Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом. Це можливо з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо заповідач поділив у заповіті лише свої права, то до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною одержаним ними правам (ч. 3 ст. 1236 ЦК України). Це пов'язано з тим, що до складу спадщини включаються як права, так і обов'язки спадкодавця і ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права, залишаючи обов'язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК України). Відповідно до цього їх частка у спадщині буде збільшена.

Крім загальних, заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать:

заповідальний відказ (легат) (ст. 1237ЦК України);

покладення на спадкоємця деяких обов'язків (ст. 1240 ЦК України);

визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України);

підпризначення спадкоємця (ст. 1244ЦК України);

встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України);

призначення виконавця заповіту (ст. 1386 ЦК України).

Чинний ЦК України закріплює новий різновид заповіту - заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт. Важливим є те, що такий заповіт може бути складений лише щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Роздільне майно, власником якого є кожен із подружжя (майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, на підставі договору дарування, в порядку спадкування тощо), не може включатися до заповіту подружжя. Щодо майна кожен із подружжя може скласти заповіт особисто в загальному порядку.

У випадку складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Отже, спадщина в цьому разі не відкривається, у спадкоємців не виникає право на спадкування. Лише в разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті.

У випадку смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Для більш повного і всебічного захисту інтересів заповідача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Відповідно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові.

Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного заповіту робить неможливим передчасне ознайомлення з його змістом будь-якої особи. Секретний заповіт оголошується нотаріусом лише після смерті заповідача і відкриття спадщини.

Дійсність заповіту безпосередньо пов'язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, зазначеною у ЦК України (статті 1248, 1251, 1252).

Чинне законодавство встановлює правила щодо порядку посвідчення заповіту нотаріусом. Відповідно до ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт може бути написаний власноручно заповідачем або за допомогою технічних засобів. Також законом допускається запис тексту заповіту нотаріусом зі слів заповідача. Однак, незалежно від способу складання тексту заповіту, заповіт повинен бути посвідчений нотаріально (ст. 1248 ЦК України).

Чинний ЦК передбачає, що у випадку, коли заповіт був записаний нотаріусом під диктовку спадкодавця і останній через фізичні вади не може особисто прочитати заповіт, його посвідчення має відбутися за участю не менш як двох свідків (ч. 2 ст. 1248, ч. 2 ст. 1253 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 1253 ЦК України свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути:

нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

спадкоємці за заповітом;

члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Отже, свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють значення своїх дій і не є прямо або опосередковано заінтересованими у спадку.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

За загальним правилом заповіт повинен бути підписаний заповідачем особисто, однак у випадках, коли він не може підписати заповіт внаслідок хвороби або фізичної вади, за його дорученням і у його присутності дозволяється підписання заповіту іншою особою. Підпис цієї особи засвідчується нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка має право на здійснення нотаріальних дій. Одночасно із посвідченням підпису нотаріус зобов'язаний в тексті заповіту зазначити причини, що зумовили необхідність підписання заповіту третьою особою (ч. 4 ст. 207 ЦК України).

Регламентуючи порядок підписання заповітів іншою особою замість заповідача, законодавець не передбачає заборони щодо підписання заповіту особою, на користь якої було складено заповіт. Така норма містилася у ст. 543 ЦК УРСР і не увійшла до нового ЦК України.

Як і ЦК УРСР, новий ЦК України у ст. 1252 передбачив перелік випадків, коли заповіт може бути посвідчений спеціально уповноваженими на це посадовими особами. Такі заповіти за своїм юридичним значенням прирівнюються до нотаріальних.

У порівнянні з нормою ст. 542 ЦК УРСР, ст. 1252 ЦК України містить певні новели. По-перше, ЦК України розширив коло осіб, посвідчення заповітів якими прирівнюється до нотаріального, за рахунок надання права посвідчувати заповіти начальникам слідчого ізолятора. По-друге, у ньому закріплено, що таке посвідчення має відбуватися при свідках (ст. 1253 ЦК України). Одним із основних положень спадкового права є таємниця заповіту. Лише спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни (ст. 1255 ЦК України).

3. Правова характеристика спадкового договору

Аналіз наукових досліджень публікацій, в яких започатковано розв'язання зазначеної проблеми, свідчить, що в питанні визначення юридичної сутності спадкового договору у вітчизняній науці переважає точка зору на це явище як на наступництво майнового характеру за спадковим договором. У той самий час слід зазначити, що спектр поглядів науковців щодо оцінки доцільності існування цієї правової конструкції у системі спадкового права України коливається від вкрай негативного та критичного до позитивного. І це не дивно, оскільки новий, раніше невідомий українському цивільному законодавству, правовий інститут закономірно висвітлює питання: чи є така новела кроком уперед чи кроком назад на шляху його вдосконалення? Безумовно, якщо її загальний зміст і спрямованість не суперечить основним засадам цивільного законодавства та гармонійно узгоджується з його загальним духом, то слід лише вітати вдале нормативне рішення законодавця. Але слід бути відвертими у визнанні того факту, що конструкція спадкового договору залишається недосконалою. Тому актуальним є питання визначення юридичної природи та місця спадкового договору в новому Цивільному кодексі України.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦК України) Зазначене дає підстави визначити юридичну природу спадкового договору. Це консенсуальний договір, оскільки момент його укладення пов'язується з досягненням сторонами угоди за всіма істотними умовами і тягне за собою виникнення цивільних прав та обов'язків контрагентів після вчинення правочину у письмовій формі та нотаріального посвідчення. Істотною умовою спадкового договору є його предмет, яким виступає майно відчужувача. Спадковим договором може встановлюватися лише речове право, а саме виключно право власності набувача.

У наведеному у ст. 1302 ЦК України визначенні спадкового договору не викликає сумнівів така ознака - оплатність, оскільки кожна сторона отримує від іншої зустрічне задоволення: набувач - у вигляді визначеного у договорі конкретного майна, а відчужувач - у вигляді відповідних дій майнового або немайнового характеру з боку свою контрагента. Характер зустрічного задоволення у спадковому договорі є однією із ознак, які дозволяють його відрізнити від близьких до нього правових конструкцій. Цим він відрізняється, передусім, від заповіту, який за своєю суттю є безоплатним правочином. На відміну від договору довічного утримання, в якому загальний обсяг належного відчужувану зустрічного падання є невизначений, оскільки зобов'язання з такого надання діє на весь строк життя відчужувача, у спадковому договорі обсяг дій майнового або немайнового характеру, які має виконати набувач, повинен бути чітко визначений оскільки з цим закон пов'язує питання про належне виконання або невиконання передбачених договором умов. Окрім цього, договір довічного утримання починається з переходу права власності, а спадковий договір саме цим і завершується. Стосовно останнього можна заперечувати, що у разі закріплення в договорі умови про виконання визначених розпоряджень відчужувача після відкриття спадщини законом передбачений автоматичний перехід майна у власність набувача. Але такі сумніви не є закономірними. Слід погодитися з точкою зору тих авторів, які цілком слушно вважають за необхідне розглядати момент переходу права власності на речі виключно з доцільності його обумовлення виконанням сторонами умов договору і застосовувати в даній ситуації такий підхід, як резервування права власності.

Спадковий договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 1304 ЦК України). У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним. Ця умова має істотне юридичне значення. При посвідченні спадкового договору нотаріус накладає заборону на відчуження майна, чим досягається охорона прав та інтересів набувача. З огляду на це нотаріус визначає обсяг майна, що підлягає майбутньому відчуженню. І якщо при посвідченні заповіту не перевіряється наявність права власності заповідача на майно (оскільки до моменту відкриття спадщини його обсяг може коливатися у бік як збільшення, так і зменшення), то при посвідченні спадкового договору вкрай важливо визначити обсяг майна, на яке накладається така заборона. Зрозуміло, що у разі смерті відчужувача набувач повинен отримати майно в обсязі, розмір якого не може бути меншим за тон, який було визначено на момент укладення договору.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інші особи. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особи.