Радянське право належало до однієї з трьох основних правових систем сучасного світу - до сім'ї соціалістичного права, будучи її першим і класичною освітою. Правові системи більшості країн, що входили в соціалістичний табір, раніше ставилися до романо-германської правової сім'ї, тому вони зберегли з нею зовнішню схожість. Так, в обох правових сім'ях - і в романо-германської, і в соціалістичній - норма права завжди розумілася як загальне правило поведінки. У них зберігалися також колишня юридична термінологія і старе, досоціалістичних розподіл права на галузі. І проте особливості соціалістичної правової системи виявилися настільки значними, що вона виділилася з романо-германської правової сім'ї та утворила самостійну правову сім'ю - спочатку в РРФСР - СРСР, потім у країнах Східної Європи (1945-1950 рр..) І на Кубі (60 -і роки).[10]

Після Другої світової війни виникла група соціалістичної правової сім'ї - право КНР, Північній Кореї та В'єтнаму, - що розвивалася на основі середньовічного китайського права, що зумовило її своєрідність і особливе положення по відношенню до європейсько-американської групі соціалістичного права.

1.2 Соціалістична правова система її особливості, джерела та структура соціалістичного права

Соціалістична правова система виникла в Росії в 1917 р. Причини її формування обумовлені не особливостями юридичної свідомості народу, правової доктрини, джерел та структури права, а марксистсько-ленінською ідеологією, її принципами політичного устрою суспільства. Звідси головні відмінності виниклої на початку XX в. правової системи від традиційних правових сімей лежать у сфері змісту правових норм.[13] У Радянській Росії та інших країнах соціалістичної правової системи отримали правове втілення такі ідеї: - централізованого управління економікою, господарськими відносинами, що спричинило за собою використання імперативних норм, планових регуляторів, детальної регламентації цивільних договорів, правового становища майна і повноважень суб'єктів;

- усуспільнення власності, створення державної, «загальнонародної» власності як основи економіки;

- націоналізації підприємств , банків, господарського майна, а в деяких країнах - землі, інших об'єктів нерухомості;

- регулювання міри праці і споживання і, як наслідок, створення соціально-правових інститутів нормування трудової діяльності та розподілу соціальних благ.

Втручання держави в усі сфери життя суспільства призвело до поступового відмирання приватного права і домінування публічно-правових інститутів. Ідеологічним обґрунтуванням даного процесу стала теза В. Леніна про те, що Радянська держава не визнає нічого приватного. Багато інститутів цивільного права, в тому числі інститут власності, придбали публічно-правовий характер, найважливіші види господарських договорів укладалися і реалізувалися на адміністративно-плановій основі.[7]

У кримінальному та адміністративному праві пріоритетно захищалася державна власність, діяли заборони на заняття приватною підприємницькою діяльністю, валютними операціями, комерційним посередництвом і т.д. передбачалися серйозні санкції за антирадянську агітацію і пропаганду, поширення відомостей, що ганьблять соціалістичний лад, переслідувалися дії, що суперечать комуністичної моральності.

Спрощувалися процедурні форми, обмежувалися права обвинувачених та підсудних на захист. Результатом же стали формування обвинувального ухилу, ідеологізація судового провадження, відмову від використання суду присяжних.

У той же час соціалістичної правовій системі притаманні певні досягнення. До їх числа можна віднести:

- глибоку теоретичну і практичну опрацювання питань користування, володіння, розпорядження державним майном (включаючи право господарського відання, оперативного управління);

- впровадження у світову юридичну практику інститутів планово-правового регулювання економічних відносин, цивільно-правового інституту поставки, нормативно-правових форм захисту найманих працівників, забезпечення гарантованого права на працю, безкоштовної освіти та ін.

В даний час до сім'ї соціалістичної правової системи відносяться Китай, В'єтнам, КНДР, Куба.

Джерела соціального права. Основним джерелом є закон. Говорячи про тлумачення закону, слід підкреслити, що характерною рисою СПС є автентичне тлумачення уповноваженими на те органами (Президент СРСР, Верховний Суд СРСР). На території соціалістичних країн широко поширена кодифікація.

Звичай. Відіграє незначну роль. Використовується для тлумачення і застосування закону. Тільки в деяких випадках сам закон відсилає до звичаєм, відводячи йому певну сферу впливу.

Марксистсько-ленінська доктрина. Розробляв юридичну доктрину Інститут держави і права Академія Наук СРСР, Інститут Радянського законодавства Міністерства юстицій СРСР.

Судова практика. Не є джерелом, хоча в Радянському праві не застосовувалися прецеденти, ГК 1961 містив ряд положень, схожих на судову практику.

Структура права. У структурі права багато спільного з РГПС. Присутній інститут сімейного, цивільного, адміністративного та конституційного права. Так само існують відмінності. У соціалістичному праві існує поділ майна на рухоме і нерухоме, а також поділ майна на: особисте, кооперативне, державне. особливу роль відіграє державне майно.[2]

РОЗДІЛ II. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СОЦІАЛІСТИЧНОГО ПРАВА В КРАЇНАХ АЗІЇ ТА ЄВРОПИ

2.1 Характеристика Європейських соціалістичних правових систем

Призначення права як регулятора суспільних відносин у силу по-різному склалися традиційно-ціннісних орієнтації сприймалося не завжди і не скрізь однаково, а в певних умовах - навіть протилежно. Якщо в європейських соціалістичних країнах право отримало досить швидкий розвиток, то в соціалістичних країнах Азії праву приділялася значно менше уваги, що в свою чергу накладало відбиток на весь хід подальшого розвитку правового життя цих країн.

Слід враховувати також і та обставина, що поряд з офіційною правовою ідеологією у широких верств населення існує специфічна система почуттів і поглядів на право, законність і правосуддя. Це ставлення передається з покоління в покоління, протягом століть, пускає глибоке коріння у свідомості мас, сприяючи формуванню у них навичок, традицій правового спілкування, поваги до закону.

У європейських соціалістичних країнах до соціалістичної революції в масах існували сильні юридичні традиції, засновані на тривалому пануванні в громадській думці поглядів на право як на першооснову людського співжиття. Ці традиції, з одного боку, служили каналом поширення настроїв, що ускладнюють правове виховання в дусі марксистсько-ленінської правової ідеології, а з іншого - мали позитивний сенс, бо наявність у мас певних елементів правової культури полегшувало розвиток нового права.

У реальній історії юридична традиція завжди виступає в двоякому вигляді: у першому вона успадковує і передає майбутнього загальнокультурні цінності в праві, доносить до нових часів ідеали, засвоєні правом або правосуддям минулих епох, у другому - перешкоджає становленню нових правовідносин і нових правових інститутів або змушує державну владу до різного роду компромісів. Юридична традиція утримується тим довший, ніж давнє і примітивніше соціально-економічна структура. У азіатських країнах партикуляризм, властивий докапіталістичним структурам, перетворював традиціоналізм, включаючи юридичний, в стійкий ідейно-психологічний фактор.

Вчені-юристи стверджують, що правові системи європейських соціалістичних держав до соціалістичної революції ставилися до романо-германської правової сім'ї. Це широко розповсюджене твердження, на наш погляд, не зовсім точно, бо не всі європейські країни і тим більше соціалістичні країни Азії належали до континентальної системи права. Наприклад, в Угорщині звичайне право, засноване на судових рішеннях, переважало в багатьох галузях права і стара угорська правова система може бути, принаймні в цьому відношенні, названа змішаною. В Албанії до Першої світової війни діяло звичаєве право, зібране в законі Leka Dukadjch, і Маджалла (Цивільний кодекс Османської імперії). Після Першої світової війни албанське право підпало під вплив італійського права. Зокрема, в 1928 р. було видано ГК, в 1932 р. - Торговий кодекс. Для Югославії теж була характерна строката «правова мозаїка»: у Сербії та Македонії діяв Сербська цивільний кодекс 1844, у Воєводині застосовувалося угорське звичайне право, в Хорватії та Словенії - Австрійський цивільний кодекс, в Чорногорії - Кодекс Богішіча 1898 Нарешті, діяло мусульманське право, яке регулювало сімейно-шлюбні та спадкові відносини мусульманського населення на всій території Югославії. В окремих частинах території Польщі діяло французьке, російське, німецьке, австрійське право. Одним словом, до соціалістичної революції у всіх соціалістичних державах не було єдиної правової системи та в їх розвитку існували значні відмінності.[20]

Поза цієї основної характеристики, з точки зору їх юридичної історії, європейські країни можуть бути розділені на дві групи. Якщо одна група цих країн, пов'язаних з Римом, постійно перебувала під впливом Західної Європи, з якою вони завжди були в тісних стосунках, то друга група, навпаки, була відрізана па протягом багатьох століть від інших західних країн, потрапивши на тривалий час під турецьке панування .

Право в першій групі країн - Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Хорватії, Словенії - розвивалося майже так само, як у Німеччині, Австрії до у Франції. У цих країнах існувала сильно укорінена юридична традиція: право розглядалося як одне з фундаментальних засад суспільства, особи з юридичною професією були найбільш шанованими його членами.

У другій групі країн - в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії - право історично розвивалося інакше. Як і Росія, ці країни довгий час відчували на собі вплив Візантії, а не Західної Європи. У Балканських країнах турецька окупація протягом століть паралізувала еволюцію права. Наприкінці XIX - початку XX в. після завоювання незалежності Балканські країни використовували досвід Центральної та Західної Європи.

Після соціалістичної революції склалися демократичні юридичні традиції були поставлені на службу нового ладу Створювалася система соціалістичного права. Приймалися нові закони про аграрну реформу, націоналізації промисловості, транспорту, розпуск політичних партій, про боротьбу з контрреволюцією, про будівництво нових органів держави і т.п.

У Болгарії дію колишнього законодавства відразу повністю було скасовано. У законі Болгарського Народного Зборів від 9 листопада 1951 «Про скасування всіх законів, виданих до 9 вересня 1944» говорилося, що скасовуються як суперечать Конституції і встановленому в Болгарії після 9 вересня 1944 соціалістичному законодавству і вважаються недійсними всі видані до цього часу закони та інші нормативні акти. В інших країнах старе законодавство використовувалося, але лише в тій мірі, в якій воно відповідало новим завданням. Так, в Румунії продовжувало діяти більшість нормативних актів довоєнного часу, найважливішими з яких був Цивільний кодекс 1864 р., Торговий кодекс 1887 р., Кооперативний закон 1924 р., Водний закон 1924 р., Патентний закон 1906 Було скасовано фашистське законодавство.

У НДР з тих питань, по яких не були видані нові закони, до 1975 року застосовувалися норми Німецького цивільного уложення (1896 р.) і Німецького торгового уложення (1897 р.) за умови, що вони не суперечили інтересам соціалістичної правопорядку республіки. У деяких країнах тимчасово застосовувалися не тільки окремі норми колишнього приватного права, пов'язані з товарним виробництвом, а й інші старі норми, наприклад норми кримінального та адміністративного права.