Неосудний не може нести кримінальну відповідальність за свої поступки перш за все тому, що в них не приймали участь його свідомість і воля. Суспільно небезпечні діяння психічно хворих обумовлені їх хворобливим станом. Яку б тяжку шкоду суспільству вони не причинили, у суспільства немає підстав для вмінення цієї шкоди їм в вину. Застосування покарання до неосудних було б несправедливим і недоцільним ще й тому, що по відношенню до них недосяжна мета кримінального покарання - виправлення та перевиховання.

До осіб, що скоїли суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, по призначенню суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Ці міри, які не є покаранням, а лише служать для захисту суспільства від суспільно небезпечних діянь неосудних і одночасно для охорони особи душевно хворих та їх лікування.

Для вирішення питання про визнання особи неосудною використовується два критерії. Одним з них є наявність в особи хворобливого розладу психіки. Цей критерій прийнято називати медичним (біологічним). Другий критерій визначається відсутністю в особи можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними. Цей критерій називається психологічним (юридичним). Для визнання особи неосудною необхідно встановити обидва критерії. Не кожна душевнохвора особа є неосудною. Розлад душевної діяльності може бути різним по своїй тяжкості. Лиш коли він досяг такої ступені, що людина внаслідок цього не усвідомлює свої дії чи не може керувати ними, тільки тоді її можна вважати неосудною.

В усіх випадках, коли в суду чи органу, що проводить слідство виникають сумніви відносно осудності, обов'язково проводиться судово-медична експертиза. На підставі висновку експертизи остаточне рішення про визнання особи осудною чи неосудною виносить суд. Порядок проведення судово-психіатричної експертизи регулюється кримінально-процесуальним законодавством. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України. К., 1997.

Медичний (біологічний) критерій неосудності характеризується наявністю у особи одного з чотирьох різновидів розладів психічної діяльності:

1) хронічна душевна хвороба;

2) тимчасовий розлад душевної діяльності;

3) слабоумство;

4) інший хворобливий стан.

Цими критеріями охоплюються всі відомі науці хворобливі розлади психіки. Зі змісту медичного критерію слідує, що нехворобливі розлади психічної діяльності не повинні виключати осудність. Прикладом тимчасових нехворобливих змін у психіці може служити стан афекту (сильного душевного потрясіння). Сильна, швидко зростаюча емоція гніву, страху може стати внутрішньою збуджуючою силою злочину. У людини в такому стані звужена свідомість і обмежена можливість керувати своїми діями. Але такий фізіологічний афект на відміну від патологічного не є хворобливим розладом психіки, а тому не є критерієм неосудності. Вчинення злочину в стані афекту враховується лиш як обставина, що пом'якшує відповідальність.

Для встановлення медичного критерію достатньо одного з вищевказаних видів психічних розладів.

Юридичний (психологічний) критерій неосудності характеризується двома ознаками:

1) інтелектуальною - нездатністю особи усвідомлювати свої дії;

2) вольовою - нездатністю особи керувати своїми діями.

При багатьох психічних захворюваннях у людини зберігається до певних меж правильне орієнтування, він володіє певним запасом знань. Для визнання особи неосудною необхідно встановити її здатність усвідомлювати саме те суспільно небезпечне діяння, яке він вчинив. При цьому необхідно, щоб особа усвідомлювала не тільки фактичну сторону діяння, але і його соціальну значимість, суспільно небезпечний характер. Це випливає із кримінально-правового поняття навмисності та необережності вини.

Питання про осудність (неосудність) завжди вирішується по відношенню до конкретного діяння. Ніхто не може бути визнаним неосудним взагалі, безвідносно до скоєного. По-перше, протікання хронічних душевних хвороб допускає можливість покращання стану (ремісії). По-друге, при деяких видах психічних розладів, наприклад при олігофренії, особа може усвідомлювати фактичну сторону та суспільно небезпечний характер одних своїх дій (таких як нанесення тілесних ушкоджень) і не усвідомлювати суспільної небезпеки інших дій, таких, що зачіпають більш складні суспільні відносини, наприклад необережні злочини в області техніки.

Інтелектуальна і емоційно-вольова сфери психічної діяльності нерозривно пов'язані між собою. Сучасна психіатрія вважає, що не існує ізольованого враження психічних функцій. Однак це не виключає того, що хворобливий розлад психіки може зачіпати ту чи іншу її сторону. При деяких душевних захворюваннях особа у визначених межах може критично відноситися до своїх дій, але не в стані керувати ними. Тому психологічним критерієм неосудності служить як нездатність особи усвідомлювати свої дії (інтелектуальний критерій), так і неможливість керувати ними (вольовий критерій).

Особа визнається неосудною, якщо вказані порушення інтелекту і волі викликані розладом психіки. При цьому не вимагається, щоб саме суспільно небезпечне діяння, по відношенню до якого особа визнається неосудною, знаходилось у причинній залежності від душевного захворювання.

Треба також мати на увазі, що в таких випадках, коли психічне захворювання особи не виключало у неї здатності при вчиненні суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії, керувати ними, особа повинна бути визнана осудною. Таке рішення зумовлюється тим, що деякі психічні хвороби (наприклад, епілепсія) не завжди супроводжується постійною втратою здатності знати, усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавила її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть бути застосовані примусові засоби медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню на основі відповідних законних підстав. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1963-1996 рр.

Згідно зі ст. 19 КК України не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Осіб, поміщених у лікарні з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільно небезпечного діяння.