Викрадення можна визнати закінченим тоді, коди винний повністю реалізував свій намір - заволодіти чужим майном і привласнити його. Якраз тоді він і має можливість розпорядитися ним чи використати його. Якщо винний не зміг здійснити свій намір з обставин від нього незалежних, то його дії кваліфікуються як замах на викрадення. Наприклад, при відсутності майна, чи певної суми грошей або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері, виламати грати, знайти сховище, відчинити сейф тощо), чи йому перешкодили здійснити намір інші особи (охоронці, власники і т. ін.).

У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене чч. 2,3 або 4 ст. 190). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.

Допускаються помилки судами і при відмежуванні відкритого заволодіння чужим майном від шахрайства. Саме через неправильну юридичну оцінку дій винних було змінено вироки: Солом'янського районного суду м. Києва від 4 квітня 2002 року відносно Ш. та Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2002 року відносно Б. та дії винних перекваліфіковані зі ст. 186 ч. 2 КК України на ст. 190 ч. 2 КК України. В обох випадках районні суди недостатньою мірою врахували докази, які свідчили про те, що засуджені заволоділи чужим майном шляхом спонукання самих потерпілих до добровільного передання їм -- засудженим майна.

Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369.

Враховуючи стадії вчинення шахрайства, можна виділити дві підгрупи шахрайств в залежності від того, які саме державні чи інші суспільні інституції використовуються злочинцем. Першу підгрупу утворюють шахрайства, що вчиняються з використанням атрибутів державних управлінських, контролюючих чи правоохоронних структур. До другої підгрупи віднесені ті, що вчиняються з використанням соціальних інститутів і спрямовані на отримання майна з певних державних чи громадських фондів.

Для шахрайств, що вчиняються з використанням атрибутів державних управлінських, контролюючих чи правоохоронних структур, характерними є місця, де здійснюється підприємницька діяльність; місця, в яких, як правило, здійснюється стягнення різного роду платежів (курортні зони, території митниць). До цієї підгрупи злочинів віднесені дії зловмисників, які видають себе за представників певних державних органів чи громадських організацій: заволодіння майном громадян під виглядом збору обов'язкових платежів; привласнення вилученого майна громадян при адміністративних правопорушеннях і “складанні протоколу”; привласнення цінних державних нагород радянських часів, документів, орденів під виглядом передачі їх для збереження у спеціальний відомчий підрозділ СБУ або для організації виставки в історичному музеї; заволодіння грошима громадян під виглядом адвоката, працівника міліції для нібито передачі їх відповідним особам в якості хабара за закриття кримінальної справи, звільнення людини з під варти, за винесення більш м'якого вироку суду тощо; заволодіння грошима громадян-підприємців під виглядом працівників податкової міліції чи пожежної безпеки, що проводять перевірку дотримання відповідних правил, які стягують штрафи або беруть хабарі; заволодіння грошима водіїв автомобілів під виглядом працівників ДАІ, які стягують штрафи за порушення правил дорожнього руху або беруть хабарі та інші.

У кримінальному праві має місце замах на непридатний об'єкт (предмет), проте у контексті шахрайства у теорії кримінального права, на жаль, я не знайшла жодної інформації.

Висновки до третього розділу:

Отже можна зробити певні підсумки по даному розділу.

Із вищевикладеного виходить, що на практиці виникають питання щодо кваліфікації шахрайства на стадії готування та на стадії замаху. Також виникає чимало питань щодо наявності кваліфікуючих ознак та вчинення шахрайства у співучасті та при сукупності злочинів. Тому, на мою думку,у кожному факті вчинення шахрайства важливо чітко керуватися положеннями КК України, враховуючи, що останні зміни до ст. 190 були внесені 15 квітня 2008 року, а також читати Постанови пленуму Верховного Суду України.

По стадіям можна вказати, що при вчиненні шахрайства в основному злочинець проходить стадії готування, замаху і доводить у більшості випадків свої злочинні наміри до кінця.

Також можливі варіанти вчинення злочину та їх виявлення на стадії закінченого замаху, коли шахрай виконав усі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

шахрайство умисний кримінальний відповідальність

4. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ

4.1 Статистика з розгляду кримінальних справ про вчинення злочинів проти власності

Шахрайство в структурі злочинності України в 2011 році проти власності складає - 3,2% (див. табл. 3.1).

З загальної кількості шахрайств виявлених у 2011 році розкрито 63%.

Аналізуючи статистичні дані останніх років, можна сказати про зростання числа цього виду злочинів. Так, у порівнянні з 2010 роком кількість шахрайств зросла майже в два рази, при цьому найбільша кількість шахрайств зареєстрована в 2011 році - 12092 випадки.

Шахрайство відноситься до рахунку високолатентних злочинів, що в силу визначених причин не попадають у кримінальну статистику. Це тяжковиявляючий злочин, тому що потерпілі побоюються скомпроментувати себе і тому часто не звертаються з заявою в правоохоронні органи, або взагалі не усвідомлюють, що стали жертвами обману. Деякі особи не без підставно вважають, що заява в міліцію доставить їм тільки турботи, а злочинців все рівно не викриють.

Шахрайство можна умовно розділити на 3 категорії:

1. Побутове, тобто здійснюване эпізодично. Як правило поодинці, у досить примітивних формах.

2. Професійне шахрайство, часто вчинюється організованими групами і професійними злочинцями.

3. Фінансове шахрайство, що існує в сфері підприємництва, а також фінансово - кредитної і банківської сферах. Цей вид шахрайства логічніше розглядати в розділі про економічну злочинність, зв'язаної з обманами.

У кримінальну статистику попадає в основному побутове шахрайство. З вивчених нами 155 особистих справ засуджених за здійснення злочинів зв'язаних з обманом і 210 архівних кримінальних справ шахрайство зафіксоване в 190 випадках (76 особистих справ засуджених і 114 кримінальних справ) . Усе це, в основному, епізодичні злочини, і про який-небудь професіоналізм говорити важко.