Карне законодавство України передбачає більш 50 складів злочинів, здійснення яких можливо з використанням обману. Існують загальні і спеціальні норми. Так загальною нормою є шахрайство (ст. 190 КК України). Спеціальними нормами є: обман покупців та замовників (ст. 225 КК), фальшивомонетництво (ст. 199 КК) , шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК ) , незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК ), підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215 КК), фіктивне банкрутство (ст. 218 КК) і інші норми. За загальним правилом, санкція спеціального складу повинна бути більш строга чи така ж як і санкція загального складу. Але це, на жаль, не завжди дотримується. У результаті виникають свого роду "пільгові" кримінально правові норми про відповідальність за корисливий обман. Так, санкція ч.1 ст.225 КК (обман покупців) не містить такого виду покарання, як позбавлення волі, хоча загальний склад шахрайства передбачає позбавлення волі на термін до 3-х років.

2.2 Суб'єктивні ознаки шахрайства

Суб'єктивна сторона шахрайства передбачає наявність прямого умислу. Винний усвідомлює, що вводить в оману потерпілого або завідомо використовує його довір'я, що і забезпечує заволодіння майном. Обов'язковою ознакою шахрайства є корисливий мотив, без якого цього злочину не існує.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем ( ст. 191 ККУ ) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Предметом злочинного посягання є майно, яке знаходиться у правомірному володінні або віданні винного. Останній, розкрадаючи майно, використовує наявні у нього правомочності щодо предмету розкрадання (а розпорядження, зберігання, доставка тощо). Саме ця ознака головним чином відрізняє даний делікт від інших видів розкрадання.

Суб'єктивна сторона розглядуваних злочинів характеризується закінченим злочином у випадках привласнення та розкрадання шляхом зловживання службовим становищем є момент, коли винний злочинно заволодів майном і має можливість розпорядитися ним на свій розсуд. У випадку розтрати злочин вважається закінченим з моменту витрати майна (передачі, проїдання, програшу тощо) [13, c. 407].

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами є шахрайство:

вчинене повторно;

за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190);

у великих розмірах;

шляхом незаконних операцій з використанням електронно- обчислювальної техніки (ч.З ст.190);

в особливо великих розмірах;

організованою групою (ч.4 ст.190);

що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190)

Покарання за злочин:

ч.1 ст.190 - штраф до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років:

ч.2 ст.190 - штраф від п'ятидесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років;

ст.190 -- позбавлення волі на строк від трьох до восьми років;

ст.190 - позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Висновки до другого розділу:

Таким чином, у всіх випадках, крім розбою, викрадення визнається закінченим при наявності двох умов:

1) заподіяння власникові майнові шкоди (майна немає, немає можливості його використовувати чи розпоряджатися ним);

2) незаконного збагачення винного за рахунок чужого (викраденого) майна.

Вчинення шахрайства може виражатися у активних діях, тобто має місце формальний склад злочину. Також важливо зазначати про спосіб вчинюваного шахрайства - зловживання довірою, обман.

3. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ПОПЕРЕДНЬОЇ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИ ВЧИНЕННІ ШАХРАЙСТВА

3.1 Особливості кваліфікації шахрайства

Шахрайством називається заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Від інших форм викрадення шахрайство відрізняється способом заволодіння чужим майном чи правом на майно: для цього винний застосовує обман чи зловживає довір'ям потерпілого (володаря майна).

Обман - це призведення до помилки потерпілого чи володаря майна повідомленням йому неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі майна чи права на майно.

Зловживання довірою - це несумлінне використання довір'я потерпілого для заволодіння їх майном.

Важливою обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим (володарем) майна чи права на майно винному.

Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які відносяться до особи винного, різних предметів і явищ [13, c. 312].

Існує п'ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

1. Видає себе за особу, яка має право на отримання майна (грошей) і якою він в дійсності не є. Видає себе, наприклад, за інкасатора, за представника власника, за посланця близької потерпілому особи тощо.

2. Отримує плату за роботу, виконувати яку не має наміру чи кошти на придбання речі (майна), якщо взятого на себе зобов'язання виконувати наміру не має .

3. Змінює зовнішність речі чи видає одну річ за іншу (мідну за золоту, «ляльку» за пачку грошей і т. ін.);

4. Змовчує про обставини, які для цього випадку є істотними й обов'язковими (наприклад, отримання виплат на померлу дитину);

5. Надає підроблені документи для отримання майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні квитки тощо).

Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном засобом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності до того підстав, може кваліфікуватися за ст. 185 КК, а заволодіння правом на майно - як недійсна угода.

Зловживання довірою - це обман довіри, яка була виражена потерпілим винному. Використовуючи надану йому довіру винний звертає у свою власність передане йому майно (наприклад, аванс за майбутню роботу, отримане напрокат тощо).

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання кваліфікується як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його привласнити, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі службовій особі у вигляді хабара, маючи намір не передавати їх, а привласнити, то вчинене кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на давання хабара, то його дії кваліфікуються за сукупністю злочинів за ст. 190 КК і ст. 15, ст. 27 і відповідною частиною ст. 369 КК.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин (ст. 353, 358 КК), її дії кваліфікуються за ст. 190 КК і за статтею, яка передбачає відповідальність за цей злочин [15, c. 13].

Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям, зловживала владою чи службовим становищем, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей ст. 190 і 364 КК.

Найбільш істотними ознаками шахрайства є такі його властивості:

1. Особа, яка передає винному майно чи гроші, не усвідомлює факту обману.

2. Особа, яка передає винному майно чи гроші, помиляючись вважає, що отримання - передача майна є правомірною і вона добровільно передає його винному назавжди.

3. Разом з передачею майна чи грошей винному передаються і всі повноваження власника (або частина їх) [11, c. 8].

За цими ознаками шахрайство відрізняється від крадіжки, яка була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, що полегшили її вчинення, або з використанням доступу до майна. У деяких випадках крадіжка може бути вчинена відносно майна, яке було передано винному з певною метою (передати, перевезти, зберегти).

Шахрайство відрізняється від такої крадіжки за характером і змістом передачі майна:

1. Якщо при передачі майна винному передаються також і повноваження власника або хоча б частина їх, то викрадання кваліфікується як шахрайство за ст. 190 КК.

2. Якщо ж при передачі майна винному ні в якій мірі повноваження власника не передаються, а майно йому передається для охорони, передачі третім особам, перевезення, то викрадення кваліфікується як крадіжка за ст. 185 КК.

Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало потерпілому значної шкоди, кваліфікується за ч. 2 ст. 190 КК, а вчинене у великих розмірах або з використанням електронно-обчислювальної техніки - за ч. 3 ст. 190 КК, а вчинене в особливо великих розмірах або організованого групою - за ч. 4 ст.190 КК.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливою метою - застосуванням обману заволодіти чужим майном, грішми, цінностями.

Кримінальна відповідальність за шахрайство (ст. 190 КК) настає з шістнадцяти років.

3.2 Вплив стадій вчинення шахрайства на його кваліфікацію

Розглядаючи це питання, варто розпочати зі стадій вчинення шахрайства. Так у коментарі до КК України вказано, що момент закінчення шахрайства припадає на стадію заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається відповідно до конкретних обставин готування чи замахом на шахрайство. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде готуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство і за сукупністю (і в першому і в другому випадку) закінченим злочином, передбаченим ст. 358 КК України [21].

Шахрайство вважається закінченим з моменту заволодіння майном, з моменту передачі йому майна, оскільки воно передається йому добровільно, то з цього моменту він має можливість ним розпоряджатися [12, c. 9].

Спроба отримати майно чи гроші з допомогою обману чи зловживання довірою, якщо цей намір винному здійснити не вдалося, кваліфікується як замах на шахрайство за ст. 15 і ст. 190 КК.