4. Проблема зменшення осудності у кримінальному праві Теорія обмеженої (зменшеної) осудності, що має вікову історію, не дістала широкої підтримки серед радянських юристів і медиків, хоч окремі вчені були і є її прихильниками. В чинному Кримінальному кодексі України в ст.20 зазначено, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Ніхто й не заперечує, що у окремих громадян зустрічається (і досить часто) такий хворобливий розлад психіки, який “не дотягує” до неосудності і водночас є відхиленням від норми. Але чи можна і чи потрібно законодавчо визначати цей стан? Сучасні уявлення про його межові параметри свідчать, що судова психіатрія і юридична наука не виробили чіткої формули обмеженої осудності. А це, безумовно, зайвий раз демонструє архіскладність даної проблеми. Одного бажання замало. Коржанський М. И. Уголовное право Украины. Частина загальна: Курс лекцій. -К.: Наукова думка, 1996-336 с. Відомо, яку складність являє собою питання про встановлення осудності чи неосудності особи, як іноді фахівцям доводиться балансувати між цими двома станами. В колишньому Радянському Союзі були дві школи Московська та Ленінградська, їх методики були наповнені діаметрально протилежним змістом і заперечували одна одну. Іноді згідно однієї методики особу визнавали осудною, а в другої - неосудною. Психіатрія ще й досі вважається досить закритою наукою. В Україні сьогодні не вистачає судових психіатрів. Тому пробуємо викласти точку зору фахівців, які говорять “так” проблемі обмеженої осудності. Вважається, що осудним може бути лише психічно здоровий суб'єкт. Однак осудними можуть визнаватися і психопатичні особи, які вчинили протиправні дії у стані компенсації і душевно хворі в стані ремісії, тобто у тих випадках, коли особи, які мають психічні захворювання, що формально входять до складу медичного критерію неосудності, можуть усвідомлювати власну поведінку та керувати нею. Таким чином, сам факт наявності психічного захворювання автоматично не тягне визнання особи неосудною. Юридичний критерій характеризує осудність у змістовному аспекті, його визначають такі ознаки: інтелектуальна, вольова та емоційна. Однак у формулу осудності входять лише дві: інтелектуальна та вольова. Емоційна ознака самостійного значення не має, але повинна враховуватися при встановленні осудності, оскільки в деяких випадках емоційне перезбудження (наприклад, при патологічному афекті) може виключати осудність особи. Незважаючи на традиційність і стале поняття медичного критерію неосудності, пропонується виключити з нього ознаку “інший хворобливий стан” та включити до її поняття обмеженої осудності. Це дозволить уточнити поняття медичного критерію неосудності і дасть змогу визначити обмежену осудність. У літературі часом то розпалюються, то згасають суперечки про так звану зменшену осудність. Зменшена осудність -- це коломежовий стан між осудністю та неосудністю психопатів, дебілів, хронічних алкоголіків і наркоманів та осіб, які мали поранення (струс, травми тощо). Здатність таких осіб усвідомлювати характер своїх дій та керувати ними, хоча і знижена, зменшена, але вона збереглася, є. Якщо в особи така здатність є, то вона осудна, винна, бо вина неподільна. Якщо ж особа такої здатності немає, то вона неосудна. Тобто осудність, як і вагітність або є, або немає. Кримінальне законодавство деяких країн -- Угорщини, Польщі, Чехії, Югославії -- знає поняття зменшеної осудності. Під редакцією Я. Ю. Кондратьєва Кримінальне право України К.,2002 Кримінальний кодекс України визначає особливості обмеженої осудності у ст. 20 КК. Згідно з ч. 1 ст. 20 КК особа, яка визнана судом обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності за вчинене нею діяння, передбачене Кримінальним кодексом. Обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад не була здатною у повній мірі усвідомлювати свої дії або керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Кримінальний кодекс України. - К., 2001. Інститут обмеженої осудності новий для кримінального прав України і потребує особливо уваги науковців і практичних працівників. За медичний критерій обмеженої осудності пропонується розглядати психічні діяння, що не досягли психологічного рівня та не виключають осудності, але зменшили спроможність індивіда усвідомлювати свої дії та керувати ними. Незважаючи на велику кількість аномалій психіки та відсутність чітких меж між окремими формами, неглибокий рівень психічних розладів дозволяє віднести їх до єдиної групи (так звані суміжні стани психіки). Юридичний критерій обмеженої осудності повинен містити інтелектуальну та вольову ознаки. Інтелектуальна ознака - характеризується спроможністю усвідомлювати, а вольова - здатністю керувати своєю поведінкою. При обмеженій осудності інтелект та воля частково уражені, тобто спостерігається послаблення інтелектуальної і вольової здатності індивіда. В процесі аналізу поняття обмеженої осудності доцільно поставити питання про визначення ступеня усвідомлення індивідом своєї поведінки та спроможності керувати нею. Йдеться про встановлення глибини патологічних особистих порушень, що знижують спроможність суб'єкта злочину здійснювати вільний вибір зразка поведінки у конкретній ситуації. Цю ступінь слід визначити через клінічний критерій. Таким чином, у сучасному розумінні при характеристиці обмеженої осудності доцільно було б використати формулу, що містить три критерії: медичний, юридичний та клінічний, які, називаючи конкретний психічний дефект, характеризуючи можливості усвідомлення поведінки та керування нею, а також ступінь здійснення цих можливостей, описували б психічний стан особи з аномальною психікою в момент вчинення злочину. Суть обмеженої осудності полягає не в тому, щоб обов'язково пом'якшити кримінальне покарання особам з дефектом психіки. Ця можливість надана судам, які, враховуючи особу злочинця, суспільну небезпеку злочину, обставини справи, можуть призначити суб'єктові, що має психічні аномалії та визнаний обмежено осудним, покарання нижче нижньої межі або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, ніж це передбачено санкцією статті. Для осіб, визнаних обмежено осудними, ці питання повинні вирішуватися на загальних умовах. Право України. №7, 1997. // С. 24. До інших чинників необ'єктивності судово-психіатричних висновків належать умови нашої дійсності, коли арбітрами психічного здоров'я людей здебільшого виступають теоретики, а не лікарі - практики. На додачу до цієї дивної деталі не існує чітких критеріїв діагностики. Іноді експерти змушені діяти інтуїтивно і посилатися на власній, часом сумнівного характеру досвід.

На думку противників обмеженої осудності, концепція обмеженої осудності взагалі і щодо осіб, які страждають на алкоголізм або наркоманію зокрема, видається сумнівною. Особу не можна вважати частково винуватою. Неприпустимо закріплювати норму про пом'якшення відповідальності наркоманів та алкоголіків за існування законодавчого положення про те, що стан сп'яніння, у тому числі й наркотичного, за загальним правилом визнається судом обставиною, що обтяжує відповідальність. Спеціальне проголошення в законі відповідальності за злочини, вчинені в стані сп'яніння, має важливе значення для осіб, що зловживають наркотиками чи алкоголем. Вони повинні знати, що будуть відповідати за вчинений ними злочин повною мірою, без будь яких посилань на стан, в якому перебували.

Немає сумніву, що включення положення про обмежену осудність до Кримінального кодексу потягне за собою перебудову поглядів психіатрів і юристів на поняття осудності (неосудності), а отже, - й на розуміння вини і відповідальності. Це ускладнить сферу пізнання людини, приведе до збільшення медичних і судових помилок, створить можливий грунт для всіляких зловживань.

Усе викладене ще раз доводить, наскільки складною є проблема обмеженої осудності. І знову постає питання: а чи потрібна ця новела як у чинному кримінальному законодавстві України?

Висновок Отже, суб'єкт злочину -- це фізична особа, що досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, яка вчинила навмисно чи з необережності суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, осудна, а в окремих випадках наділена спеціальними ознаками, що вказані у відповідній нормі. Таким чином можна говорити, що найважливішими ознаками суб'єкту злочину є вік фізичної особи, при якому настає кримінальна відповідальність та осудність особи. Особу, що володіє цими ознаками ще називають загальним суб'єктом злочину. Крім того, згідно певних статей Кримінального кодексу України суб'єкт злочину повинен бути наділений ще й спеціальними ознаками, тому його ще називають спеціальним суб'єктом злочину. Осудність - це такий стан психіки, при якому людина в момент вчинення суспільно небезпечного діяння може усвідомлювати свої дії та керувати ними. В Кримінальному кодексі України дано пряме визначення осудності. Найбільш важливими критеріями неосудності є медичний (біологічний) та психологічний (юридичний). Важливою та цікавою для вивчення вбачається проблема зменшення осудності в кримінальному праві яка знайшла своє закріплення в новому Кримінальному кодексі України. Список використаних джерел 1. Конституція України К.,-1996 2. Кримінальний кодекс України. - К., 2001. 3. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., 2001 4. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України. К., 1997. 5. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1963-1996 рр. 6. Коржанський М. И. Уголовное право Украины. Частина загальна: Курс лекцій. -К.: Наукова думка, 1996-336 с. 7. Фріс П. Л. Конспект лекцій з кримінального права. 8. Трубиков В. М. Механізми соціальної адаптації осіб що звільняються від відбуття покарання //Київ.- 1990 рік// 9. Житний О. О. Звільнення від кримінальної відповідальності у звязку з дійовим каяттям: автореферат... канд. юр. наук// Харків. - 2003 рік// 10. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Д., 1992. 11. Ковальський В.С. Кримінальне право України. К., 1997. 12. Кригер Г.А. Советское уголовное право. Общая часть. М., 1988. 13. Мірошніченко Н., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче вивчення. // Право України. №7. 1997. С. 23-25. 14. Музика А. Ще раз про обмежену осудність. // Право України. №4. 1998. С. 38-41. 15. Устименко В.В. Спеціальний суб'єкт злочину. Харків., 1989. 16. Чернишова Н.В., Володько В.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. К., 1996. 17. Під редакцією Я. Ю. Кондратьєва Кримінальне право України К.,2002