Визнання оборотоздатності однією зі складових правомочностей корпоративного права зумовлює те, що відчуження частки у статутному (складеному) капіталі господарського товариства фактично спричиняє і перехід до нового набувача й усіх інших правомочностей, що становлять зміст корпоративного права. Інакше кажучи, відчуження корпоративного права відбувається шляхом відчуження одного з його складових елементів, а саме права на частку у статутному (складеному) капіталі господарського товариства. Деякою мірою це можна виправдати тим, що корпоративне право, перш за все, є правом особи, частка якої визначається у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарської організації.

Разом із цим виникає питання, що саме є оборотоздатним: корпоративне право як самостійне право, що має економічну вартість, чи його складова, право на частку у статутному (складеному) капіталі господарського товариства, здійснення якого і забезпечує перехід корпоративного права від однієї особи до іншої.

Слід зазначити, що вирішення цього питання є вкрай важливим для практики, оскільки не зовсім зрозуміло, стосовно чого можуть укладатися поширені на практиці договори (наприклад, про відчуження, застави та інші), щодо корпоративних прав в цілому, чи все ж таки щодо їх складової, а саме права на частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарського товариства та іншої господарської організації. Адже, з одного боку, чинне законодавство не виключає можливість, щоб розглядати корпоративне право учасника (засновника) господарської організації як самостійний об'єкт цивільних прав, а з другого боку, закріплений у законодавстві механізм відчуження корпоративних прав через відчуження частки у статутному (складеному) капіталі не зовсім відповідає загальному принципу переходу від засновників до господарської організації права власності на майно, внесене до її статутного (складеного) капіталу (фонду), особливо в тих випадках, коли це прямо передбачено законом, наприклад у господарських товариствах.

Незважаючи на відсутність спеціальних норм щодо загальних засад оборотоздатності корпоративних прав як самостійних об'єктів цивільних прав, отримати відповідь на це питання дозволяє аналіз загальних норм ЦК України та ГК України щодо оборотоздатності різних видів об'єктів цивільних прав.

Так, основні правові засади вільного обороту різних видів об'єктів цивільних прав визначено у статтях 177, 178 ЦК України та ст. 139 ГК України. Зокрема, основний принцип оборотоздатності будь-якого із об'єктів цивільних прав закріплено у ст. 178 ЦК України. Вказаною нормою передбачено, що будь-які об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або в інший спосіб, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. При цьому у ст. 177 ЦК України до об'єктів цивільних прав віднесено речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Таким чином, зі змісту зазначених загальних норм можна зробити висновок, що корпоративне право є самостійним об'єктом цивільних прав і охоплюється наведеним у ст. 190 ЦК України поняттям "майно", а тому може виступати предметом різних цивільно-правових договорів.

Такий висновок знаходить підтвердження і в деяких нормах ЦК України та ГК України, в яких законодавець розглядає корпоративні права як самостійний об'єкт цивільних прав. Так, згідно із ч. 1 ст. 1030 ЦК України предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Такий широкий зміст наведеної норми дозволяє зробити висновок, що предметом договору управління можуть бути і корпоративні права. При цьому слід звернути увагу на те, що кожне з перелічених у ст. 116 ЦК України прав учасників господарського товариства навряд чи може бути окремо предметом договору управління майном. Адже зі змісту норм глави 70 ЦК України в управління передається корпоративне право в цілому, оскільки передання однієї з його правомочностей не дозволятиме здійснювати управління корпоративними правами, або може бути предметом вже іншого договору (наприклад, предметом договору доручення у разі надання іншій особі окремо права брати участь в управлінні товариством при прийнятті рішень на загальних зборах засновників (учасників), права отримання інформації про діяльність товариства, або права відчужити частку у статутному капіталі господарського товариства тощо).

Про корпоративні права як самостійний об'єкт цивільних прав йдеться і у ст. 170 ГК України. Зокрема, вказаною нормою стосовно управління корпоративними правами держави передбачається можливість укладення на конкурсній основі договору доручення з управління корпоративними правами держави.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, розглядаючи співвідношення корпоративних прав та їх складової, права учасника відчужувати свою частку у статутному (складеному) капіталі (фонді) господарського товариства чи іншої господарської організації, можна зробити висновок, що останнє є лише правовою формою здійснення та розпорядження корпоративними правами. Корпоративні права є самостійним об'єктом цивільних прав, а тому можуть виступати предметом різних цивільно-правових договорів.

1.4 Виникнення та припинення корпоративних прав

Вирішенням більшості правових проблем, пов'язаних із визначенням, набуттям та здійсненням корпоративних прав, стало прийняття нового Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України як базових кодифікованих нормативно-правових актів, покликаних створити ефективну правову базу для регулювання цивільних та господарських відносин. Однак із їх прийняттям так і не було вирішено всіх правових проблем, що виникають у зв'язку із набуттям та здійсненням корпоративних прав стосовно різних видів господарських товариств.

До сьогодні відносини, які складаються між учасниками цивільних та господарських відносин з приводу набуття, здійснення та розпорядженням корпоративними правами, регулювалися трьома головними нормативно-правовими актами, зокрема ЦК України, ГК України та Законом України "Про господарські товариства", низкою інших законів та підзаконних нормативних актів. Однак практичне застосовування їх положень до відносин, пов'язаних із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами, дає підстави зробити висновок про їх неузгодженість між собою. Це часто стає причиною того, що у правозастосовній практиці виникають проблемні питання щодо правильного застосування деяких норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про господарські товариства" при врегулюванні відносин, пов'язаних із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами. Є сподівання, що у вирішенні питання допоможе спеціальний Закон України «Про акціонерні товариства», прийнятий 17 вересня 2008 року, і який набуває чинності 29.04.2009 року.

Підставами виникнення корпоративних прав фізичної особи можуть бути:

1) заснування (участі в заснуванні) господарської організації (первинний спосіб набуття корпоративних прав);

2) набуття особою вже існуючих корпоративних прав на підставі вчинення правочинів, спадкування (правонаступництва), рішення суду тощо (похідний спосіб набуття корпоративних прав).

Право власності на акції виникає в акціонера з моменту зарахування акцій на його особовий рахунок реєстратором (при документарній формі випуску акцій) або на рахунок у цінних паперах зберігачем (при бездокументарній формі випуску акцій). У свою чергу таке зарахування можливе лише після повної сплати акціонером вартості акцій (при первинному способі набуття).

Щодо інших корпоративних прав слід зазначити, що вони виникають одразу ж після державної реєстрації відповідної господарської організації і учасники (члени) можуть користуватися ними в повному обсязі - єдиним обмеженням є неможливість відчуження корпоративних прав у тій частині, що не була оплачена.

Підставами припинення корпоративних прав можуть бути:

1) відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, внесення до статутного фонду тощо);

2) вихід власника корпоративних прав із господарської організації (господарського товариства, кооперативу тощо);

3) виключення власника корпоративних прав з господарської організації;

4) визнання власника корпоративних прав таким, що вибув зі складу господарської організації;

5) припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права;

6) інші законні підстави.

Корпоративні права, як особливий вид майна, можуть бути предметом різних правочинів - купівлі-продажу, дарування, міни, можуть передаватись до статутного фонду (майна) суб'єкта господарювання або в заставу. Але при здійсненні правочинів з корпоративними правами слід враховувати їхню особливу природу. Власник корпоративних прав, як правило, має також певні обов'язки перед відповідною господарською організацією та іншими власниками корпоративних прав. Тому процес відчуження корпоративних прав юридичне є більш складним, ніж відчуження майна у формі речей (за винятком відчуження акцій ВАТ).

Типовими обмеженнями, які можуть впливати на оборотоздатність корпоративних прав є:

закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками господарської організації (ч. З ст. 81 ГК України, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 166 ЦК України);

встановлення заборони відчужувати корпоративні права взагалі (ч. З ст. 166 ЦК) або тільки третім особам (особам, що не є учасниками або членами господарської організації) (ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 166 ЦК);

необхідність надання згоди на відчуження іншими учасниками господарської організації (ч. 1 ст. 127 ЦК);

необхідність внесення до установчих документів та державної реєстрації змін щодо складу учасників (членів), пов'язаних із фактом відчуження корпоративних прав (ч. 2 ст. 82 ГК, ст. 8 Закону «Про кооперацію»).

Деякі з цих обмежень встановлені законодавчо, деякі можуть встановлюватись установчими документами господарських організацій.

Проблемою, пов'язаною із переходом та припиненням права власності на корпоративні права, є необхідність відображати зміни в персональному складі учасників (засновників, членів) в установчих документах господарської організації (за винятком змін у персональному складі акціонерів, які фіксуються в спеціальному реєстрі). Непоодинокими є випадки, коли учасник подає заяву про вихід із товариства чи відчужує свої корпоративні права третій особі, але інші учасники відмовляються внести відповідні зміни до установчих документів і правова ситуація довгий час залишається невизначеною.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

2.1 Юридичні основи спадкування корпоративних прав

На найбільш ранніх стадіях свого розвитку держава прагнула прибрати до рук якнайбільше майна. Одним із джерел його придбання була конфіскація майна померлого. Але згодом держава усвідомила, що найприроднішим спадкоємцем є родич померлого. З цього моменту почало формуватися нормативне регулювання спадкування. За наших днів цей інститут цивільного права досить розвинутий, і авторам нового Цивільного кодексу України потрібно було тільки "творчо опрацювати" наявний та усталений досвід радянських часів, поєднавши його з найбільш вдалими новелами права розвинутих країн.

Тема регулювання спадкових відносин постійно перебувала в епіцентрі уваги громадськості, оскільки завжди була актуальною і цікавою як для науки, так і для будь-якого пересічного громадянина. Інститут спадкового права формувався протягом довгого часу і на певних етапах його історичного розвитку в залежності від економічних, соціальних та інших умов він розглядався по-різному.