РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

Способи та форми припинення підприємницької діяльності

Вступ

Актуальність теми. Господарсько-правові інститути припинення діяльності суб'єктів господарювання набувають усе більшого значення. Це зумовлено рядом причин.

По-перше, ринкові відносини в економіці на сучасному етапі характеризуються активним перерозподілом капіталу і власності. Юридичними формами такого перерозподілу виступають реорганізація і ліквідація суб'єктів господарювання.

По-друге, реорганізація і ліквідація є основними способами здійснення політики роздержавлення і приватизації.

По-третє, за роки перетворень розроблено широку законодавчу базу, яка регулює створення, діяльність і припинення суб'єктів господарювання різних форм. Однак прогалини у законодавстві про реорганізацію або ліквідацію часто спричиняють тяжкі негативні наслідки для майнового обігу.

По-четверте, проблема захисту майнових інтересів кредиторів (у першу чергу громадян) набула вже не юридичного і навіть не економічного, а політичного характеру.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка наукових положень і пропозицій з удосконалення припинення суб'єктів господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики застосування та відповідних теоретичних засад.

Для досягнення сформульованої мети було поставлено такі завдання:

- проаналізувати правову базу реорганізації та ліквідації як способів припинення суб'єктів господарювання;

- охарактеризувати припинення підприємницької діяльності юридичних осіб

- класифікувати способи припинення суб'єктів господарювання;

- систематизувати особливості реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання;

- виявити підстави ліквідації суб'єктів господарювання;

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі припинення суб'єктів господарювання, судова практика припинення таких суб'єктів.

Предметом дослідження є правові питання припинення суб'єктів господарювання.

1. Загальнотеоретичні положення припинення підприємницької діяльності

1.1 Нормативно-правова база припинення суб'єктів господарювання

господарювання ліквідація реорганізація підприємницький

Загальним питанням припинення суб'єктів господарювання (юридичних осіб) присвячено норми ГК України (ст. 59-61) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема ст. 104-112. А спеціальні положення, що регламентують виключення суб'єктів підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру, містяться в ст. 33-41 Закону України (далі ЗУ) «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [1].

Прийняття зазначеного Закону та включення відповідних норм у ГК України та ЦК України спрямовано на врегулювання процедури припинення. Однак положення, що в них містяться, розрізнені, не завжди узгоджені, а в деяких випадках зовсім не регулюють відносини, які складаються в процесі припинення суб'єктів господарювання - юридичних осіб та громадян-підприємців.

Перш за все це стосується співвідношення понять «припинення діяльності суб'єкта господарювання» (ст. 59 ГК України), «припинення юридичної особи» (ст. 104 ЦК України, ст. 33 Закону), «припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця» (розділ VI Закону), що використовуються для визначення фактичного припинення існування суб'єкта господарювання - юридичної особи та позбавлення фізичної особи статусу підприємця. Одні вчені застосовують перше поняття (В.С. Щербина), інші - «припинення суб'єкта господарювання», посилаючись на те, що поняття «припинення діяльності суб'єкта господарювання» взагалі законодавством не визначено (Л.М. Кальчук, О.А. Святогор). Треті ж вживають вислів «припинення (діяльності) суб'єкта господарювання». Поєднанням двох термінів в одному робиться спроба об'єднати два поняття: припинення суб'єкта господарювання, що стосується юридичних осіб, та припинення підприємницької діяльності суб'єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців [2].

Суб'єкти господарювання можуть бути припинені в результаті двох подій: реорганізації та ліквідації.

Слід зазначити, що термін «реорганізація суб'єкта господарювання» в ГК України не міститься. Кодекс називає цей процес переданням усіх майнових прав і обов'язків суб'єкту господарювання, що знову виник (створеному). Крім того, цей термін використовується в ст. 33 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [3].

Деякі вчені-юристи указують на те, що питання припинення суб'єктів господарювання більш повно прописано в нормах ЦК України. Крім того, спеціальною нормою до ст. 59-61 ГК України і ст. 104-112 ЦК України виступають норми Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців».

Рішення про припинення (ліквідацію або реорганізацію) суб'єкта господарювання може ухвалюватися як у добровільному порядку, так і в примусовому (за рішенням власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням суду). Щодо суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм уповноваженими на прийняття рішень про їх припинення особами будуть, наприклад: для державних підприємств - міністерства, інші центральні органи виконавчої влади; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України; для суб'єктів колективної форми власності - загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах; для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і як засновник.

Головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (шляхом їх ліквідації або реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, в наявності або відсутності правонаступництва. Якщо в результаті ліквідації суб'єкта господарювання суб'єктивні права і обов'язки, які належали йому до цього, перестають існувати, припиняються на майбутнє, то у зв'язку з реорганізацією вони, так би мовити, успадковуються - настає повне (універсальне) правонаступництво. Суб'єктивні права і обов'язки суб'єктів, які припинили своє існування, стають правами і обов'язками нових або оновлених (як у випадку з «приєднанням») утворень, які продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі.

Крім того, необхідно враховувати різні види суб'єктів господарювання, оскільки особливості їх реорганізації та ліквідації залежать в основному від двох чинників:організаційно-правової форми суб'єкта господарювання і підстав їх реорганізації та ліквідації.

Так, згідно зі ст. 51 ГК України підприємницька діяльність припиняється:

а) з власної ініціативи підприємця;

б) у разі закінчення строку дії ліцензії;

в) у разі припинення існування підприємця;

г) на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Підприємець має право самостійно у будь-який час із додержанням встановленої законом процедури прийняти рішення про припинення підприємницької діяльності. Підстави для такого рішення законом не визначаються, вони можуть бути різними.

Діяльність господарського товариства може бути припинена на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. Позивачем у такому разі виступає орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює контроль за діяльністю товариства. Такими, що систематично порушують законодавство, вважаються господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і порушили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, з урахуванням конкретних обставин, систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне й умисне нехтування його вимогами з боку товариства.

Норми ГК України встановлюють загальні вимоги до порядку ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності в Україні. Для проведення ліквідаційної процедури власник майна суб'єкта господарювання або його представник, інший орган, визначений законом, формує спеціальний орган - ліквідаційну комісію, встановлює порядок та строки проведення ліквідації. Строк для заяви претензій кредиторами не може бути меншим, ніж два місяці від дня оголошення про ліквідацію. У спеціальному додатку до газети та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарської діяльності ліквідаційна комісія публікує повідомлення про ліквідацію, її строки та порядок. Відомі кредитори інформуються персонально у письмовій формі. Крім того, ліквідаційна комісія оцінює наявне майно, стягує дебіторську заборгованість та виявляє вимоги кредиторів. Ліквідаційна комісія розраховується з кредиторами згідно з вимогами ст. 61 ГК України та складає ліквідаційний баланс, який подає власнику або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Порядок припинення діяльності підприємця, передбачений іншими законодавчими актами, повинен відповідати цим загальним вимогам.

Припинення діяльності господарського товариства як суб'єкта господарювання зі статусом юридичної особи відбувається шляхом ліквідації або реорганізації відповідно до вимог ст. 59 ГК України та інших законів, що визначають специфіку правового становища товариств з виключним предметом діяльності (банківська, біржова, спільне інвестування, страхування).

Процедура ліквідації господарського товариства передбачає прийняття відповідного рішення (про ліквідацію товариства та призначення ліквідаційної комісії) вищим органом товариства (добровільна ліквідація) або судом (примусова ліквідація).

Прийняття зазначених рішень тягне за собою важливі правові наслідки: повноваження щодо управління справами господарського товариства переходять до ліквідаційної комісії, яка повинна виконати певні дії (у триденний строк з моменту її утворення опублікувати інформацію про ліквідацію господарського товариства; вчинити дії, передбачені ст. 58-61 ГК України та іншими законами, що визначають специфіку правового становища господарських товариств з певним видом діяльності (банківської, спільного інвестування тощо).