МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота з теорії держави і права

На тему

Співвідношення та взаємозв'язок правової держави та громадянського суспільства

Виконала

Студентка 1 курсу, 1 групи

Юридичного факультету

Заочної форми навчання

Бригинець А.А

Київ 2009р.

Введення

Як зазначав ліберальний філософ Карл Поппер, коли зникає готовність громадян відстоювати свою свободу, зникає і сама свобода, яка є умовою існування громадянського суспільства: “Лише держава, контрольована вільними громадянами, здатна забезпечити для них безпеку”.

Правова держава і розвинене громадянське суспільство взаємообумовлюють і взаємовизначають один одного: без повноцінного громадянського суспільства неможлива правова держава і навпаки, правова держава є визначальною умовою розвитку громадянського суспільства.

Актуальність теми зумовлена потребами визначення характеру співвідношення між соціальною правовою державою і громадянським суспільством. Активізація громадянського суспільства стала потребою становлення державності. Значення громадянського суспільства та його концептуалізації у системних перетвореннях сприяє підвищенню наукового та практичного інтересу до питання співвідношення ідеї, поняття, концепту громадянського суспільства. Це актуалізує дослідження з цієї проблематики.

Протягом останніх десятиліть розроблення концепцій громадянського суспільства здійснювалося представниками різних шкіл та напрямів, як західними, так і східноєвропейськими дослідниками. Серед них можна відокремити американських вчених - Дж. Александера, М. Ігнат'эффа, А. Лейпхарта, К.Фіцпатрик; англійських - Р .Дарендорфа, Є.Джессі, Є.Єлліса; німецьких - М. Кляйнеберга, П. Козловські, Ю. Хабермаса та ін., французських - Д. Кола, Р.Фоссаєра; польських - Є. Вятра, Е. Шацького; чеських - А. Оркень, Д. Чепелі; російських - К. Гаджієва, Ю. Сунгурова; українських - В. Баркова, Є. Бистрицького, О. Дергачова, М. Обушного, О. Рєзника, М. Ходаківського та ін.

Громадянське суспільство як втілення функціональної узгодженості суспільно-політичних інститутів подано в працях Г. Джордана, Х. Зандкюлера, П. Шерьоля та ін.

У 90-х роках концепт “громадянське суспільство” розроблявся у напрямі “органічної онтології”. Науковці виходили з того, що еволюціоністська схема не може бути принципом реформування суспільства. Цей підхід сягає коренями у світоглядні ідеї К. Мангейма, К. Леві-Стросса, Е. Боаса; є широко представлений у працях сучасних вчених - О.Ахієзера, И. Василенко, Н. Моісеєва, О. Панаріна, О. Соловйова, С.Лур'є, М. Бірюкова, Л. Романенко.

Інтерес для дослідження феноменів громадянського суспільства становить науковий доробок російських вчених - О.Загорського, Л. Калашнікова, О. Оболонського, В. Рибакова, М.Чешкова, С. Чугрова, які аналізують національні особливості співіснування суспільного і державного, висвітлюють “можливості і межі громадянського” у так званому “незахідному світі”.

З органіцистським уявленням про громадянське суспільство розходяться погляди дослідників - Р. Арона, Е. Гелнера, Л. Мізеса, Ф. Хайека, К. Поппера, М. Ігнат'єффа, І. Шапіро - які вважають його унікальним досягненням західних країн.

Особливості східноєвропейської модернізації, специфіка розвитку ідеї громадянського суспільства у регіоні досліджують російські вчені - Ю. Давидов, Ю. Новопашин, українські - О. Білий, В. Горбатенко, М. Розумний, Ф. Рудич та ін.

Безпосередньо проблемі становлення громадянського суспільства в Україні роботи присвятили В. Барков, Б. Кузьменко, О. Лавринович, В. Медведчук, І. Пасько, В. Полохало, В. Полуда, Ю. Римаренко, М. Рябчук, О. Скрипнюк, М. Томенко та ін.

Об'єктом дослідження є громадянське суспільство як суспільно-політичне явище та теоретико-історичний процес його концептуалізації.

Предметом дослідження є еволюція, структуризація та інтерпретація концепту “громадянське суспільство”.

Метою роботи є аналіз проблем співвідношення соціальної правової держави і громадянського суспільства (в юридичному аспекті) насамперед в умовах сучасної України.

Методологічну основу роботи складають загальнонаукові методи пізнання соціальних процесів, включно процесів у державі. З метою одержання найбільш повних результатів при здійсненні дослідження застосовувались конкретнонаукові, спеціальні методи: формально - логічний, структурно-функціональний, історико- правовий і порівняльно- правовий (компаративний).

Методи дослідження грунтуються на використанні філософських, загальнонаукових принципів пізнання: системності, історизму, об'єктивності. Застосування порівняльного методу дозволило співвідносити теоретичні підходи, аналізувати історичну та соціокультурну відмінність змістовного значення поняття “громадянське суспільство”. Метод синхронного дослідження дозволив виявити відмінність концептуальних підходів до проблем розвитку громадянського суспільства, виокремити внесок науковців у розробку концепту “громадянське суспільство”.

Розділ 1:Історія розвитку громадянського суспільства

Розвиток громадянського суспільства є важливим напрямком демократичної модернізації суспільства, умовою соціальної стабільності та національної безпеки. Суттєвими ознаками такого розвитку є становлення відкритого суспільства, роздержавлення приватного життя громадян, відокремлення його від казарменого офіціозу державної бюрократії, цінування багатоманітності форм його прояву.

Початок формування елементів громадянського суспільства спостерігається ще в Стародавніх Греції та Римі. Тоді виникає й саме поняття «громадянин». У Стародавній Греції внаслідок боротьби народних мас з олігархією постає напівобщинна-напівдержавна форма співжиття -- держава-поліс як своєрідний прототип громадянського суспільства. Найбільшого свого розквіту держава-поліс досягла за часів правління Перікла.

Ось як сам Перікл характеризував державний устрій своєї країни: “...він називається демократією через те, що основа його не меншість, а більшість громадян. Вона згідно з нашими законами надає всім громадянам рівних прав... Ми живемо вільні в нашій державі: ми не плекаємо в нашому щоденному житті підозри один до одного, ми не виявляємо гніву до ближнього, коли він учиняє щось для своєї насолоди, не показуємо йому нашого незадоволення... Не обмежені примусом у приватному житті, ми не порушуємо законів у житті, громадському переважно, через повагу до них. Ми завжди слухаємося тих, хто стоїть при владі. Ми шануємо, зокрема, ті закони, які встановлено на користь скривджених, і, хоч ці закони не записані, вони здатні зганьбити тих, хто їх зневажає”. З цих слів Перікла випливає, що він вважав за демократичний тільки той устрій, який базувався на перевазі більшості, повазі однієї людини до іншої та доброчесності. Це дає змогу стверджувати, що сама ідея громадянського суспільства бере свій початок у політико-суспільній думці тієї доби. Ці ідеї ми знаходимо в полісі Арістотеля та принципах так званого природного права Цицерона. Так він, наприклад, підкреслював, що “надбанням громадянської общини, надбанням народу є держава. Але чим саме є громадянська община, як не силою-силенною людей, які пов`язані між собою?”

Оригінальними є погляди Нікколо Макіавеллі. У своєму головному творі “Монарх” він підкреслює, що глава держави не повинен зловживати своїми правами і порушувати майнових та особистих прав своїх підданих. У творі вже чітко простежується опис елементів громадянського суспільства як спільності людей, що протистоїть державі, яка прагне своїми діями підірвати будь-яку самодіяльність суспільства, щоб панувати над ним. Багато цікавого у творі Макіавеллі стосується аналізу таких неполітичних сфер життя, як праця, сім'я, кохання, задоволення людьми власних потреб, тобто проблем приватного життя. “Він (монарх) зобов`язаний спонукати громадян спокійно віддаватися торгівлі, хліборобству та ремеслам, аби вони упорядкували свої володіння, не боячись, що ці володіння в них відберуть, інші -- розпочинали б торгівлю, не боячись, що їх знищать податками”. Отже, Н. Макіавеллі бачив різницю між державою та громадянським суспільством, яке функціонує за власними законами і є автономним щодо держави, хоч остання постійно намагається підкорити собі всі сфери життя суспільства. З цього часу майже до XVII ст. в суспільній думці не виникало нових ідей з приводу громадянського суспільства. Принципово нову концепцію такого суспільства висунули англійські політичні теоретики Т. Гоббс та Д. Локк. Т. Гоббс у своєму знаменитому творі “Левіафан” підкреслював, що якісно нове людське співжиття виникає внаслідок переходу від природного стану з війною всіх проти всіх до впорядкованого культурного суспільства з існуванням держави. Лише домовившись про створення держави, зазначав Т. Гоббс, громадяни здатні домогтися спокою і порядку в суспільстві та створити умови для виникнення якісно нових суспільних зв`язків. Продовжуючи міркування Т. Гоббса, Д. Локк зазначав, що люди до створення держави розпоряджалися своїм майном та своїми правами згідно із законом природи. Але, щоб гарантувати собі права та свободи й захистити свою власність, люди створюють державу. Д. Локк у своїх творах використовував поняття “громадянське суспільство” і “держава” майже як взаємозамінні.

Подальшу розробку цієї проблеми можна знайти в дослідженнях французьких мислителів Ш. Монтеск`є і Ж.-Ж. Руссо. Ш. Монтеск`є у своїх творах, особливо в знаменитій праці “Про дух законів”, стверджував, що суспільство лише тоді може успішно функціонувати та розвиватися, якщо в ньому панують республіканські закони. Ось чому він палко обстоював ідеї парламентаризму, законності, сформулював концепцію правової держави з поділом влади на законодавчу, виконавчу, судову. На його думку, у справжній державі “шануватимуть людей не за їхні зовнішні таланти та властивості, а за їхні справжні якості”.

Ж.-Ж. Руссо пропагував ідею суверенності волі народу. Виходячи із засади, що джерелом влади може бути тільки народ, він протиставляв теорії розподілу влади свою систему постійно діючого в державі плебісциту для вирішення суспільно-політичних проблем. Для французького політичного мислителя терміни “громадянське суспільство” й “держава” також були синонімами. Головною ознакою громадянського суспільства, на його думку, є участь кожного громадянина в державних справах та безумовне повновладдя народу. Руссо визнавав “дійсним лише один акт суспільного договору, а саме -- створення народу і суспільства (у формі демократичної держави) як єдиного й абсолютного джерела та суверена загальної волі (верховної політичної Влади)”.

1.1. Передумови розвитку громадянського суспільства

Становлення й розвиток громадянського суспільства є особливим періодом історії людства, держави і права. Суспільство відмінне від держави, існувало завжди, але не завжди воно було громадянським суспільством. Останнє виникає в процесі й у результаті відділення держави від соціальних структур, відокремлення його до відносно самостійної сфери громадського життя й одночасно «роздержавлення» ряду суспільних відносин. У процесі становлення і розвитку громадянського суспільства складалися сучасна правова держава. Формування і розвиток громадянського суспільства зайняло кілька століть. Цей процес не довершений ні в нашій країні, ні у світовому масштабі.