Народні депутати України мають право звертатися із запитом до Кабінету Міністрів України та керівників інших органів державної влади. Контрольні повноваження Парламенту здійснює також Рахункова палата , що контролює використання коштів Державного бюджету України, та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Контрольні повноваження профільних комітетів Парламенту суттєво звузилися з прийняттям Конституції 1996р., відповідно до якої серед функцій комітетів лишилися тільки здійснення законопроектної роботи, підготовка та попередній розгляд питань, віднесених до повноважень Верховної Ради. Норми Закону “Про комітети Верховної Ради України”, що визначають контрольні повноваження комітетів, є недосконалими [12].

Не врегульована належним чином і діяльність тимчасових слідчих і спеціальних комісій Верховної Ради, результати якої засвідчили їх певну ефективність, особливо -- у забезпеченні гласності в розслідуванні суспільно резонансних справ. Діяльність Рахункової палати часто наштовхується на саботаж чиновників, у т.ч. правоохоронців

Суди

Відповідно до Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в т.ч. за участю правоохоронних органів. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України (зокрема --Законом “Про судоустрій України”). Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може без згоди Верховної Ради бути затриманим чи заарештованим до винесення обвинувального вироку судом.Водночас, призначення суддів на перші п'ять років їх повноважень здійснює Президент України. Він також утворює суди, призначає на п'ять років та звільняє з посад голів суду та їх заступників за поданням голови Верховного Суду України. Матеріально-технічне, інформаційне, фінансове,кадрове та організаційне забезпечення діяльності судів здійснюється через Державну судову адміністрацію, що є центральним органом виконавчої влади. Керівник цього органу призначається Президентом України за поданням прем'єр-міністра, погодженим із Радою суддів. Таким чином, Президент та органи виконавчої влади мають дієві важелі впливу на діяльність судів, що негативно позначається на їх незалежності та провокує їх упередженість на користь виконавчої гілки влади.

Кабінет Міністрів України

Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів України (КМУ) здійснює заходи із забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. До повноважень прем'єр-міністра належить подання Президентові України кандидатур на призначення керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (в т.ч. міністра внутрішніх справ).

Робочим органом КМУ, завданням якого є формування та реалізація державної політики (згідно із стратегією, визначеною Кабінетом) у сфері, зокрема,правоохоронної діяльності є Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності [7].

До складу Комітету належать:прем'єр-міністр України -- голова Урядового комітету; міністр оборони -- заступник голови Урядового комітету; міністри внутрішніх справ, закордонних справ, економіки та з питань європейської інтеграції,промислової політики, юстиції; перший заступник міністра фінансів; голова Державної прикордонної служби; перший заступник голови СБУ; заступник міністра Кабінету Міністрів (відповідно до розподілу функціональних повноважень); народні депутати України (за згодою). Рішення Урядового комітету, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання. У структурі Секретаріату КМУ працює Управління з питань діяльності органів юстиції та правоохоронних органів, однак, у відкритих джерелах інформація про його функціональні завдання та обсяг повноважень відсутня.

Таким чином, Конституція України передбачає надання Урядові досить значних важелів впливу на діяльність правоохоронних органів. Проте, відсутність законодавчих механізмів їх реалізації та фактичне дублювання функцій Уряду в зазначеній сфері Адміністрацією Президента України значною мірою позбавляють Кабінет Міністрів можливості здійснювати його конституційні повноваження, що стосуються діяльності правоохоронних органів.

Місцеві державні адміністрації

Згідно з Конституцією України, місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; дотримання прав і свобод громадян. Керівники місцевих державних адміністрацій призначаються Президентом України. Закон “Про місцеві державні адміністрації” встановлює їх суттєві повноваження в забезпеченні законності,правопорядку, прав і свобод громадян, зокрема,в частині забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю, утримання та матеріально-технічного забезпечення діяльності місцевої міліції та ін.

Призначення і керівників правоохоронних органів, і керівників місцевих державних адміністрацій однією посадовою особою -- Президентом України, забезпечує певну “політичну єдність” цих структур і є чинником, що зменшує можливість конфліктів між ними (їх керівництвом). Але натомість зростає можливість політизації правоохоронців. Поза тим, за сучасних умов керівники багатьох місцевих адміністрацій (насамперед, ті, які реалізують за допомогою посад власні бізнес-інтереси) досить толерантно ставляться до керівництва територіальних підрозділів правоохоронних органів, побоюючись можливості їх використання проти себе або свого оточення. Тому передбачені законодавством важелі впливу місцевих державних адміністрацій на правоохоронні органи не можуть бути використані ефективно.

Органи місцевого самоврядування

Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” визначає досить широкі повноваження місцевих рад та їх виконавчих органів стосовно діяльності правоохоронних органів. Зокрема, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесене: заслуховування звітів начальників органів внутрішніх справ про стан боротьби зі злочинністю і керівників місцевої міліції про стан громадської безпеки та охорони громадського порядку на відповідній території; порушення перед відповідними органами питання про звільнення з посад цих керівників у разі визнання їх діяльності незадовільною. Також відповідними радами (за погодженням з територіальним управліннями МВС) приймаються рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію місцевої міліції.

Водночас, Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” відносить призначення і звільнення з посад керівників місцевої міліції, начальників структурних підрозділів і дільничних інспекторів до компетенції начальників головних управлінь МВС, які лише погоджують кандидатури з відповідними радами. Отже, на рівні кадрових призначень визначальний вплив на діяльність місцевої міліції мають органи державної виконавчої влади.

Прокуратура

Закон “Про прокуратуру” передбачає здійсненняпрокурорського нагляду за дотриманням і правильним застосуванням законів широким колом суб'єктів, до яких належать і правоохоронні органи. Прокуратурі гарантується незалежність у здійсненні її повноважень від втручання будь-яких владних структур чи органів.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори також координують діяльність з боротьби зі злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки, податкової міліції, митної служби, Військової служби правопорядку у ЗС України та інших правоохоронних органів. Загалом Прокуратура має дуже серйозні важелі впливу на діяльність правоохоронних органів. Однак можливості їх застосування в повному обсязі є обмеженими. Причиною цього є те, що Прокуратура, як і інші правоохоронні органи та силові структури, перебуває під визначальним впливом Президента України. “Політична єдність” Прокуратури та інших правоохоронних органів не дозволяє їй реально контролювати останні. Тому навіть дуже серйозні важелі впливу на практиці часто виявляються малоефективними.

Політичні партії

Конституція України в числі прав політичних партій не передбачає права здійснення ними контролю над правоохоронними органами. Відповідно, не передбачене таке право і Законом “Про політичні партії в Україні”. Водночас, цей Закон гарантує партіям свободу діяльності, що передбачає, зокрема: можливість викладати публічно та обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; брати участь в обговоренні, оприлюднювати та обгрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні та недержавні ЗМІ; вносити до органів державної влади та органів місцевого самоврядування пропозиції, обов'язкові для розгляду цими органами. Це дозволяє партіям публічно висловлювати оцінки діяльності правоохоронних органів. Реальні ж важелі контролю над правоохоронними органами політичні партії можуть мати лише у випадку, коли вони представлені у відповідних органах влади. Тому контроль над правоохоронними органами з боку опозиційних партій є обмеженим.

Громадяни та громадські організації

Відповідно до Конституції України, громадяни мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40). Це право закріплене та внормоване в Законі “Про звернення громадян”. Щодо громадських організацій, то Конституція України не передбачає їх права на здійснення контролю над правоохоронними органами. Водночас, Закон “Про об'єднання громадян”, що регулює діяльність громадських організацій країни, встановлює, зокрема, їх право на отримання від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформації, необхідної для реалізації їх цілей і завдань, внесення пропозицій до органів влади та ін. Ці права теоретично можуть бути використані з метою забезпечення прозорості діяльності правоохоронних органів. Проте можливості їх практичної реалізації залежать від “доброї волі” правоохоронних органів, а відтак, фактично є декларативними.

Засоби масової інформації

Закони “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення” передбачають право працівників ЗМІ (журналістів) на вільне отримання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації. При цьому органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають сприяти журналістам у здійсненні їх професійної діяльності.

Відповідно до Закону “Про інформацію”, кожен учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на отримання інформації, зокрема, про діяльність органів державної влади. Законом передбачена відповідальність за необгрунтовану відмову від надання відповідної інформації та/або надання інформації, що не відповідає дійсності.

Згадані та інші закони створюють достатню законодавчу базу для діяльності ЗМІ, зокрема, спрямованої на забезпечення прозорості правоохоронних органів.Однак на практиці існують численні порушення цього законодавства [14]. Журналісти часто стають об'єктами переслідувань з боку правоохоронців за спроби цілком законного здобуття та поширення інформації про діяльність правоохоронних органів. Особливо інтенсивно правоохоронні органи використовуються як засіб тиску на ЗМІ (насамперед, опозиційного спрямування) під час виборчих та інших масових політичних кампаній.