Зміст роботи

Вступ

Розділ 1. Поняття та види строків в цивільному праві

Розділ 2. Поняття строків позивної давності та їх види

Розділ 3. Перебіг строків позовної давності

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Врахування фактору часу є стратегічною нормою, для врегулювання соціально-економічних проблем, серед яких є й врегулювання цивільно-правових спорів та питань. Час є важливим елементом цивільних правовідносин, як засіб регулювання людської поведінки. Здійснення, захист а також виникнення цивільних прав та обов'язків, існування та вплив самих нормативно-правових актів було б недосконалим без встановлення для них певних регулятивних часових меж, що чиниться в цивільному законодавстві шляхом встановлення відповідних відрізків часу - строків, та зазначенням відповідних дат - термінів.

Мета цієї роботи, розкрити поняття строків та термінів в цивільному праві України; визначити та проаналізувати їх; охарактеризувати види строків та термінів; визначити та розкрити поняття строків позовної давності.

На жаль, у чинному Цивільному кодексі України містяться лише норми, що регулюють дію позовної давності, але немає загальних положень про строки, які б стосувалися усіх інститутів цивільного права.

Строки та терміни є юридичними факторами (подіями) або одним з елементів юридичної сукупності. Стаття 251 Цивільного кодексу України дає визначення понять «строк» та «термін» у цивільному праві. Строк - це певний період у часі, із закінченням котрого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Вибрана нами тема роботи буде розглядати: „Строки в цивільному праві”.

Під час написання цієї роботи основним використовуваним матеріалом були роботи Дзери О.В, Бірюков І.А, Боброва Д.В., Довгерт А.С., Харитонова Є.О., Цікало В., Луць В.В., а також Цивільний кодекс України, Коментар до Цивільного кодексу України, Конституція України та ін..

Розділ 1. Поняття та види строків в цивільному праві

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називаються строками.

Під строком у цивільному праві розуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого законодавець пов'язує певні правові наслідки. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей проміжок часу (три роки) і є строком.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме -- до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і загалом не залежить від волі суб'єктів цивільних правовідносин. Цю думку поділяють більшість правників. [12] Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій .

Цю позицію поділяє і В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній системі юридичних фактів, а є часовою формою протікання подій або здійснення дій, оскільки строки породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями .

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації. Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

За правовими наслідками строки поділяються на:

1) правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

2) правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

3) правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.

За підставами встановлення строки розрізняють:

1) законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні права привілеєвої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

2) судові. Це строки, тривалість яких визначається судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в засіданні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

3) договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

1) імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

2) диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'язання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

За призначенням:

1) строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб'єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це -- строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

2) строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

3) строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

За способами визначення (такі що визначаються за):

1) календарною датою (строк повернення боргу);

2) певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна);

3) вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації -- за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

За ступенем визначеності:

1) визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

2) невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»). [12]

Правила щодо визначення та обчислення строків у Цивільного кодексу України зазначені в ст. 252. Строки можуть обчислюватися роками, місяцями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов'язаний попередити про це наймача за один місяць. За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.

Перебіг строку починається наступного дня після закінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спадщини починається обчислюватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюється місяцями - то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відповідно 30 вересня, оскільки у вересні останній день -- 30 число. [11]

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчується в той час, коли в даній організації припиняється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кошти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказаних дій підтверджується поштовою чи телеграфною квитанцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру поштових відправлень тощо.

Розділ 2. Поняття строків позивної давності та їх види

Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність -- це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. [4, ст. 256] Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішує спори, зобов'язаний застосувати позовну давність незалежно від бажання сторін. При порушенні суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. [10] Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні. У матеріальному розумінні право на позов -- це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.