Поняття правової держави усе більш поєднується з концепцією так званої «держави загального благоденства» («максимальної» держави), або, інакше, «соціальної держави». Це суміщення відбувається насамперед на основі гарантій системи економічних, соціальних і культурних прав.

Вчені (Г.А. Ріттер, Роулз та ін.) виділяють три моделі сучасної соціальної держави.

І. «Позитивна держава» (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості).

3. «Держава добробуту» (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення «рівності, кооперації та солідарності»).

Правову державу можна розглядати як соціальну державу у правовому вимірі. До основних правових характеристик соціальної держави віднесені:

1). визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;

2). пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

3). верховенство права як вищої справедливості;

4). реальна рівність усіх перед законом;

5). наявність гарантованої системи соціального захисту вразливих верств населення;

6). визнання права приватної власності непорушним;

7). визнання народу реальним носієм суверенітету і єдиним джерелом влади;

8). практичне дотримання принципу поділу державної влади;

9). Гарантування місцевого самоврядування.

Отже, політична основа громадянського суспільства -- це демократична правова держава, що забезпечує кожному громадянинові можливість узяти участь у державних та громадських справах. У демократичній правовій державі абсолютно неприпустимою є будь - яка дискримінація за національно-етнічними, політичними, релігійними та іншими ознаками.

Як характерну ознаку такої держави можна назвати можливість вільного самовизначення людини щодо світоглядних та духовних уподобань, гарантій життя та безпеки людини, усебічний захист найрізноманітніших прав людини з боку судових органів та громадських організацій.

2.2 Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

У громадянському суспільстві повинна існувати правова держава, себто така, в якій лише юридичними засобами забезпечуються зверхність права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав людини і громадянина, взаємна відповідальність держави і особи, контроль і нагляд за створенням і застосуванням юридичних законів.

Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві: підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству; забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості, гуманізму і милосердя; не втручається з особисте життя людини і громадянина; регулює соціальні відносини в межах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів.

Між державою і суспільством повинна бути певна дистанція -- такий собі кордон демократії, перетинання якого веде до одержавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму неприпустимо. У межах такого кордону держава є суттєво необхідною громадянському суспільству, яке без неї не зможе не тільки розвиватися, а й існувати. Тут варто погодитися з Гегелем, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно до громадянського суспільства і пояснював їхній органічний взаємозв'язок надзвичайно просто.

Громадянське суспільство, підкреслював він, являє собою поєднання відмінних одна від одної осіб, які його утворюють. Але за внутрішньою природою дії внутрішніх, характерних для нього сил , громадянське суспільство характеризується домінуванням роз'єднання, а тому, щоб його зв'язати, перебороти це роз'єднання, і необхідна держава, як загальний зв'язок.

Вразливість позиції Гегеля полягає не в тому, що він у такий спосіб підкреслював об'єктивну необхідність держави для громадянського суспільства, а в тому, що держава з одного з важливих засобів його формування і розвитку в уяві філософа перетворилася на абсолютну мету, на одну з незаперечних основ світового порядку. Щоправда, етатизм Гегеля відрізняється від теорій тоталітаризму, в яких держава і право змальовуються ворогами і чітко проглядається прагнення підмінити закон нормативно- та індивідуально-наказовими актами.

Громадянське суспільство, на думку Гегеля, характеризується трьома основними моментами: системою потреб; відправленням правосуддя; діяльністю поліції та корпорацій. У такій конструкції відчувається змішування функцій громадянського суспільства і держави, що привело Гегеля до їх ототожнення.

Отже, Гегель у питаннях свободи й недоторканності особи стояв на позиціях формальної рівності всіх суб'єктів громадянського суспільства. Держава і право є засобами визначення і забезпечення формальної рівності людини і громадянина. Увесь новітній час, починаючи від Реформації, Гегель присвятив німецькій нації, вважаючи, що США і Росія ще не проявили себе у всесвітній історії.

Що ж до нинішньої України, то формування в ній громадянського суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим. Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризовому стані. Початкова орієнтація на політику "піскової терапії", лібералізацію цін, форсування ринкових відносин, заміна рубля купоном, пропаганда ї фактичне здійснення ідеї невтручання держави у господарську діяльність призвели до обвального падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-фінансової системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення.

В громадянському суспільстві діяльність органів державної влади реалізовується в демократичних, правових формах і спрямовується на забезпечення й захист прав людини і громадянина, гуманістичних цінностей.

Громадянське суспільство є гарантією проти всевладдя держави, оскільки без такого суспільства державна влада, як правило, стає тоталітарною. Тільки завдяки громадянському суспільству влада слугує людині, захисту її законних інтересів. Демократична держава, будучи правовою формою організації і функціонування публічної політичної влади, не відокремлюється від громадянського суспільства і тим більш не протистоїть йому. Держава повинна бути обмеженою в своїх повноваженнях і перебувати під ефективним соціальним контролем суспільства, діяти в межах конституційних приписів. Тільки громадянське суспільство може створити систему гарантій від тоталітаризму, незаконного обмеження прав і свобод людини і громадянина. Неспроможність громадянського суспільства стримувати державу в відповідних межах призвела в ХХ ст. до різних варіантів тоталітаризму. Державний тоталітаризм є по суті поглиненням суспільства державою і тим самим зникнення держави як однієї з соціальних систем, оскільки в тоталітарних режимах немає держави як обмеженої правом організації влади, а є тільки владно-політичний механізм, адміністративно-командна структура, яка намагається в тій чи іншій мірі контролювати більшість сфер суспільного життя. Такий “механізм імітує державно-правовий порядок і прикривається відповідною державно-правовою атрибутикою”.

Наріжним каменем ідеології громадянського суспільства є визнання того, що держава існує перш за все для того, щоб захищати особисту свободу й власність, здобуту власною ж працею людей; вона повинна діяти тільки у чітко окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори.

Характер взаємодії держави і громадянського суспільства значною мірою визначає стан суспільної стабільності й безпеки. Громадянське суспільство потребує існування правової держави як своєї передумови. Разом з тим, тільки розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює утворення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режиму й авторитетної влади.

Отже, громадянське суспільство і правова держава можуть співвідноситись як необхідні одна одній та взаємодоповнювальні системи. Правова держава підпорядковує свою діяльність громадянському суспільству і конкретній людині, відповідає перед ними за свою діяльність.

Розділ 3: Проблеми розвитку громадянського суспільства

Науковий інтерес до громадянського суспільства в черговий раз виник як реакція на суспільно-політичні зміни, які почали відбуватися в комуністичних країнах радянського табору. Йдеться, насамперед, про Польщу, де з 1980 року активно діяв громадський рух “Солідарність”. Захід, на противагу Центрально-Східній Європі, за влучним висловом американського дослідника Майкла Вольцера, “жив у громадянському суспільстві абсолютно не підозрюючи цього. Тільки завдяки дисидентам з Угорщини, Польщі і Чехословаччини світ знову замислився про значення соціальних зв'язків”. Якраз такий яскравий прояв громадського життя населення Польщі, а також інших Центрально-Європейських країн змусив науковців думати, що громадянське суспільство може бути одним з основних факторів політичних змін. Від науковців ця гіпотеза перейшла до лексикону політиків, зокрема українських. Саме до лексикону, а не до понятійного апарату, тому що з'явилась ще одна причина, якою можна пояснити невдачі з реформуванням пострадянських країн - люди у нас не такі, політична культура на низькому рівні, історичні передумови сформували специфічний тип людської свідомості і таке інше. Громадянське суспільство - надто широке явище, щоб висувати до нього конкретні вимоги, як це намагаються подати деякі політики. Його визначають як розгалужену мережу вільних асоціацій громадян, так писав про громадянське суспільство Алексіс де Токвіль, досліджуючи демократію в Америці. Воно не може обійтися без соціального капіталу, як справедливо наголошував Роберт Патнем. Воно не може обійтися без міжособистісної довіри, без віри в можливість впливати на політичну систему, віри в позитивні наслідки такого впливу.

Разом з тим, варто пам'ятати, що громадянське суспільство не покликане створювати опозицію державній владі - воно займає лише ту сферу, до якої не може втручатися держава. Мова йде про родинні стосунки, віру, різного роду прояви асоціативного життя людей. І тільки за певних умов, захищаючи інтереси своїх членів, громадянське суспільство може виконувати наглядову функцію за ефективністю здійснення владних повноважень. Адже держава має свої власні механізми контролю - для цього існують спеціальні виборні посади, розподіл влади на три гілки, які діють як противаги одна одній.

Громадянське суспільство охоплює всю сукупність існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними і які перебувають поза сферою впливу держави, стверджує професор Сергій Рябов. Тобто, не варто намагатися поставити громадянське суспільство під контроль політичної системи - його потрібно максимально вивести з цієї сфери, аби забезпечити недоторканість приватного життя.