- Вступ
- Розділ І. Поняття, сутність і значення інституту спеціального провадження в кримінальному процесі України
- 1.1 Сутність і значення інституту спеціального провадження в кримінальному процесі України
- 1.2 Спеціальне досудове розслідування кримінальних правопорушень
- Висновки до Розділу І
- Розділ ІІ. Актуальні проблеми спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень
- 2.1 Аналіз практики здійснення спеціального досудового розслідування
- 2.2 Проблемні питання здійснення спеціального досудового розслідування злочинів
- Висновки до Розділу ІІ
- Висновки
- Список використаної літератури
- Додатки
Вступ
Актуальність теми. В умовах глобалізації та прагнення нашої держави інтегруватися в європейське співтовариство кримінальне процесуальне законодавство України зазнає змін, зокрема зростає увага до розумного спрощення процесуальних процедур за рахунок диференціації кримінальних проваджень.
Необхідність дослідження такого явища, як інститут кримінального провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого (trial in absentia), з урахуванням світових тенденцій до застосування його механізмів у кримінальному процесі є очевидною. Питання про процесуально-правову природу вказаного інституту, його сутність і значення залишаються дискусійними, що свідчить про недостатнє вивчення даної проблеми.
Під час проведення дослідження було проаналізовано роботи Є.Г. Бендерської, О.О. Нагорнюк-Данилюк, Д.О. Алєксєєвої-Процюк, Л.Д. Удалової, та інших.
Метою цього дослідження є комплексний аналіз існуючих теоретико-правових досягнень сучасної юридичної науки в дослідженні спеціального кримінального провадження, визначенні його природи і сутності.
Об'єктом дослідження є сукупність суспільно
-правових відносин під час здійснення спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень в Україні.
Предметом дослідження є інститут спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Завдання,
які ставляться перед автором для досягнення поставленої у дослідженні мети:
1. Дослідити та розкрити сутність і значення інституту спеціального провадження в кримінальному процесі України;
2. Розкрити та описати основні аспекти спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень;
3. Провести аналіз практики здійснення спеціального досудового розслідування;
4. Розглянути основні проблемні питання здійснення спеціального досудового розслідування злочинів.
Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів застосовувалася система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, зокрема: формально-логічний, порівняльний, діалектичний (використані для формування та аналізу правових категорій та понять, які є предметом роботи); нормативний (застосовувався в процесі аналізу законодавства України); системний (дав можливість визначити місце інституту спеціального досудового розслідування та визначити його елементи в кримінальному процесі України); аналіз; синтез; порівняння.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів та списку використаної літератури.
Розділ І. Поняття, сутність і значення інституту спеціального провадження в кримінальному процесі України
1.1 Сутність і значення інституту спеціального провадження в кримінальному процесі України
Оцінюючи стан розробки вказаної проблеми, слід зауважити, що у вітчизняній науці дана проблематика не була комплексно досліджена, більшість наукової літератури і публікацій написані західними та російськими вченими.
У зарубіжному кримінальному процесі кримінальне провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого достатньо розроблене і давно використовується в інтересах прискорення здійснення правосуддя. Жодний міжнародний правовий акт із прав людини не містить вимоги про обов'язкову присутність обвинуваченого в залі судового засідання. Більше того, у ст.21 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 року зазначено, що коли ця Конвенція не передбачає іншого, виконання вироків, винесених за відсутності обвинуваченого, та постанов у кримінальних справах здійснюється за тими самими правилами, що й інших вироків [16].
Проте закон України "Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків" від 26.09.2002 містив застереження про те, що Україна відмовлятиме у виконанні санкцій, винесених за відсутності підсудного [17]. Це положення Закону було виключене на підставі закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини" від 07.10.2014.
Цим Законом були внесені зміни й до Кримінального процесуального кодексу України, а саме закріплений особливий порядок здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, тобто порядок здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого [18].
У сучасній юридичній літературі для позначення кримінального провадження за відсутності підозрюваного чи обвинуваченого використовують різноманітні поняття, серед яких "заочний розгляд кримінальної справи", "заочне кримінальне провадження", "розгляд кримінальної справи за відсутності підсудного", "заочний судовий розгляд кримінальних справ", "заочне правосуддя" та інші. Кожне з вищенаведених понять акцентує увагу на певному аспекті правової сутності trial in absentia та здебільшого наголошує саме на особливому порядку судового розгляду кримінального провадження.
Зауважимо, що поняття кримінального провадження нерозривно пов'язане з проблемою диференціації кримінально-процесуальної форми. Зокрема, В.М. Трофименко зазначає, що процесуальна форма є невід'ємною стороною кримінального судочинства, оскільки являє собою правову форму діяльності органів досудового розслідування, оперативних підрозділів, прокурора, слідчого судді та суду, а також осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні [5, с.278].
На думку Ю.М. Грошевого, саме у процесуальній формі виражаються правові гарантії дотримання принципу законності в судовій діяльності, повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, охорони прав і законних інтересів людини, належного застосування норм матеріального права [19, с.103].
В науковій літературі наголошується, що соціальна цінність кримінальної процесуальної форми полягає в тому, що, передбачена чинним законодавством держави, вона є результатом його гармонізації з європейськими стандартами в галузі захисту прав і свобод людини у сфері кримінального судочинства, їх імплементації у внутрішні правові механізми [5, с.279]. З іншого боку, Л.М. Лобойко вказує, що функціональним призначенням кримінально-процесуальної форми є забезпечення одноманітності провадження у кримінальних справах всіма органами досудового розслідування, прокуратури і суду [13, с.42-43].
Процесуальна форма постійно еволюціонує, тому погляд про те, що кримінально-процесуальна форма у всіх справах має бути уніфікована, не відповідає сучасним тенденціям законодавчого регулювання кримінально-процесуальної діяльності учасників кримінального процесу. Диференціація кримінально-процесуальної форми є пріоритетним напрямком реформування кримінального процесуального законодавства.
Як зазначає Л.І. Сокира, на сучасному етапі розвитку кримінально-процесуального законодавства проблеми процесуальної форми найбільш гостро постають у зв'язку з питанням про диференціацію процесу, тобто створення різних за ступенем процесуальної складності процедур розгляду кримінальних справ [8, с.75].
На думку О.В. Смирнова та К.Б. Калиновського, під диференціацією кримінально-процесуальної форми треба розуміти таку будову судочинства, при якій поряд зі звичайним порядком мають місце процесуальні форми, які передбачають як спрощення процедури у нескладних справах, так і її ускладнення щодо найбільш небезпечних злочинів або справ, що потребують особливої процесуальної захищеності законних інтересів обвинуваченого або інших учасників судочинства [9, c.645].
У свою чергу, А.С. Тукієв уважає, що диференціація кримінальних проваджень являє собою утворення таких унікальних проваджень, які є кінцевими і цілісними як "первинний" порядок судочинства, але вигідно відрізняються тими чи іншими відхиленнями від установленого законом загального порядку [10, c.9].
В науці кримінального процесу існує думка про те, що під диференціацією кримінально-процесуальної форми треба розуміти існування самостійних проваджень, які характеризуються наявністю певної матеріально-правової бази, що об'єктивно зумовлює відмінності в законодавчому регулюванні, комплексністю і наявністю суттєвих відмінностей порівняно зі звичайним порядком провадження, що спричиняє в кінцевому підсумку зміну форм діяльності у таких справах [20, с.67]. З огляду на вищенаведене визначення диференціації кримінально-процесуальної форми система кримінального процесу може бути подана як сукупність окремих проваджень, які відрізняються за своєю спрямованістю.
Отже, наявність окремих особливостей (порівняно із загальним порядком досудового розслідування і судового провадження) при здійсненні процесуальних дій чи прийнятті процесуальних рішень дозволяє говорити про диференціацію кримінально-процесуальної форми (кримінальних проваджень).
У теорії кримінального процесу розглядається два напрямки здійснення диференціації, а саме напрямок спрощення процесуальної форми з метою здешевлення і прискорення провадження, зменшення формалізму, а також напрямок ускладнення провадження з метою встановлення додаткових процесуальних гарантій для осіб зі специфічними юридично значущими властивостями.
При вивченні питання диференціації кримінально-процесуальної форми особлива увага вчених приділяється її критеріям, погляди з цього питання також різняться. Наприклад, М.Л. Якуб виділяє такі критерії диференціації, як ступінь суспільної небезпеки і тяжкість міри покарання, передбаченої законом; ступінь складності справ даної категорії; суспільно-політичне значення справ даної категорії; значення, яке має злочин для інтересів окремих осіб, відомств, організацій і підприємств [12, с.104].
Крім вищенаведеного, існує також поділ критеріїв диференціації кримінально-процесуальної форми на процесуальні, до яких відносяться ступінь складності пізнавальної діяльності з установлення всіх обставин справи, наявність в обвинуваченого особливих якостей, та на матеріальні, мається на увазі вид і міра покарання, які можуть бути застосовані до обвинуваченого, ступінь суспільної небезпеки особи обвинуваченого.
Зі своїх позицій А.І. Шмарьов говорить про три підстави диференціації: завдання провадження і матеріально-правові підстави, які лежать в його основі; ступінь складності кримінальної справи; ступінь співвідношення у провадженні публічних і диспозитивних начал. Крім перерахованих, О.В. Смирнов та К.Б. Калиновський виділяють ще й такий критерій диференціації, як повага суверенітету іноземної держави.
Проаналізувавши вищенаведені позиції вчених, можна сказати, що вони взаємодоповнюють одна одну і відрізняються за ступенем конкретизації.
