірами відповідальності, оскільки кожний з них відповідає ознакам цивільно-правової відповідальності. Що ж стосується тієї обставини, що в главі 51 ЦК названа лише неустойка, то це викликано, перш за все, бажанням законодавця дати орієнтири практиці для визначення співвідношення відшкодування збитків и неустойки. 2.3 Часткова, солідарна, основну та субсидіарна (додаткову) відповідальність В залежності від розподілу відповідальності між декількома боржниками в зобов'язаннях з множинністю осіб, розрізняють часткову, солідарну і субсидіарну відповідальність. Слід відмітити, що інколи класифікація відповідальності в зобов'язаннях з множинністю осіб проводиться по іншим критеріям. Так, розрізняють часткову і солідарну відповідальність; основну і субсидіарну (додаткову). Хоча, на перший погляд, і в першому і другому випадках названі схожі типи відповідальності, але другий підхід більш правильний, оскільки дозволяє підкреслити як специфічні риси субсидіарної відповідальності, так і характер зобов'язань, в яких вона виникає. Частковою є така відповідальність, яка покладається на кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Причому частки повинні бути рівними, якщо інше не випливає із закону або договору. У зобов'язаннях, які виникли з часткових договорів між організаціями, право кредитора вимагати виконання та обов'язок боржника виконати зобов'язання визначаються у частках, що встановлюються договором (ст.529 ЦК України). Мазур О.С. Цивільне право України: Навч. посібник. - К., 2006. - С. 201.