Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а злочин із матеріальним складом - і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека заподіяння шкоди об'єкту, бо здійснюється діяння, яке безпосередньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, заподіяти шкоду об'єкту, призвести до закінчення злочину і настання зокрема суспільно небезпечних наслідків у злочинах із матеріальним складом. У зв'язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину, за інших рівних умов, має більший ступінь суспільної небезпеки [22, c. 33].

Розмежування замаху на злочин від готування до злочину та закінченого злочину" перш за все, підкреслюється складність розмежування готування до злочину від замаху на злочин.

Аналіз готування і замаху дозволяє визначити такі ознаки, за якими можна провести їх розмежування:

по-перше, готування характеризується меншою суспільною небезпекою, ніж замах, оскільки безпосереднього посягання на об'єкт не відбувається;

по-друге, готування до злочину і замах на злочин мають власні (самостійні) склади злочину, які відрізняються між собою;

по-третє, готування створює різноманітні умови для вчинення злочину, а замах є діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину; готування до злочину неможливе в стані сильного душевного хвилювання, тоді як замах можливий;

по-четверте, готування можливе в злочинах із різноманітними складами (формальними, матеріальними, усіченими), тоді як замах неможливий у злочинах із усіченим складом; по-п'яте, при готуванні до злочину кримінально караним є підготовчі дії до тяжких і особливо тяжких злочинів, при замаху на злочин - кримінально карані посягання на будь-який злочин. На підставі даного аналізу автором доведено, що замах на злочин необхідно розмежовувати від готування до злочину за об'єктивним критерієм.

Розмежування замаху від закінченого злочину має здійснюватись за змішаним критерієм, який враховує об'єктивну і суб'єктивну сторони складу злочину: по-перше, ступінь реалізації умислу; по-друге, у злочинах з матеріальним складом - ненастання злочинних наслідків, а в злочинах із формальним складом - недоведення дій, які передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України до кінця [2, c. 532].

Закінчений злочин Поняття закінченого злочину. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч.1 ст.13). У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив діяння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту. Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами [19, c.107]. Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство - з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження - з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128). Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільно небезпечні наслідки, то може йтися тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього). Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею. Злочини з усіченим складом -- це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб; розбій (ст. 187) - з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном; вимагання (ст. 189) - з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин [6, c.137].

При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і фактичним закінченням злочину має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, пособництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення банди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу.

Висновки до першого розділу:

Отже, я спробувала розглянути питання, шо стосується стадій вчинюваного злочину.

КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;

3) закінчений злочин. Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів -- у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.



2. ШАХРАЙСТВО ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

2.1 Об'єктивні ознаки шахрайства

Римські юристи давали чітке визначення складу шахрайства і його різновидів. Закон відносив його до рахунку тяжких діянь, і тому вже з часу імператора Адріана (76-138 р.н.е.) осіб, що використовували обман у корисливих цілях, піддавали жорстокому покаранню. Їх засилали на далекі острови, де вони були приречені на голодну смерть [6,С.92].

Шахрайство (ст. 190 ККУ ) - заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі в якості хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Важливим моментом відмежування шахрайства від інших розкрадань є перехід майна на користь винного за волевиявленням потерпілого.

Об'єктом шахрайства, як і всіх злочинів проти власності, є право власності. Об'єктом шахрайства служать відносини власності, спосіб порушення цього права, обман чи зловживання довірою. Тому, що відносини власності складають основу економічного обороту і дуже важливі для держави, вони беруться під охорону карного закону. Подружня зрада заподіює шкоду взаєминам між чоловіками. Вона найчастіше зв'язана з обманом одного чоловіка іншим. Відповідно до дореволюційного Російського кримінального права подружня зрада (перелюбство) (audulterium) визнавалася злочином.

Предмет злочинного посягання - майно та право на майно. На думку І.Я. Фойницького,шахрайство по предмету порушення і способу дії, найбільш схоже з крадіжкою і тому особа, що його вчинила, повинна піддаватися приблизно тим же покаранням, що покладені за крадіжку [102,С.279-280]. Однак, обман (фальсифікація волі) займає проміжне місце між крадіжкою (ігноруванням волі) і насильством (придушенням волі) . Тому, на наш погляд,обман повинний каратися суворіше чим ігнорування (відсутність) волі, і менш суворіше, ніж придушення волі.

Об'єктивна сторона полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману або зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий сам, добровільно віддає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є обман і зловживання довірою.

Обман - повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може бути виражений у усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.

Дача і одержання хабара тісно пов'язані умислами осіб, які вчиняють ці злочини. Якщо особа, надаючи посадовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за дачу хабара, а посадова особа - за одержання хабара. Дії останньої за наявності до того підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим становищем, обман покупців чи замовників, шахрайство тощо [14, c. 39].

Зловживання довірою - вид обману, що полягає у використанні довірливих відносин з власником або іншою особою, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Наприклад:

Жовтневим районним судом було засуджено громадянина Шнеєрсона, який пообіцявши знайомому Альошину, з яким вони разом працювали, за час відвідин родичів, які проживають у Німеччині, придбати для Альошина автомобіль марки "АІЮІ 6". Для цього він одержав від Альошина гроші в сумі 8000 Євро, які витратив на власні потреби і відмовлявся повернути. Його дії були кваліфіковані за ч.і ст. 190 КК України.

Закінченим вважається шахрайство з моменту заволодіння майном або придбання права на майно.