Звільнення від кримінальної відповідальності у звязку з дійовим каяттям: автореферат... канд. юр. наук// Харків. - 2003 рік// Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. Фріс П. Л. Конспект лекцій з кримінального права. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пункті 2 та 3 частини другої ст.105 , встановлюється судом, який їх призначає. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом. 2. Спеціальний суб'єкт злочину. Види (класифікація) суб'єктів злочину Законодавець, введенням ознак спеціального суб'єкта злочину звужує сферу поширення норми, співвідносячи її до відповідного кола відповідальних осіб, ознаки яких вказані в диспозиції закону. Сказане дозволяє зробити висновок, що спеціальний суб'єкт злочину: 1) крім осудності та віку кримінальної відповідальності, володіє ще що найменш однією додатковою ознакою; 2) ці ознаки вказані в кримінальному законі чи прямо витікають з нього; 3) їх наявність обмежує коло осіб, які можуть нести відповідальність по даному закону. Вказані ознаки повинні бути встановлені при кваліфікації злочину, що забезпечує правильне застосування закону по суб'єкту злочину. Устименко В.В. Спеціальний суб'єкт злочину. Харків., 1989 Всі ознаки спеціального суб'єкту в чинному законодавстві можна розділити на три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове положення суб'єкта; 2) фізичні властивості суб'єкта; 3) взаємовідношення суб'єкту з потерпілим. Цікаву, і таку, що заслуговує уваги, кваліфікацію спеціальних суб'єктів, виділивши такі три групи по ознаках, що характеризують: 1) правове становище (статус) суб'єкта; 2) особистість винного; 3) специфіку злочинних діянь особи. В цілому така класифікація виглядає наступним чином. Правове становище (статус) суб'єкту: 1) державно-правове становище особи - громадян України, іноземець; 2) в сфері оборони країни - військовозобов'язаний, особа, що підлягає призову на військову службу, військовослужбовець; 3) в сфері транспорту - працівник залізничного, водного, повітряного транспорту, особа, що керує транспортним засобом, особа, що відповідає за технічний стан і експлуатацію транспортного засобу, капітан судна, члени екіпажу повітряного судна, пасажир; 4) в сфері організаторсько-розпорядчої, адміністративної-господарської чи іншої службової діяльності - посадова особа, директор, головний інженер, головний (старший) бухгалтер, особа, якій відомості, що складають державну таємницю, були доручені по службі; 5) в сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, комунального господарства, будівництва і т.п. - особа, якій доручено зберігання чи охорона державного чи громадського майна. Працівник закладів торгівлі, громадського харчування, працівник будівельних підприємств, працівник підприємства, діяльність якого пов'язана з використанням, зберіганням, обліком чи транспортуванням вибухових чи радіоактивних речовин; 6) в сфері шлюбно-сімейних відносин і відносин, що складаються на підставі визначеної залежності - особа, що піклується про потерпілого чи поставила потерпілого в небезпечне для життя становище, батьки, діти, опікун (піклувальник), особа, від якої потерпілий залежить матеріально; 7) в сфері правосуддя і при виконанні кримінального покарання - працівник органів дізнання, слідчий, прокурор, суддя, свідок, перекладач, експерт, потерпілий, особа, якій передано на зберігання майно згідно арешту чи опису, особа, що знаходиться під вартою чи відбуває покарання в вигляді позбавлення волі, особа, по відношенню до якої встановлено адміністративний нагляд; 8) правове положення особи в сфері медицини - лікар, особа медичного персоналу. Особистість винного: 1) негативні соціально-психологічні властивості, що обумовлені антисоціальною діяльністю - наявність попередньої судимості (спеціальний рецидив); 2) наявність адміністративного стягнення (необхідна повторність); 3) біологічні (фізичні) властивості винного - чоловік, жінка, особа, хвора на венеричні захворювання чи СНІД. Специфіка злочинних дій особи: 1) характер злочинних діянь, що складають об'єктивну сторону відповідних злочинів - організатор, виконавець; 2) інтенсивність дій, що складають об'єктивну сторону відповідних злочинів - активний учасник. Спеціальні суб'єкти можна класифікувати не лише по їх юридичній природі, але й по кількості ознак, що їх характеризують. Не виключена також класифікація в залежності від виду складу злочину, де вони вказані, а також виходячи з методу опису цих ознак в самому законі. Так, в залежності від кількості ознак, спеціальні суб'єкти ділять на: 1) прості - наприклад, службова особа; 2) складні (комбіновані) - наприклад, особа, що раніше притягувалася до кримінальної відповідальності (перша ознака) за вчинення тяжкого злочину (друга ознака). В залежності від того, в якому виді складу злочину вказані спеціальні суб'єкти, їх ділять на: 1) такі, що вказані в основному складі; 2) такі, що вказані тільки в кваліфікаційних складах; 3) такі, що вказані як в основних так і в кваліфікаційних складах (наприклад, службова особа - ч. 1 і 2 ст. 364 КК України). Класифікація спеціальних суб'єктів як і будь які інші наукові класифікації, виступає в якості ефективного засобу пізнання самих спеціальних суб'єктів. За допомогою наведених класифікацій ми систематизуємо їх у відповідності до загальних чи відмінних ознак. Це позволяє не лише визначити їх кількість чи розкласти в групи та привести їх вивчення в окрему систему, але й виявити їх юридичну характеристику. Мірошніченко Н., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче вивчення. // Право України. №7. 1997. С. 23-25. Наведена вище класифікація має відносний характер і весь час доповнюється та розвивається. Але це не позбавляє її тієї позитивної ролі, яку вона відіграє в пізнанні спеціальних суб'єктів. Наприклад, класифікація спеціальних суб'єктів по таких їх ознаках, як правове становище, характер діянь і особистісні властивості, дає можливість не лише визначити коло суб'єктів, що входять в ці групи, але й той зв'язок, що існує між спеціальним суб'єктом та іншими елементами складу злочину. За допомогою такої ознаки, як правове положення, розкривається зв'язок спеціального суб'єкта з об'єктом злочину. Характер вчинюваних ним діянь визначає зв'язок з об'єктивною стороною злочину, а через неї і з об'єктом посягання. Виділені ж в класифікації спеціальні суб'єкти по характеру їх особистісних властивостей показують, що ці ознаки в єдності з іншими ознаками складу злочину виступають в якості основи кримінальної відповідальності і саме ці особистісні властивості в значній мірі підвищують суспільну небезпеку злочину в цілому. Не можна не відмітити і значення класифікації для законодавчої діяльності, удосконалення кримінального законодавства. Ці класифікації обрисовують ті форми (прийоми), з допомогою яких можуть бути описані в законі ознаки спеціальних суб'єктів. Достатньо, наприклад, відмітити використання в цьому відношенні позитивної, негативної чи позитивно-негативної форми їх описання прямі посилання на правове положення такого суб'єкта, його особистісні властивості. Класифікація, без сумніву, виступає важливим орієнтиром і в правозастосовчій практиці. При допомозі класифікації з більшою визначеністю пізнаються ознаки спеціальних суб'єктів у випадках ідеальної сукупності, коли злочини, що входять до неї, скоєні таким суб'єктом, а також при конкуренції законів, що передбачають відповідальність близьких за ознаками спеціальних суб'єктів, для визначення саме того закону, який необхідно застосувати в даному випадку. Якщо в законі вказані складні (комбіновані) спеціальні суб'єкти, то належить виявити дві чи більше їх ознак. Відсутність хоча б однієї з них виключає такого суб'єкта і відповідно кваліфікацію скоєного по даному закону. При кваліфікації діянь співучасників особистісні властивості, що утворюють ознаки спеціальних суб'єктів, не можуть бути застосовані до цих співучасників в вину і тим самим обтяжувати чи пом'якшувати їх відповідальність. злочин осудність кримінальний відповідальність 3. Осудність як необхідна умова кримінальної відповідальності

Суб'єктом злочину може бути тільки осудна особа. Осудність поряд з досягненням встановленого віку виступає в якості обов'язкової умови кримінальної відповідальності та є однією з обов'язкових ознак суб'єкта злочину. Осудність в самому широкому змісті цього слова означає здатність нести відповідальність перед законом за свою діяльність.

Згідно ст.19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого цим Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Кригер Г.А. Советское уголовное право. Общая часть. М., 1988.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

З цього положення можна зробити висновок, що осудність - це такий стан психіки, при якому людина в момент вчинення суспільно небезпечного діяння може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Із вказаним станом психіки пов'язана здатність особи відповідати за свої діяння.

Здатність розуміти фактичну сторону та соціальну значимість своїх вчинків і при цьому свідомо керувати своїми діями відрізняє осудну людину від неосудної. Злочин скоюється під дією цілого комплексу зовнішніх обставин, що відіграють роль причин і умов злочинної поведінки. Але ні одна не впливає на особу поза її свідомістю. Будучи мислячою істотою, людина з нормальною психікою здатна оцінювати обставини, в яких вона діє, і з врахуванням яких вибирає варіант поведінки, що відповідають її цілям. Вбачаючи в цьому підставу для звинувачення людини в суспільно небезпечному діянні, кримінальне право базується на положеннях співвідношення визначеності та свободи волі, про те, що тільки люди, які здатні пізнати дійсність та її об'єктивні закономірності, можуть діяти вільно.