Основне завдання ліквідаційної комісії - акумулювати кошти товариства, у тому числі шляхом продажу його майна, провести розрахунки з кредиторами (відповідно до ст. 61 ГК України) та учасниками товариства. За загальним правилом перевагу перед учасниками товариства щодо задоволення своїх вимог за рахунок майна товариства мають кредитори товариства, наймані працівники (щодо оплати їх праці), держава (щодо виконання зобов'язань перед бюджетом), банки, власники облігацій, випущених товариством, та інші кредитори. Лише після задоволення вимог зазначених осіб кошти, що залишилися після цього, розподіляються між учасниками товариства у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію, з дотриманням порядку та вимог, передбачених ГК України, Законом «Про господарські товариства» та установчими документами товариства. Проте розподіл коштів між учасниками товариства повинен бути затриманий у разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства. Лише вирішення судом цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості дає підстави ліквідаційній комісії здійснити розрахунки з учасниками товариства. При цьому майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається в натуральній формі без винагороди. З цього приводу слід зазначити, що тривалий час серед науковців та практиків тривала дискусія щодо визнання акціонерів боржника учасниками провадження у справах про банкрутство. Так, у справі №9/207 про визнання банкрутом ВАТ «Знам'янський завод продтоварів» Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 16.08.2004 року було порушено справу про банкрутство, Ухвалою того ж суду від 08.11.2004 року затверджено реєстр вимог кредиторів, а Постановою від 23.11.2004 року це ВАТ визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру і призначено арбітражного керуючого ліквідатором банкрута. Проте Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2005 року вищеназвану Постанову господарського суду Кіровоградської області було скасовано. Мотивовано це тим, що місцевий господарський суд при винесенні постанови про визнання ВАТ банкрутом не залучив до участі у справі акціонерів товариства, чим порушив їх права та інтереси. Натомість Верховний суд України 17.01.2006 року скасував Постанову Вищого господарського суду України і залишив у силі постанову господарського суду Кіровоградської області [4]. І це є правильним, оскільки у ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» серед учасників провадження у справі про банкрутство акціонери не названі. Тому вони не мають процесуальних прав, за виключенням тих випадків, коли належать до інших суб'єктів, названих у вказаній статті Закону. Проте і так зрозуміло, що акціонери боржника не є учасниками провадження у справі про банкрутство, а тому кошти, отримані при ліквідації акціонерного товариства, будуть розподілені між ними лише після погашення вимог кредиторів.

Для виробничого кооперативу реорганізація є способом припинення діяльності останнього як юридичної особи, а також виникнення нових організаційно-правових форм суб'єктів господарювання (ст. 109 ГК України). Як і всі інші підприємства, виробничий кооператив може припинити своє існування шляхом ліквідації. Ліквідація виробничого кооперативу відбувається на підставах і в порядку, передбачених ст. 59-61 ГК України з урахуванням деяких особливостей:

- ліквідація виробничого кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною загальними зборами членів кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення;

- розпорядження землею виробничого кооперативу, що ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, яке залишилося після розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між членами виробничого кооперативу пропорційно вартості їх паю.

У разі виходу підприємств-учасників об'єднання зі складу об'єднання мають бути збережені взаємні зобов'язання та договори, укладені з іншими суб'єктами господарювання.

Учасник об'єднання може вийти зі складу державного (комунального) господарського об'єднання лише за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Підприємства та інші суб'єкти господарювання, які входять до складу державного (комунального) господарського об'єднання, не мають права добровільно виходити зі складу об'єднання.

Частина 3 ст. 124 ГК України передбачає два способи припинення діяльності об'єднань підприємств: 1) шляхом реорганізації в інше об'єднання або 2) шляхом ліквідації. Не допускається реорганізація об'єднання підприємств в інший вид суб'єктів господарювання.

Рішення про реорганізацію приймається загальними зборами учасників одноголосно, якщо установчим договором або статутом не встановлено порядку прийняття рішення загальних зборів учасників з питання реорганізації простою або кваліфікованою більшістю голосів.

Реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, який прийняв рішення про утворення об'єднання.

Рішення про ліквідацію господарського об'єднання може бути прийняте лише підприємствами-учасниками. Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійснюється за рішенням органу, який прийняв рішення про утворення об'єднання.

Необхідно зазначити, що органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єднань підприємств, створених на добровільних засадах (п. 2 листа Вищого арбітражного суду України). Рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (п. 11 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України [5]).

1.2 Класифікація підстав припинення підприємницької діяльності

Відповідно до законодавства, та з урахуванням суспільних відносин пропонується така класифікація підстав припинення суб'єкта господарювання, що базуються на різних критеріях.

1. Щодо волевиявлення власника суб'єкта господарювання:

- Добровільні.

- Вимушені.

- Примусові.

Добровільне припинення здійснюється за рішенням учасників (засновників), власника або органу, уповноваженого створювати такі суб'єкти (ст. 59 ГК України).

Добровільне припинення може відбуватися у зв'язку з досягненням мети (наприклад, викуп орендованого майна колективом орендарів), зміною шляхів досягнення мети (реорганізація для підвищення ефективності використання майнового комплексу, керованості підприємства - створення казенних підприємств) або неможливістю досягнення мети (приватизація державної власності). Добровільне припинення може також відбуватися і на інших підставах (наприклад, відмова власника або засновника від подальшої участі в діяльності).

До вимушеного належить припинення, викликане зміною чинного законодавства.

Такого роду реорганізації здійснюються органами виконавчої влади на підставі заяв власників і судових суперечок, як правило, не викликають.

Примусове припинення здійснюється за рішенням компетентного державного органу за наявності підстав, передбачених законодавством (банкрутство, заняття незаконною діяльністю та ін.).

Залежно від волевиявлення власника розрізняють як процедури припинення, так і правові наслідки.

2. Щодо законності припинення:

- Законні.

- Незаконні.

Основними видами незаконного припинення суб'єкта господарювання є припинення з перевищенням державним органом своєї компетенції, припинення неналежним органом або з порушенням порядку, встановленого законодавством.

Ця класифікація дозволяє розмежувати правомірні і неправомірні підстави для припинення суб'єктів господарювання.

3. За органами, що приймають рішення про припинення:

- Учасники (засновники).

- Власник або орган, уповноважений створювати такі суб'єкти господарювання.

- Судові органи та інші владні органи.

Щодо суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм уповноваженими на прийняття рішень про їх припинення особами будуть, наприклад: для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України; для суб'єктів колективної форми власності - загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах; для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і як засновник.

4. Залежно від цільової спрямованості:

- Внутрішньоцільові, тобто на користь суб'єкта: отримання прибутку, підвищення ефективності використання майнового комплексу, вирішення соціальних або управлінських завдань тощо).

- Зовнішньоцільові (на користь третіх осіб).

У свою чергу зовнішні цілі припинення можна розділити на:

- такі, що знімають порушення закону (визнання недійсними засновницьких документів або рішення про створення, здійснення незаконної діяльності та ін.);

- направлені на захист порушених (банкрутство) або таких, що можуть бути порушеними, прав третіх осіб (здійснення діяльності без ліцензії, примусовий поділ монополістів).

5. Залежно від наявності (відсутності) вольового моменту:

- Пов'язані з волевиявленням власника або іншого органу.

- Пов'язані з настанням певних юридичних фактів.

До підстав припинення організацій, пов'язаних із настанням юридичних фактів, можна віднести ліквідацію у зв'язку із закінченням строку, на який засновувалася організація, або досягненням мети, вказаної в засновницьких документах, визнанням судом недійсності реєстрації, смертю засновника і неспроможністю (банкрутством).

Решта підстав припинення більшою чи меншою мірою пов'язана з наявністю вольового моменту. Реорганізація завжди пов'язана з волевиявленням власника (засновників) або іншого органу[1].

2. Характеристика форм припинення підприємницької діяльності

2.1 Припинення суб'єктів господарювання шляхом реорганізації

Двоїстий характер реорганізації, яка об'єднує ознаки створення і припинення суб'єкта господарювання, зумовлює доцільність порівняння таких інститутів, як реорганізація і ліквідація. Незважаючи на те, що і реорганізація, і ліквідація у результаті дають припинення, між цими інститутами є істотні відмінності. Зокрема:

1. Суть реорганізації, в якій би формі вона не здійснювалася, полягає в тому, що всі права і обов'язки реорганізовуваного підприємства переходять до одного або декількох інших, тобто відбувається правонаступництво. У разі ліквідації ж підприємства, навпаки, права і обов'язки у порядку правонаступництва до інших осіб не переходять. Цю відмінність реорганізації і ліквідації суб'єктів господарювання закріплено в ст. 59 ГК України, яка вказує на таку ознаку ліквідації суб'єкта господарювання, як відсутність переходу прав і обов'язків ліквідовуваного підприємства у порядку правонаступництва до інших осіб.

2. Особливістю реорганізації є те, що вона, як правило, веде до створення нових суб'єктів господарювання.

Ліквідація ж тягне за собою лише припинення діючого суб'єкта, але аж ніяк не виникнення нового.

З цією особливістю реорганізації пов'язана необхідність державної реєстрації знову виниклих суб'єктів. Крім того, нові суб'єкти наділяються правоздатністю також лише за умови їх державної реєстрації.

3. Документи, що оформлюють реорганізацію і ліквідацію суб'єктів господарювання, є різними.